Останній тамплієр

56

Тес заклякла від такої неприємної несподіванки і отетеріло витріщилася на озеро, потім вхопилася за дверну ручку і вистрибнула із джипу ще до того, як він встиг зупинитися. Вона прожогом кинулася до вершини гори і подивилася довкола, абсолютно не розуміючи, що трапилося. Простягнувшись від одного краю долини до другого, перед нею лежало озеро, темні спокійні води якого вигравали сонячними відблисками.

— Нічого не розумію, — прохопилася вона. — Селище має бути саме у цьому місці.

Рейлі вже стояв поруч.

— Мабуть, десь ми не туди повернули.

— Це неможливо. — Тес була збуджена, її розум напружено працював, похапцем перебираючи подробиці їхньої подорожі, перевіряючи кожну віху на їхньому шляху. — Все збігалося бездоганно. Ми крок за кроком повторили маршрут Аль-Ідріссі. Селище має бути саме тут. — Відмовляючись визнати свою помилку, вона продерлася через зарості й пройшла трохи вперед; Рейлі пішов за нею.

Озеро простиралося до найвіддаленіших куточків долини праворуч від них, а протилежний його край ховався за лісом.

Тес із недовірою витріщилася на мляві води.

— Нічого не розумію.

Рейлі оцінив обстановку.

— Слухай, ми не могли відхилитися дуже далеко. Селище має бути десь поруч. Просто ми десь помилилися, коли піднімалися нагору.

— Так, але де саме? — роздратовано запитала Тес. — Ми їхали так, як він писав, аж до двогорбого гірського пасма. Беер ель Сіфсааф має бути саме у цьому місці. — Вона уважно поглянула на мапу. — А на мапі озера зовсім немає.

Тес поглянула на Рейлі й пригнічено зітхнула.

Він обійняв її за плечі.

— Слухай-но, ми десь неподалік, я певен. Ми в дорозі уже кілька годин. Давай пошукаємо, де можна перекусити. Якусь ферму чи село. А після цього ще раз передивимося твої нотатки.

Село було маленьке, єдина lokanta, тобто харчевня — так само маленька, а її інтер'єр та екстер'єр були витримані суто у місцевому колориті. Дідуган зі зморшкуватим обличчям та темними, схожими на морські камінці очима, взяв їхнє замовлення, яке зводилося, в основному, до згоди їсти те, що запропонують. На їхньому столі швидко з'явилися дві пляшки пива «Efes» та манти.

Тес занурилася у свої нотатки. Вона трохи заспокоїлася, але все одно нервувала, не в змозі швидко оговтатися від такого сильного потрясіння.

— Поїж хоч трохи, — сказав їй Рейлі. — І тобі додасться сил, щоби й далі нервувати.

— Я не нервуюсь, — пробурмотіла вона і роздратовано поглянула на нього.

— Ану, дай я подивлюся.

— Що подивлюся? — спитала вона з іще більшим роздратуванням.

— Твої нотатки. Давай передивимося їх — крок за кроком.

Тес відсунула папери і відкинулася на спинку, до болю стиснувши кулаки.

— Інтуїція підказує мені, що ми десь зовсім поруч.

Старий повернувся з двома тарілками голубців та шампурами з нанизаними шматками смаженої баранини. Рейлі спостерігав, як він поставив все це на стіл, потім вдячно кивнув головою і поглянув на Тес.

— Може, у нього запитаємо?

— Впродовж сотень років Беер ель Сіфсаафа не було на жодній карті, — невдоволено пробурмотіла Тес. — Вперед, Шоне! Так, він старий, але йому явно не кілька сотень років.

Рейді пропустив повз вуха її кепкування. Він не зводив очей зі старого, що розплився у ніяковій посмішці, яка оголила його рідкі зуби. І раптом відчув до нього якусь непоясниму симпатію.

— Беер ель Сіфсааф? — запитав він у старого, дещо вагаючись; потім повільно і чітко промовив: — Ви знаєте, де це?

