Останній тамплієр

42

Вовтузячись у кріслі в напівпорожньому конференц-залі на Федерал-плазі, Де Анґеліс уважно придивлявся до Тес Чайкіної. «Вельми розумна жіночка», — подумав він. Стосовно цього двох думок бути не могло. Більше занепокоєння викликав той факт, що вона виявилася ще й безстрашною. Поєднання таких рис вабило, але становило потенційну небезпеку.

Час від часу позираючи на інших людей, що сиділи за столом, Де Анґеліс вислухав розповідь Тес про її викрадення і втечу. Непомітно для присутніх він тихенько масажував те місце, де куля Венса зачепила його ногу. Рана страшенно боліла, особливо під час ходьби, але знеболювальні ліки, які він вживав, допомагали приглушити біль настільки, що (як він сподівався) шкутильгання ніхто не помічав.

Раптом слова Тес нагадали йому про сутичку з Венсом у темному підвалі. Хвиля люті й роздратування накотилася на Де Анґеліса. Він картав себе за те, що дозволив Венсу вислизнути. І кому!? — якомусь здохлі, професору історії! Це непробачно, неприпустимо. Таке не повинно більше повторитися. Добряче подумавши, він збагнув, що коли б йому вдалося здолати Венса, тоді довелося б мати справу і з Тес Чайкіною, а це ускладнило б ситуацію. Проти неї він не мав нічого, принаймні поки що. І не матиме, якщо її мотиви не суперечитимуть його завданню.

Йому доведеться краще в ній розібратися. «Чому вона цим займається, які цілі переслідує? — подумав Де Анґеліс. — Доведеться ретельно дослідити її минуле, а ще важливіше — дізнатися про її позицію щодо деяких фундаментальних питань».

Коли Тес закінчила свою розповідь, Де Анґеліс підмітив іще одну обставину — як на цю жінку дивився Рейлі. «Тут щось є, — подумав він. — Гм, цікаво». Агент ФБР явно вбачав у ній дещо більше, ніж просто помічницю у розслідуванні. Цілком природна реакція з боку Рейлі, але чи є якась взаємність з її боку?

Що ж, доведеться таки приділити їй більше уваги.

Коли Тес завершила розповідь, підключився Рейлі й дав зі свого ноутбука картинку руїн церкви. Зображення висвітилося на великій плоскій панелі, змонтованій перед столом для засідань.

— Ось тут він вас утримував заручницею, — сказав він. — У церкві Вознесіння.

На обличчі Тес з'явився здивований вираз.

— Виявляється, ця церква згоріла!

— Так, парафіяни і досі збирають пожертви для відбудови.

— Цей запах, вогкість... все збігається, але... — Тес розгубилася. — Він жив у підвалі згорілої церкви. — Вона зробила паузу, намагаючись зіставити зображення, що було перед нею, зі своїми спогадами про Венса і з тим, що він їй казав. — Але ж він ненавидів Церкву!

— Це була не просто якась церква. Вона згоріла п'ять років тому. Слідчі, що вели справу про підпал, не знайшли тоді нічого підозрілого, незважаючи на той факт, що у вогні загинув священик.

Тес задумалася, відновлюючи у пам'яті ім'я згадуваного Венсом священика.

— Отець Маккей?

— Так.

Рейлі поглянув на неї. І вони явно дійшли одного й того самого висновку.

— Венс звинувачував цього священика у смерті своєї дружини. — Фантазія Тес вже понеслася нестримним галопом, і в її уяві виникали картини одна страшніша за іншу.

— І дати збігаються. Пожежа трапилася за тиждень після похорону. — Рейлі повернувся до Йенсона. — Нам доведеться поновити проведення справи про підпал.

Йенсон кивнув головою. Рейлі повернувся до Тес, яка сиділа наче у заціпенінні.

— Щось не так?

— Та ні, — відповіла вона, вагаючись. — Просто важко уявити собі такі суперечності в одній людині. З одного боку — люб'язний, ерудований професор, з іншого боку — його повна протилежність: людина, здатна скоїти таке насильство...

У розмову втрутився Джордано:

— На жаль, таке трапляється досить часто. Це — як тихий, доброзичливий сусіда, в холодильнику у якого зберігаються шматки людського тіла. Такі люди більш небезпечні, аніж парубки, які щовечора зчиняють п'яний гармидер у барах.

Рейлі знову взяв ініціативу у свої руки.

— Ми маємо зрозуміти, чого він прагне, або вважає, що прагне. Тес, ви першою помітили зв'язок між Венсом і тамплієрами, тож якщо ви розкажете про те, що на цей момент знаєте, нам, можливо, вдасться вирахувати наступний крок цієї людини.

— Звідкіля, на вашу думку, мені слід починати?

