Останній тамплієр

21

Рейлі всіляко намагався приховати своє розчарування. Хоч як би йому не було приємно сидіти поруч із Тес, та все, що вона йому щойно розповіла, здалося йому другорядним та незначущим. Не встигла купка безкорисливих рицарів створити у Середні віки могутній орден, як їм відразу ж підрізали крила, а потім безславно винищили. І яке це мало відношення до банди озброєних грабіжників, які сімсот років потому спустошили Музей мистецтв Метрополітен?

— Так ви гадаєте, що оті типи, які вчинили напад на музей, були вдягнені саме у тамплієрівське вбрання?

— Безперечно. Тамплієри завжди вдягалися просто — на відміну від крикливо-недоладного обладунку, який носили майже всі тогочасні рицарі. Не забувайте, що вони були глибоко віруючими монахами, відданими ідеї скромності та бідності. Їхні білі мантії символізували чистоту життя, яке вони, згідно з задумом, мусили вести, а червоні хрести кольору крові демонстрували їхні особливі відносини із Церквою.

— Гаразд, але коли б ви попрохали мене намалювати рицаря, то я все одно підсвідомо намалював би когось схожого на тамплієра, нічого при цьому не знаючи про цей орден. Це — вже усталений образ, еге ж?

Тес кивнула на знак згоди.

— Згодна, сам по собі цей факт не здається переконливим. Але ж є іще й шифратор.

— Це той предмет, що забрав четвертий вершник? Ви опинилися поряд із ним?

Тес пожвавішала і підсунулася ближче до Рейлі.

— Так. Я встигла добре роздивитися цей пристрій. Він є набагато досконалішим за все те, що з'явилося за сотні років до і після нього. Я хочу сказати, що в певному сенсі ця річ була революційною. А тамплієри були відомими майстрами кодування. Шифри були основою їхньої банківської системи. Коли паломники, що подорожували до Святої землі, ввіряли храмовникам свої гроші, їм видавали закодовані квитанції, котрі лише тамплієри і здатні були розшифрувати. Завдяки цьому ніхто не міг підробити документ вкладника і заволодіти його грошима. Храмовники були піонерами у цій сфері, і певним чином шифратор є предметним втіленням їхніх хитромудрих і потайливих методів.

— Але ж як тамплієрівський шифратор потрапив до скарбів Ватикану?

— Тому що Ватикан і король Франції змовилися знищити цей орден. І перший, і другий хотіли заволодіти власністю цієї організації. Неважко уявити, що усе, що тамплієри мали у своїх коморах, у кінцевому підсумку опинилося у Луврі або ж у Ватикані.

Видно було, що для Рейлі все це звучало непереконливо.

— Ви там щось сказали про латинське прислів'я?

На обличчі Тес з'явився вираз зосередженості.

— Саме з нього все і почалося. Коли четвертий вершник взяв шифратор у руки, то схоже було, що для нього ця мить мала величезне, якесь навіть релігійне значення. Він скидався на людину, що впала в транс. Тримаючи пристрій, цей вершник сказав щось латиною. Наскільки я могла почути, це була фраза «Veritas vos liberabit». — Tec зробила паузу, щоб пересвідчитися, чи знає Рейлі цей вираз. Його запитальний погляд продемонстрував, що не знає. — Це означає «Істина зробить вас вільними», — продовжила вона. — Це досить широко вживане прислів'я, а ще воно красується на одному тамплієрівському замку на півдні Франції.

Тес бачила, що Рейлі розмірковує над сказаним, але з виразу його обличчя ні про що певне здогадатися було неможливо. Вона повертіла у руках чашку, допила вже остиглу каву і вирішила продовжити розмову.

