Останній тамплієр

36

Тес почула гуркіт пострілу, а потім — наче хтось скрикнув від болю. Значить, когось поранили або вбили. Потім пролунали швидкі кроки — хтось біг назад до дверей. Хто це був — Венс чи хтось інший, розібрати було важко, та вона й не збиралася стояти і чекати, щоб пересвідчитися в цьому напевне.

Тес швидко засунула руку в сумочку і вихопила звідти свій мобільний. У слабкому мерехтінні свічок його дисплей спалахнув з яскравістю блискавки, але тільки й спромігся, що сповістити її про відсутність сигналу у підвалі. Насправді це не мало ніякого значення, бо телефон ФБР Тес запам'ятати все одно не змогла. Але вибір був: набрати 911, хоча в цьому випадку доведеться дуже довго пояснювати — що до чого. До того ж, вона не знала жодного орієнтира свого місцеперебування. Тес натиснула кнопку:

«Ну от і добре», — подумала вона, передавши таке повідомлення.

Потім накинула сумочку на плече і озирнулася довкола; гучний стукіт серця віддавався у скронях і вухах. Раптом вона згадала про зачинений отвір над столом, на якому стояв шифратор, і, довго не роздумуючи, кинулася до столу, залізла на нього і стала смикати дерев'яний щит, намагаючись послабити дошки — вони не піддавалися. У відчаї Тес безпорадно заколотила по ним руками, але дошки трималися міцно. І в цей момент вона почула, як відчинилися двері підвалу. Обернувшись, Тес побачила чиїсь ноги, що спускалися східцями, і впізнала черевики. То був Венс.

Вона швидко окинула поглядом кімнату і побачила полишений професором шокер — він так і лежав собі за стосом книг, на ближчому до неї краю столу. Тес схопила його тремтячими руками і націлила на Венса, обличчя якого виринуло з темряви. Він дивився на неї уважно і спокійно.

— Не підходь до мене! — заволала вона.

— Тес, будь ласка, припини! — перервав він її заспокійливим і водночас нетерплячим жестом, — ми маємо вшиватися звідси. — І продовжував наближатися. — Опусти зброю, прошу тебе.

Вона в паніці натиснула на курок, і... не сталося нічого. А Венс був уже на відстані трьох кроків. Тес із досадою подивилася на шокер, гарячково намагаючись збагнути — що ж вона зробила не так. Професор невмолимо наближався. Відчайдушно завертівши пістолет у руках, вона нарешті помітила маленький запобіжник і клацнула ним. На тильному боці зброї загорілася маленька червона лампочка. Тес знову спрямувала пістоль на Венса і побачила, як на грудях у того з'явилася маленька червона цяточка — вона второпала, що якимось чином примудрилася привести в дію лазерний приціл. Серце її несамовито калатало, руки тремтіли, і червона цятка танцювала в унісон туди-сюди. Венс був уже майже поруч. Тес заплющила очі й натиснула на курок, більше схожий на гумову кнопку якогось іграшкового пристрою, аніж на холодну сталь смертоносної зброї. Шокер спрацював і лунко бахнув; Тес перелякано заверещала, а зі ствола вискочили дві стріли з металевими наконечниками, тягнучи за собою тоненькі дротинки.

Одна стріла поцілила Венсу в груди, друга — у ліве стегно. Його прошив п'ятисекундний електричний розряд у п'ятдесят тисяч вольт, паралізувавши центральну нервову систему і спричинивши неконтрольовані скорочення м'язів. Професор аж підскочив на місці, вигнувшись дугою від пекучих спазмів, що пронизали його тіло, ноги його підкосилися. Він рухнув на підлогу — безпомічний, з обличчям скривленим від болю.

На якусь мить Тес заціпеніла, злякавшись хмаринки малесеньких, схожих на конфеті, кружалець, що вилетіли з гільзи під час пострілу, але стогони Венса, що лежав, скорчившись від болю, швидко повернули її до неприємної реальності. Спочатку Тес хотіла переступити через професора і збігти сходами, але наближатися до нього палкого бажання вона не мала. До того ж вона не знала, з ким у професора була сутичка нагорі, а дізнаватися — з ким саме їй хотілося ще менше. Вона знову повернулася до забитого дерев'яним щитом отвору над вікном і стала гамселити його з такою несамовитою силою, що врешті-решт одна з дощок ослабла і піддалася. Тес відірвала її, скористалася нею як важелем, щоб повідривати інші дошки і визирнула у пророблений отвір.