Рейлі знизав плечима.

— Може, від самого початку?

— Це довга історія.

— Ну що ж, тоді дайте нам огляд, так би мовити, з висоти літака-розвідника. Якщо з'явиться цікавий для нас об'єкт, то ви забезпечите нам його детальне зображення.

Тес швидко зібралася з думками і почала.

Вона розповіла про походження тамплієрів, про те, як у Єрусалимі з'явилися дев'ять рицарів; про дев'ять років їхнього усамітнення у храмі, про гіпотези, згідно з якими вони щось там відкопали; про їхній подальший, дещо несподіваний злет до влади і могутності; про їхні перемоги на полі бою і їхню остаточну поразку під Акрою. Тес побіжно розповіла присутнім про повернення тамплієрів до Європи, про їхній величезний вплив і їхню зарозумілість та гордовитість, які так дратували короля Франції та його слухняного Папу, і про той крах, якого вони врешті-решт зазнали.

— За підтримки свого лакея, папи Клемента V, король дає початок хвилі репресій проти тамплієрів; він переслідує їх, звинувачуючи в єресі. За кілька років тамплієрів повністю винищили. Більшість із них померли мученицькою смертю.

На обличчі Джордано з'явився здивований вираз.

— Стривайте, як це — звинувачували у єресі? Невже були якісь докази? А я думав, що ці хлопці були захисниками християнства, такою собі папською елітою.

— Мова йде про надзвичайно релігійну епоху, — продовжила Тес. — У той історичний період Диявол був цілком реальною особистістю в уяві тогочасних людей. Можливо, це допоможе вам скласти враження про гарячі емоції, що вирували в ті часи. — Вона витягла теку з тоненького аташе-кейса. — Я маю копію папської булли, виданої Клементом 1312 року. — Тес почала читати пасажі, виділені жовтим маркером, і це не оминуло уваги Де Анґеліса. — «Цей Дім» — тобто, Храм — «викликав у мене такі лють і ненависть» — це означало лють і ненависть з боку Бога, бо Папа є його речником на землі... — «що я вирішив покінчити з ним через те зло, яке містять його сини, котрі безмежно дратують мене тим, що повертаються до мене не обличчями, а спинами. Вони поміщають ідолів у своєму Домі, де моє ім'я згадується лише для того, щоб гудити його. Вони збудували молитовні Ваала, щоби сини їхні вшановували там ідолів та демонів. Коли я дізнався про ці жахливі злодіяння, серце моє озлобилося і світ мій померкнув. Ницість цих людей проявилася через їхню злостивість. Виженіть їх з вашого Дому, і нехай всохне їхнє коріння. Нехай вони більше не плодоносять, і нехай цей Дім більше не буде наривом на здоровому тілі, болючим шпичаком, що у ньому застрягнув».

Тес зробила паузу і поглянула на присутніх. Зосереджена тиша, що запанувала, спонукала її продовжити розповідь.

— Стверджували, що коли рицарів приймали до ордену, то вони плювали і навіть мочилися на Хрест, таким чином заперечуючи Ісуса Христа. І це іще не всі звинувачення, що висувалися проти них. Наприклад, лунали також заяви про те, що вони поклонялися химерному демону на ім'я Бафомет і були содомітами. Це був набір звичайних звинувачень в окультизмі, які Ватикан з готовністю використовував, щоби позбутися конкурентів у релігійній боротьбі за душі людей.

Тес кинула швидкий погляд на Де Анґеліса. Той зберігав на обличчі вираз доброзичливого інтересу і не сказав нічого.

— Протягом останніх років існування, — продовжила вона, — тамплієри зізналися у скоєнні цих та інших прогрішень, але їхні зізнання варті не більше тих, що були зроблені в часи іспанської Інквізиції. Коли людині погрожують, що встромлять їй у дупу розпечений залізний прут, то вона готова зізнатися у чому завгодно. Особливо коли цей метод повсюдно застосовують на практиці до твоїх товаришів.

Де Анґеліс зняв окуляри, протер їх рукавом піджака, а потім знову вдягнув їх і похмуро поглянув на Тес. Йому стало зрозуміло, на чиєму боці були її симпатії.

Тес шелеснула паперами, вкинувши їх до теки.

— Сотні рицарів-храмовників по всій Франції потрапили до в'язниць і пройшли через подібні тортури. Організованого опору цим акціям не було, тому десятки єпископів та абатів перебігли на бік переможців, і незабаром тамплієри вдарилися у втечу.

Джордано підніс руки, жестом зупиняючи її розповідь.

— Гаразд, стривайте. Не так швидко. Повернімося трохи назад. Ви сказали, що королю та Папі майже вдалося втілити свій задум. А що саме їм не вдалося зробити?