— Знаю, сказане мною, мабуть, звучить не надто переконливо, але лише до тих пір, поки ви не почнете усвідомлювати міру того інтересу, що його викликають до себе тамплієри у багатьох людей, їхнє походження, їхня діяльність та погляди, їхня насильницька смерть — все це оповито покровом таємниці. Вони мають дуже багато послідовників. Ви навіть не уявляєте, яку величезну кількість книжок та матеріалів я про них знайшла, і це лише вершечок айсберга — просто феноменально! Слід додати також ось що: різні фантастичні здогадки підживлюються тим фактом, що їхнє казкове багатство так і не знайшли.

— Наскільки я розумію, саме через їхнє багатство король Франції і вирішив винищити храмовників.

— Так, через багатство. Але він так і не знайшов його. І ніхто не знайшов. Ні золота, ні діамантів. Нічогісінько. Але ж було відомо, що тамплієрам належав просто неймовірний скарб. Як твердить один історик, тамплієри знайшли 148 тонн золота і срібла в Єрусалимі та його околицях, ще коли вони вперше прибули туди, ще навіть до того, як до них рікою полилися пожертви з усієї Європи.

— І невже ніхто не знає, куди цей скарб подівся?

— Існує досить поширена думка, що вночі, саме перед арештом усіх тамплієрів, з паризького настоятельства двадцять чотири рицарі вивезли кілька возів з якимись ящиками і втекли до порту Ля Рошель на узбережжі Атлантичного океану. Вважається, що вони відпливли кудись на вісімнадцяти галерах, і ніхто їх відтоді не бачив.

Рейлі неквапливо обмірковував здобуту інформацію.

— Так кажете, нападників насправді цікавив шифратор, за допомогою якого вони змогли би заволодіти скарбом тамплієрів?

— Можливо. Але питання в тому — що це був за скарб. Чи були то золоті монети і діаманти, чи щось інше, щось більш езотеричне, щось таке, що вимагає... — Тес завагалася, добираючи слова, — вимагає дещо вищого рівня віри та розуміння. — Вона зробила паузу, щоб подивитися, чи розуміє Рейлі, про що йдеться.

Той у відповідь скорчив заспокійливу міну.

— Так-так, я уважно слухаю.

Тес нахилилася вперед і мимоволі стишила голос.

— Існують численні теорії, котрі стверджують, що тамплієри являли собою частину таємного, сотні років тому задуманого змовницького плану, спрямованого на виявлення і утримання в секреті якогось містичного знання. Таким знанням могло бути багато що. Казали, що храмовники були хранителями численних святих мощів, — один французький історик навіть вважає, що вони зберігали забальзамовану голову Ісуса, — але одна з найбільш, на мою думку, вірогідних та найбільш поширених гіпотез стосується Святого Грааля, котрий, як ви напевне знаєте, не обов'язково має бути чашкою чи якимось іншим матеріальним «вмістилищем», з якого начебто пив Ісус під час Тайної вечері. Вираз «Священний Крааль» запросто може бути метафоричним посиланням на якусь таємницю, що стосується реальних подій, пов'язаних з його смертю та виживанням Його нащадків у добу Середньовіччя.

— Нащадків Ісуса?

— Так, це звучить єрессю, але існує така думка — і дуже, до речі, поширена — що Ісус та Марія Магдалина мали дитину (а може і не одну), яку виховували таємно від римлян, і що генеалогічне древо Ісуса було таємницею, яку дуже ретельно оберігали впродовж останніх двох тисяч років: всілякі підпільні товариства захищали Його нащадків і протягом сотень років передавали їхні секрети групі «втаємничених інтелектуалів». Леонардо да Вінчі, Ісаак Ньютон, Віктор Гюґо — і багато інших знаменитостей з різних епох — всі вони вважаються членами таємного товариства захисників кревних нащадків Господа нашого. — Тес знову зупинилася, щоб подивитися на реакцію Рейлі. — Знаю — це звучить сміховинно, але ця версія є дуже поширеною, над дослідженням її працювали і працюють багато людей, і йдеться не тільки про авторів бестселерів, але й про серйозних вчених та шанованих академіків.