Старий посміхнувся і радісно закивав головою.

— Беер ель Сіфсааф, — сказав він, — евет.

Очі Тес загорілися і вона підхопилася зі свого стільця.

— Що? Беер ель Сіфсааф? — схвильовано вигукнула вона. — Де це? — Старий і далі ствердно кивав головою, але вже не з таким впевненим виглядом. Вона насупилася і спробувала знову: — Нереде?

Старий вказав на пагорб, з якого вони щойно спустилися. Тес підвела очі й прослідкувала за напрямом, в якому показувала простягнута рука. І показувала вона на північ. Тес, не вагаючись кинулася до автомобіля.

За кілька хвилин їхній джип, ревучи потужним двигуном, знову піднімався нагору. Старий, сидячи на передньому сидінні поруч із Рейлі, вхопився за ручку над головою і, пітніючи від жаху, спостерігав, як пейзаж навколо них змінюється з калейдоскопічною швидкістю. У відчинені вікна вривався вітер, дід раз по раз скрикував «явас! явас!», але Рейлі з напускною недбалістю ігнорував його вигуки і продовжував щосили гнати угору. Тес сиділа позаду і увесь час позирала у вікна, намагаючись помітити хоч якісь віхи на ландшафті, що пролітав повз них.

Уже майже на самому вершечку вони побачили озеро, і старий показав рукою:

— Ґол, ґол.

Рейлі різко крутнув кермо, і вони опинилися на ще вужчій колії, яку раніше не помітили. Джип помчав уперед, а гілки навколишніх дерев хльостали його по боках. Приблизно за кілометр дерева скінчилися, і вони вискочили на інше пасмо.

Старик радісно посміхнувся, показуючи вниз:

— Оррей, оррей! Ібте!

Перед їхніми очима постала долина, і Тес не повірила своїм очам — як прикро!

Внизу було озеро.

Знову.

Вона кинула на Рейлі невдоволений погляд, той різко зупинив автомобіль, і вони всі вилізли з нього. Потім підійшли до краю невеличкої галявини, а тим часом дід продовжував задоволено кивати. Тес поглянула на нього, похитала головою, а потім звернулася до Рейлі.

— Треба було нам знайти когось іще старшого за віком, років, так, під двісті. — Потім вона знову подивилася на старого і запитала його з благальними нотками у голосі:

— Беер ель Сіфсааф? Нереде?

Дід насупився, явно збитий з пантелику.

— Оррей, — наполягав він, вказуючи на озеро.

Рейлі ступив кілька кроків уперед і добряче придивився довкола. Із цього зручного місця він міг бачити все озеро, включно з його західним краєм, який не було видно з-за лісу з їхнього попереднього пункту спостереження.

Він повернув голову до Тес, єхидно посміхаючись:

— Горе вам, маловірні!

— Що це означає? — роздратовано кинула вона. Рейлі спокійним жестом підізвав її до себе. Вона поглянула на старого, який, радісно погоджуючись, кивнув головою, а потім видряпалася до Рейлі й побачила те, на що він вказував.

Звідси Тес побачила в милі від них, а може трохи далі, бетонну дамбу, що замикала водосховище і сполучала вершини двох протилежних пагорбів. Точніше, вона побачила верхню частину дамби.

— О Боже! — мимоволі скрикнула вона.

Рейлі витяг із кишені блокнот і заходився схематично зображати профіль пагорбів та лінію між ними, яка означала поверхню води. Потім так само схематично він зобразив під цією лінією кілька будинків на дні водосховища і показав ескіз старому. Той взяв кулькову ручку, зобразив на дні водосховища велику літеру X і мовив:

— Кой суюн алтінда. Беер ель Сіфсааф.

Тес поглянула на Рейлі, і той показав їй свій кривенький ескіз.

— Селище тут, внизу, — підтвердив він. — Воно під водою. Коли збудували дамбу, вода затопила всю долину, а разом із нею — і залишки поселення. Воно — на дні озера.