— Вони так і не знайшли ті скарби, що ними, як відомо, володіли храмовники. — І Тес переповіла їм легенди про скрині із золотом та діамантами, сховані у печерах або на дні озер по усій Європі, про кораблі храмовників, що вийшли із порту Ля Рошель проти ночі тієї зловісної п'ятниці, тринадцятого числа.

— Так ось у чому справа! — Йенсон підняв у руці свою копію зашифрованого рукопису. — Загублені скарби?

— Так приємно бачити повернення старої доброї пожадливості, — гмикнув Джордано. — Хоч якась розвага після тих схиблених якоюсь доктриною недоумків, яких ми зазвичай вистежуємо.

Де Анґеліс нахилився вперед, прокашлявся і поглянув на Джордано.

— Їхні скарби так і не знайшли, і це є загальноприйнятою версією.

Йенсон тицьнув пальцем у папір.

— Значить, цей рукопис, ймовірно, є чимось на кшталт карти скарбів, яку Венс тепер у змозі прочитати.

— У цьому немає сенсу! — вигукнула Тес, раптом відчувши себе некомфортно, коли обличчя усіх, хто сидів за столом, повернулися в її бік. Вона поглянула на Рейлі й, побачивши, як їй здалося, підтримку в його очах, продовжила. — Якби Венса цікавили гроші, то він прихопив би із музею значно більше.

— Так, — відповів їй Джордано, — але те, що там виставлялося, продати було б майже неможливо. А з вашої розповіді випливає, що скарби тамплієрів коштують набагато більше, ніж експонати виставки, плюс треба зважити на те, що їх можна вільно продати, не побоюючись переслідувань, бо ці скарби є не вкраденими, а просто знайденими.

Агенти закивали головами на знак згоди, але Де Анґеліс підмітив, що Тес не була впевнена у тому і думки висловлювала обережно:

— Схоже, цей аргумент вас не переконує, міс Чайкіна.

На обличчі Тес з'явилася гримаса занепокоєння.

— Ясно, що Венсу дешифратор потрібен був для того, щоб мати змогу прочитати рукописи з Альбі.

— Щоб мати ключ для знаходження скарбів, — мовив Йенсон із запитальною ноткою в голосі.

— Можливо, — відповіла Тес, повернувшись до нього. — Але все залежить від того, що вважати скарбом.

— А що це може бути, окрім коштовностей? — запитав Де Анґеліс, перевіряючи, чи не вибовкнув їй Венс своєї таємниці.

Тес похитала головою.

— Не знаю.

«Якщо вона говорить правду, то це добре», — подумав Де Анґеліс.

Він сподівався, що Тес дійсно нічого більше про це не знає.

Але вона відразу ж розбила ці сподівання.

— Схоже, Венса цікавлять не лише гроші. Він поводиться як одержимий, як людина, на яку покладено якусь місію. — Тес коротко ознайомила присутніх із більш езотеричними теоріями багатства тамплієрів, включно з тією гіпотезою, що вони є членами таємного братства, яке стояло на сторожі кревних Нащадків Христа, зберігаючи його генеалогічне древо. Розповідаючи про це, вона поглядала на Де Анґеліса. Той сидів, втупивши в неї відсторонений погляд, жодним порухом не видаючи своїх емоцій та думок.

Коли Тес закінчила, він підхопив нитку розмови.

— Якщо відкинути всі емоційно забарвлені здогадки, — мовив він, одаривши її поблажливою посмішкою, — то ви стверджуєте, що цей чоловік задумав помститися і для цього розпочав щось на зразок власного хрестового походу?

— Так.

— Між іншим, — продовжував Де Анґеліс спокійним і впевненим тоном всезнаючого викладача коледжу, — гроші, особливо великі, можуть стати феноменальним знаряддям. А хрестові походи — чи то у дванадцятому столітті, чи то у наш час — потребують великих грошей, чи не так? — Він обвів поглядом присутніх.

Тес нічого не сказала у відповідь.

На якусь мить питання повисло у повітрі, але тут втрутився Рейлі.

— Щось я не можу збагнути. Ми знаємо, що Венс звинувачує священика, а значить, і Церкву, у смерті своєї дружини.

— Своєї дружини і доньки, — виправила його Тес.

— Гаразд. Тепер він заволодів таким рукописом, що будь-який священик, зачувши про нього, заклякне від жаху. Так, принаймні, стверджує Венс. І ми всі погоджуємося з тим, що цей зашифрований рукопис є документом тамплієрів.

— Куди ти хилиш? — вклинився Йенсон.