Тес пильно подивилася на Рейлі, намагаючись розгадати його думки. «Якщо мені спочатку і вдалося зацікавити його розповідями про скарб, то тепер я прогавила момент, і він втратив інтерес». Відкинувшись на спинку крісла, вона, прислухаючись до власних слів, змушена була визнати, що лунали вони все більше і більше недоречно і смішно.

На якусь мить Рейлі замислився, а потім мовив із легкою посмішкою на вустах.

— Кажете, кревні нащадки Ісуса? Якщо він дійсно мав двійко-трійко дітей, а ті, здогадно, теж мали дітей — і так далі... то через дві тисячі років, тобто, через сімдесят — чи скільки там... вісімдесят поколінь родичів Ісуса була б сила-силенна по усій планеті! — Рейлі розсміявся. — Невже люди цілком серйозно сприймають таку нісенітницю?

— Абсолютно серйозно. Зниклий скарб тамплієрів є однією із великих нерозгаданих таємниць усіх часів. Неважко здогадатися, чому вона так вабить людей. Уже саме посилання містить у собі гачок з великою приманкою: у Єрусалимі з'являються дев'ять рицарів і заявляють, що хочуть захищати тисячі прочан. Лише дев'ять. Чи не занадто амбіційна заява — навіть за стандартами фільму «Золота сімка» — як ви гадаєте? Зачувши таке, король Болдуїн надає їм у розпорядження ласий шматочок єрусалимської нерухомості: Храмову гору, місце, де знаходився другий храм Соломона, який зруйнували легіони Тіта 70 року нашої ери, а коштовності з нього розграбували і відвезли до Риму. І тут виникає одне велике запитання: а що, коли священики з цього храму, дізнавшись про наближення римлян, сховали в ньому щось таке, чого завойовники так і не спромоглися знайти?

— А тамплієри спромоглися.

Тес кивнула головою.

— Чудова пожива для різноманітних міфів. Так от: це «щось» лежить собі у землі тисячу років, і тамплієри зрештою його викопують. А ще був так званий «Мідний сувій», знайдений у Кумрані.

— А сувої з Мертвого моря теж мають до цього якесь відношення?

«Охолонь, Тес!» Але вона вже не могла стриматися і перла далі.

— В одному з цих сувоїв йдеться у подробицях про велику кількість золота й інших коштовностей, закопаних під самим храмом, здогадно — у двадцяти чотирьох тайниках. Але окрім того, у цьому сувої йдеться про якийсь невизначений скарб. Що це могло бути? Ми не знаємо. Це могло бути все, що завгодно.

— Добре, згода, а як у все це вписується Туринська плащаниця? — з нарочито зацікавленим виглядом спитав у неї Рейлі.

На якусь ледь уловиму мить витонченні риси її обличчя спотворило роздратування, але Тес швидко опанувала свої емоції і виліпила на своєму обличчі люб'язну посмішку:

— Ви що, вважаєте все це несерйозним?

Рейлі з виглядом розкаяння вибачливо підніс руки.

— Та ні ж бо, вибачте, будь ласка. Продовжуйте, я уважно слухаю.

Тес зібралася з думками.

— Цим дев'яти рицарям віддали частину королівського палацу зі стайнями, де було достатньо місця, щоб розмістити дві тисячі коней. Цікаво, чому Болдуїн виявився до них таким щедрим?

— Бозна. Можливо, він був людиною передбачливою. А можливо — їхня відданість захопила його.

— Але вся штука в цьому і полягає, — вела далі Тес. — На той час вони ще нічого не встигли зробити. Їх забезпечують потужними ресурсами для виконання роботи, і чим же займається наша «золота дев'ятка»? Починає вершити, згідно зі своєю заявою, всілякі героїчні діла, захищаючи пілігримів, що бредуть до Святої землі? Ні. Перші дев'ять років рицарі проводять у храмі, не покидаючи його. Вони не виходять із нього, не набирають нових помічників. Просто зачинилися там — і все. На дев'ять років.

