Останній тамплієр

30

Мітч Ейдсон знав, що коли йому доведеться просидіти у цій дірі досить довгий час, то він врешті-решт збожеволіє. Але не меншим божевіллям було б залишатися у себе вдома, де на вулицю взагалі не можна було висовуватися. А тут, у помешканні свого татуся у Квінсі, він був у безпеці.

Спочатку Гас, за ним — Бранко. Мітч був хлопець тямущий, але навіть коли б він був таким же бовдуром, як і Гас Волдрон, то все одно зміг би второпати, що хтось має список на знищення, і що він не тільки стовідсотково значився у цьому списку, а був наступним у черзі.

Тож час накивати п'ятами.

Мітч поглянув у протилежний бік кімнати на свого глухого і немічного батька, зайнятого тим, що й завжди — той сидів, втупившись у розмите зображення на екрані телевізора, настроєного, як водиться, на безконечну серію ток-шоу, через які старий постійно сердився, плювався і лаявся.

Спочатку підозра Мітча впала на чоловіка, який його найняв. Йому здалося, що остерігатися треба саме його, але він потім відкинув цю думку. Так, той хлопець міг добре вправлятися з конем, але він не зміг би впоратися з Бранко, а тим більше з таким бурмилом, як Гас Волдрон. Це явно був якийсь хижак, що стояв вище у харчовому ланцюжку матінки-природи. І ким би цей хижак не був, для того, щоб дістатися до нього і знищити його, Мітчу треба було спочатку розібратися з тим хлопцем, який запропонував йому взяти участь у цій ідіотській справі. Основна проблема полягала в тому, що Мітч не мав на нього виходу. Він навіть не знав, як його звуть.

Батько лунко перднув. «О Господи, — подумав Мітч. — Не можна просто так сидіти тут, склавши руки, а то поїде стріха. Треба щось робити».

Хоч надворі ще було видно, він все одно вирішив іти і сказав батькові, що повернеться за кілька годин. Старий проігнорував його, але коли Мітч уже вдягнув пальто і вирушив до дверей, він пробурчав: «Пива і цигарок!»

Це було чи не найдовше речення, сказане його батьком відтоді, як Мітч прибув до нього просто із Центрального парку, де вони скинули свій обладунок і розійшлися на різні боки. Свою частину роботи він зробив: поклав усе рицарське вбрання у маленьку вантажівку і полишив її у власному гаражі за два квартали від своєї домівки. За оренду було сплачено на рік уперед, тож протягом року він до гаража і близько не підходитиме.

Мітч вийшов із квартири, спустився сходами, придивився, чи немає чогось підозрілого, а потім вигулькнув надвір, де вже сутеніло, і покрокував до метро.

Уже почався дощ, коли Мітч обережно вийшов на алею позаду облізлого семиповерхового будинку в районі Асторія, де знаходилася його квартира. Він ніс із собою пакет з шестибанковою упаковкою пива та блоком цигарок «Вінстон», які він купив для свого старого. А ще Мітч був мокрий як хлющ. Взагалі-то він не мав наміру з'являтися біля свого помешкання деякий час, але потім все ж таки вирішив ризикнути і забрати дещо із свого мотлоху, якщо вже він дійсно збирався зникнути.

Постоявши непорушно кілька хвилин на алеї, Мітч простягнув руку і потягнув на себе маятникову балку пожежних сходів. Він постійно змазував її про всяк випадок і тому відчув задоволення від своєї передбачливості, коли вона безшумно ковзнула вниз. Мітч похапцем подерся догори, час від часу нервово поглядаючи вниз, на алею. Опинившись напроти свого вікна, він поставив паперовий пакет на сходи, понишпорив рукою в проміжку між пожежною драбиною та стіною і витяг звідти сталеву пластинку, котру він сховав там раніше. Мить — і він, відімкнувши віконний шпінгалет, вже залазив усередину.

Світло Мітч не вмикав, рухаючись навпомацки — свою кімнату він знав, як п'ять пальців. Він стягнув з полиці стінної шафи старий речовий мішок, потім помацав рукою біля задньої стінки, видобув звідти чотири картонних коробки з набоями і поклав їх у мішок. Після цього Мітч пішов до ванної кімнати і вивудив нейлонову торбу з баку для води. У торбі містився великий клейончастий пакунок, де лежали «Кімбер» сорок п'ятого калібру та дев'ятиміліметрова «Берса». Він перевірив їх, зарядив «Берсу» і запхав її за пояс, а «Кімбер» поклав у мішок, до набоїв. Потім прихопив дещо з одягу та свої улюблені робочі черевики — про всяк випадок.

Вилізши через вікно спальні, він зачинив його за собою, перекинув мішок через плече і простягнув руку, щоб узяти паперовий пакунок.

Але пакунок кудись зник.

На якусь мить Мітч закляк, а потім обережно витяг з-за поясу пістоль і подивився вниз, на алею. Там нікого не було. І не дивно — в таку погоду добрий хазяїн собаки з дому не вижене.

Але хто все ж таки вкрав пакет? Дітлахи? Скоріш за все. Якщо за ним хтось стежив, то не стануть же вони, поцупивши пакет, чекати на нього, щоб його про це сповістити! Мітч не мав настрою перевіряти різні гіпотези і вирішив вилізти на дах, а звідти — потрапити на дах іншого будинку і спуститися на землю за сотню метрів звідси. Він часто проробляв цей трюк раніше, але не в таку сиру погоду і не з такими мокрими дахами.

Тихо і повільно почав Мітч підніматися догори, доки не дістався даху. У той момент, коли він обережно дибав, огинаючи ковпак вентиляційної шахти, його нога зслизнула на шматку округлого порожнистого риштування, яких чимало залишили тут недбалі ремонтники. Мітч втратив рівновагу і гепнувся навзнак просто в калюжу. Важко зіп'явшись на ноги, він швидко пошкандибав до парапету по пояс заввишки і перекинув через нього ногу.

І раптом цієї миті хтось дуже боляче вдарив його ззаду по другій нозі під коліно, і та враз наче підломилася.

Мітч потягнувся за пістолетом, але нападник схопив його за руку і різко викрутив її — пістолет заторохтів униз похилим дахом. Намагаючись вивільнитися від чіпких пальців супротивника, Мітч щосили рвонувся в протилежний бік і відчув, що йому вдалося таки відірватися, але радість враз змінилася на страх, коли він, втративши рівновагу, перелетів через парапет.

Відчайдушно нишпорячи пальцями і намагаючись хоч за що-небудь вхопитися, Мітч примудрився таки зачепитися обома руками за виступ із необробленого каміння. І тут нападник вхопив його за зап'ястки, не даючи вислизнути і полетіти вниз назустріч неминучій смерті. Мітч підвів очі й побачив обличчя незнайомого чоловіка.

«Буду погоджуватися на все, що цей тип вимагатиме від мене», — промайнуло у нього в голові.

— Витягни мене, — важко прохрипів він. — Витягни!

Незнайомець повільно виконав його прохання, і Мітч навзнак розпростерся на кам'яному виступі, в той час як ноги його досі звисали над прірвою. Відчувши, як чоловік відпустив одну його руку, він повернув голову і побачив, що в руці у того щось блиснуло. На мить Мітчу здалося, що то лезо ножа, але потім він здогадався, що то було: то була голка шприца.

«Що ж це в біса коїться», — подумав Мітч і спробував викрутитися, але не встиг він і поворухнутися, як раптово відчув страшенний біль в напружених м'язах, що пронизав його плечі й голову.

Це незнайомець всадив голку просто йому в шию.