Останній тамплієр

45

Коли Рейлі у своєму «понтіаку» прямував на південь автострадою Венвік, вечірній рух літаків у районі аеропорту, до якого залишалося їхати милю, і досі був інтенсивним. Здавалося, що потік широкофюзеляжних літаків, які заходили на посадку, оглушливо ревучи та поблискуючи вогниками, ніколи не припиниться.

Джордано, затиснувши помпову рушницю колінами, протер очі й озирнувся довкола; з відкритого вікна авто в обличчя йому війнуло весняною свіжістю.

— Так що там має бути написано?

Рейлі вже почав уважно вивчати нагромадження шляхових знаків, через яке їм доводилося продиратися. Нарешті погляд його зупинився на знакові, який він видивлявся. Він вказав на нього рукою.

— Нам сюди.

Його напарник теж побачив цей дороговказ. Зелена табличка праворуч від них показувала шлях до складського приміщення № 7 в аеропорту. А під основним знаком, серед безлічі позначок інших авіаліній, був напис, який становив для Рейлі особливий інтерес.

«Вантажна служба компанії „Аліталія“».

Невдовзі після терористичних нападів одинадцятого вересня 2001 року конгрес США прийняв закон про безпеку авіаційно-транспортних перевезень. Згідно з цим законом, відповідальність за огляд пасажирів та вантажу в аеропортах покладалася на новостворену службу — Управління безпеки перевезень. Усі люди і всі вантажі, що транспортувалося повітрям до Сполучених Штатів, мусили тепер проходити набагато суворішу перевірку. По всій країні було встановлено комп'ютерні томографічні пристрої, здатні виявляти вибухівку в пасажирів і перевіряти їхній багаж. Пасажири навіть проходили короткочасний рентген-огляд, але пізніше цю процедуру скасували через гучний скандал, спричинений не стільки через шкідливе опромінення, скільки внаслідок того простого факту, що ніщо — навіть найінтимніше — не могло пройти непоміченим повз чіпкі сканери пристроїв «Рапіскан»: вони виявляли абсолютно все. Зоною особливої уваги УБП був іноземний вантаж. Для внутрішньої безпеки він становив ще більшу загрозу, хоча на нього зверталося менше галасливої уваги. Щодня з усього світу до США линули потоки контейнерів, піддонів і ящиків. І тому в нову епоху посилених заходів безпеки директиви щодо сканувальних пристроїв не обмежувалися лише багажем пасажирів. Вони стосувалися також партій вантажу, що ввозився до країни повітрям, морем чи суходолом, і приписували монтаж рентгенівських систем для огляду великогабаритних вантажів у практично всіх портах прибуття.

Рейлі, сидячи в операторській вантажного терміналу «Аліталії» в аеропорту ім. Дж. Ф. Кеннеді, відчував особливу вдячність Конгресу США за прийняття закону про безпеку авіаційно-транспортних перевезень.

Технік-інформатор вправно виводив зображення на свій монітор.

— Влаштовуйтеся зручніше, хлопці. Це досить велика партія.

Рейлі вмостився в потерте крісло.

— Ящик, яким ми цікавимося, сильно відрізняється від інших. Робіть побіжний огляд, а коли ми його помітимо, скажемо вам.

— Вам видніше. — Працівник компанії кивнув і почав прокручувати на екрані свій банк даних.

Зображення на екрані змінювали одне одне: бокові та верхні рентгенівські знімки великих та малих ящиків.

У цих ящиках чітко виднілися контурні зображення предметів, що керівники Ватикану вирішили послати на виставку в Музеї мистецтв. Рейлі, і досі злий на себе за те, що не подумав про таку можливість раніше, всю свою увагу сконцентрував на моніторі, Джордано теж. Перед ним миготіли сіро-голубі примари оздоблених рам, розп'ять та статуеток, і серце його пришвидшено билося. Роздільна здатність була навдивовижу гарною, набагато кращою, ніж він очікував: було видно навіть невеличкі деталі: інкрустовані діаманти і ліпні оздоблення.

І раптом з цього запаморочливого потоку з'явився він.

— Стривайте, — схвильовано мовив Рейлі.

Там, на моніторі, з усією чіткістю високої роздільності, наче витягнутий із свого корпуса, виднівся шифрувальний пристрій в усій красі своєї внутрішньої будови.