— Може у них розвинулася боязнь відкритого простору та великої кількості людей, так звана «агорафобія»? Або...

— Або це був один великий блеф. Найпоширеніша гіпотеза, яку особисто я вважаю за найбільш прийнятну, полягає в тому, що «золота дев'ятка» здійснювала розкопки. Вони шукали щось заховане у храмі.

— Щось закопане священиками цього храму, які не бажали, щоб воно дісталося легіонерам Тіта?

Тес відчула, що нарешті достукалася до свідомості Рейлі, і її очі спалахнули вогнем твердого переконання.

— Саме так. Факт полягає в тому, що дев'ять років вони сиділи тишком-нишком, а потім несподівано вигулькнули на сцену і почали із вражаючою швидкістю багатіти і зростати кількісно, користуючись при цьому беззастережною підтримкою Ватикану. Можливо, все це стало здійсненним завдяки якійсь знахідці, що вони викопали у храмі. І ця знахідка змусила Ватикан буквально із шкіри лізти, аби тільки задовольнити потреби храмовників. І на цьому тлі версія про те, що Ісус виростив двійко-трійко дітей здалася цілком вірогідною.

Рейлі стривожився.

— Стривайте, ви що — думаєте тамплієри шантажували Ватикан? А я завжди вважав, що вони були воїнством Христовим. Може навпаки — тамплієри знайшли щось таке, що дуже задовольнило Ватикан, і Папа вирішив таким чином винагородити їх за це відкриття?

Тес скорчила гримасу сумніву.

— Коли б це дійсно було так, то чи не поспішили б вони проголосити на увесь світ про своє відкриття? — Трохи розслабившись, вона відкинулася на спинку крісла; здавалося, її теж непокоїли сумніви. — Так, для повної картини цієї загадки мені бракує одного-двох компонентів. Храмовники таки дійсно воювали за християнство впродовж двохсот років. Але тут все одно існує якась внутрішня інтрига, правда ж?

Рейлі обмірковував інформацію, яку з такою готовністю виклала перед ним Тес. Попри те, що все це мало присмак абсурду, він, тим не менше, не міг цілковито проігнорувати ці відомості. Напад на Музей мистецтв мав явно ознаки якогось жахаючого перекривлення свідомості; за його екстремальними зовнішніми ознаками крилося щось більше, ніж просто озброєне пограбування, яким всі й пояснювали цю подію. Психологічний механізм був йому уже добре відомий: спочатку радикальні екстремісти зациклювалися на якійсь міфології, якомусь фундаментальному віруванні, робили його своїм; мало-помалу ця міфологія перекручувалася і спотворювалася аж доки її послідовники повністю не втрачали зв'язок із реальністю, переходячи до необдуманих і гарячкових дій. Може саме з цього і треба починати розслідування цієї справи? Саме легенди про тамплієрів і могли слугувати поживним ґрунтом для різних викривлень і спотворень. Може й дійсно якихось людей так сильно вразила жахлива доля тамплієрів, що вони почали ототожнювати себе з ними такою мірою, що вдяглися у їхнє вбрання і помстилися за них Ватикану; більше того: ці люди можуть навіть спробувати віднайти їхні легендарні скарби!

Рейлі не зводив очей з Тес.

— Отже, тамплієри були хранителями якоїсь великої таємниці — доброї чи поганої, пов'язаної з раннім періодом існування Церкви? Не знаю, що й думати. — Тес відвернулася, намагаючись приховати будь-які ознаки роздратування, і тут Рейлі нахилився вперед і продовжив. — Значить, між тамплієрами та пограбуванням музею існує потенційний зв'язок? — Слабка посмішка з'явилася на його губах. — Ну що ж, я впевнений, що ця версія варта того, щоби її взяти до уваги.