За ним виднівся темний тунель.

Більше не маючи, куди йти, вона стала було пролазити через діру, але потім зупинилася, обернулася і побачила на столі шифратор, аркуші та рукопис, до яких можна було дотягнутися рукою.

Вони наче кликали її до себе, і встояти проти цього поклику Тес була не в змозі.

Несподівано для самої себе, вона спустилася, вхопила стос документів і запхала їх до сумки. Потім видерлася через отвір у тунель і заспішила уперед, в темряву.

Низько зігнувшись і час від часу торкаючись головою стелі, Тес пройшла десь метрів зо тридцять, коли, абсолютно несподівано, тунель став ширшим і вищим. Раптом у її пам'яті виринув неприємний спогад про давнє мексиканське підземелля, у якому їй довелося побувати іще студенткою. Але тут повітря було вологішим. Поглянувши під ноги, вона зрозуміла причину. По центру підлоги протікав струмок чорної води. Тес, непевно тримаючись на стертих і слизьких кам'яних плитах, стала потихеньку пробиратися краєм тунелю, вздовж потоку; його холодна вода час від часу перехлюпувала через краї її черевиків. Несподівано потік перетворився на водоспад півтора-два метри заввишки, а за ними починався інший, іще більший тунель.

Озирнувшись, Тес прислухалася. Чи це вода шумить, чи то їй щось почулося? І тут у темряві пролунав несамовитий зойк.

— Те-е-ес! — донеслося ззаду волання Венса. Він знову був на ногах і йшов навздогін за нею.

Набравшись сміливості, Тес стала навколішки спиною до водоспаду, вхопилася обома руками за плиту і стала обережно опускати ноги вниз. Руки її витягнулися на всю довжину, і у один рукав почала затікати вода, змочуючи одяг і тіло. Нарешті ногами вона намацала тверду поверхню і відпустила плиту.

Повернувшись обличчям до тунелю, Тес побачила, що цього разу потік став ширшим і глибшим. На поверхні води колихалося огидне баговиння, від якого тхнуло смородом, тож вона враз збагнула, що знаходиться у каналізаційному колекторі. Зробивши кілька спроб пройти по бордюру, вона полишила це заняття, бо бордюр біля води був надто похилий, а його поверхня — надто слизькою. Натомість, намагаючись не думати про те, яку гидоту несе із собою потік, Тес пішла прямо по центру, де вода майже сягала колін.

Раптом бічним зором вона помітила якийсь рух і шарудіння. Повернувши голову, вона побачила рух численних червоних цяточок у темряві і почула якесь пищання.

То обома бордюрами вздовж потоку нечистот чимчикували пацюки.

— Тес! — голос Венса загримотів у вологому тунелі, відлунюючи від стін; здавалося, що він лунає звідусіль.

Пройшовши іще кілька метрів, вона побачила, що попереду темрява розсіюється. Незграбно шкутильгаючи, Тес спробувала йти настільки швидко, наскільки могла насмілитися. Упасти лицем в оцю смердючу мерзоту — борони Боже! Діставшись, нарешті, до джерела світла, вона побачила, що воно іде згори — крізь решітку вуличного водостоку, і навіть почула голоси людей. Підібравшись якомога ближче, Тес навіть змогла їх побачити: вони сновигали тротуаром в шести метрах над нею.

З надією вона почала волати:

— Допоможіть! Сюди! Витягніть мене! Мерщій!

Та ніхто, здається, її не почув, а якби й почув, то все одно знехтував би її криками. І неодмінно знехтував би! І що це тобі спало на думку!? Та це ж — Нью-Йорк, ти що, забула? Та ніхто й не подумає всерйоз сприймати розпачливі зойки, що лунають із каналізації!

Тут Тес збагнула, що крики її розносяться по тунелю, і їх неодмінно чує Венс. Вона прислухалася — до неї наближався якийсь шум. Це було хлюпання і важкі сплески. Не збираючись чекати, доки її наздожене Венс, Тес знову рвонула уперед, тепер уже не звертаючи ніякої уваги на воду і смердюче лайно — і майже відразу вперлася у розгалуження.

Один хід був ширшим, темнішим, та вологішим. Мабуть у ньому буде легше сховатися. Хтозна. Цей напрямок вона і обрала. Та не пройшовши ним і п'ятнадцяти метрів, Тес з жахом збагнула, що зробила хибний вибір: попереду бовваніла суцільна цегляна стіна.

Це був глухий кут.