— Я гадав, що тамплієри та Церква були на одному боці. Тобто, як розповіла нам міс Чайкіна, ці хлопці були захисниками Церкви. Понад двісті років брали вони участь у кривавих війнах в ім'я Ватикану. Цілком можливо, що нащадків тамплієрів — після краху ордену — було занесено Церквою у чорні списки, але в теоріях, про які ви нам розповідаєте, — тут Рейлі поглянув на Тес, — йдеться про річ, яку, здогадно, вони знайшли іще за двісті років до того, як проти них почалися репресії. Що ж це могло бути і чому воно так налякало Церкву?

— Тоді б ми, можливо, дізналися, чому їх спалювали на вогнищах, — вставила Амелія Ґейнс.

— Спалювали за двісті років після їхньої знахідки? Є ще одна обставина, — продовжив Рейлі, знову звертаючись до Тес. — Ці хлопці почали із захисту Святого Хреста, а закінчили його паплюженням. Навіщо вони це робили? У їхній церемонії посвячення немає логіки.

— Саме у паплюженні розп'яття їх і звинувачували, — сказала Тес. — Але це іще не означає, що вони і справді цим займалися. У ті часи це було стандартним звинуваченням. Кількома роками раніше король скористався аналогічними закидами для того, щоб позбутися попереднього Папи, Боніфація VIII.

— Гаразд, але все одно тут немає логіки, — наполягав Рейлі. — Чому храмовники протягом двохсот років воювали за Церкву, зберігаючи водночас таємницю, оприлюднення якої не хотів Ватикан?

Тут до обговорення знову приєднався Де Анґеліс — своїм незмінно солоденьким тоном.

— Дозвольте... Гадаю, що з вашою розвиненою уявою ви могли б також зважити на іще один можливий варіант, якого досі це торкнулися у нашій дискусії.

Усі присутні як по команді повернулися в його бік. Де Анґеліс витримав паузу, нагнітаючи інтригу, а потім спокійно продовжив:

— Усі ці припущення про кревних нащадків Господа нашого з'являються з року в рік і завжди спричиняють незмінну зацікавленість — чи то на царині художньої літератури, чи то в академічних колах. Святий Грааль, Сан-Грааль, або Сант-Реаль — називайте це як хочете. Але, як дуже дохідливо пояснила нам міс Чайкіна, — зазначив Де Анґеліс, граціозно кивнувши головою у бік Тес, — значну частину того, що трапилося з тамплієрами, можна пояснити ницими рисами людини, а саме пожадливістю, — тут він вже повернувся до Джордано. — Храмовники не тільки стали надто могутніми, вони, оскільки відпала потреба захищати втрачену Святу землю, ще й повернулися до Європи — в основному, до Франції. І були вони багатими, дуже багатими. Король Франції відчув загрозу, що від них походила, і цілковито мав рацію. Він був фактичним банкрутом і заборгував тамплієрам багато грошей, тому їхнє багатство стало б йому у великій пригоді. Король Франції був мерзотником з будь-якої точки зору — тут моє ставлення до репресій проти тамплієрів повністю збігається з думкою міс Чайкіної. Я теж не став би серйозно ставитися до звинувачень, які проти них висувалися. Поза усяким сумнівом, вони були безневинними людьми, істинними вірянами, безстрашним Христовим воїнством. Але король використав ці звинувачення як привід для того, щоб позбутися храмовників, і при цьому він одним пострілом убив двох зайців: знищив своїх суперників і заволодів їхнім багатством. Або ж, принаймні, спробував заволодіти, бо, згідно із загальноприйнятою теорією, це багатство так і не знайшли.

— Йдеться про предметний, фізичний скарб, не про якісь езотеричні «відомості»? — запитав Йенсон.

— Я схиляюся саме до цієї думки, але мені не випав такий дар Божий, як розвинена уява, хоча я і здатен відчувати привабливість яскравих альтернативних теорій про таємну змову. Але фізичне та езотеричне можна поєднати в інший спосіб. Бачите, значна частина інтересу до тамплієрів спричинена тим фактом, що ніхто не може недвозначно пояснити: як вони спромоглися так швидко стати такими багатими і впливовими? На мою думку, це був лише результат тих щедрих пожертвувань, які вони отримали завдяки широкому розголосу, що набула їхня місія. Та зрештою, хто знає напевне? Може, вони і справді знайшли якийсь закопаний секрет, котрий несказанно збагатив їх у рекордно короткий термін. Що то було? Чи стосувалася ця знахідка міфічних нащадків Христа і була доказом того, що наш Господь породив двійко-трійко дітей за тисячу років до появи тамплієрів... — тут Де Анґеліс іронічно гмикнув, — чи це було щось набагато менш спірне, але потенційно набагато вигідніше?

Він зробив паузу, щоби пересвідчитися, що всі розуміють хід його думок.

— Я маю на увазі секрети алхімії, формулу перетворення звичайних металів на золото, — зауважив Де Анґеліс спокійним голосом.