Останній тамплієр

60

Допомагаючи Тес залізти до Рюстемового човна, Рейлі кинув швидкий погляд на берег. Тепер обабіч їхнього джипу припаркувався пікап «тойота». На березі стояли двоє людей, і ніхто з них не нагадував техніка Окана. Один був набагато вищим і справнішим за нього, а інший хоч і був схожий за статурою, але на голові у нього не було такої буйної чуприни. Окрім того, Рейлі помітив і дещо інше: обидва були озброєні. Здалеку це було схожим на мисливські рушниці, але побачити достеменно Рейлі не міг. Він здогадався, що приїхавши сюди, Венс найняв якихось двох місцевих покидьків. «Може хтось із них встиг понишпорити у джипі й знайти браунінг, який він сховав у бардачку під сидінням?» — подумав він.

Рейлі роздивлявся Венса, якого вперше бачив «живцем». Так ось хто стоїть за всією цією кривавою історією. Він пригадав убитих в Нью-Йорку вершників, намагаючись подумки зіставити чоловіка перед собою з усіма пов'язаними з ним подіями, щоби таким чином збагнути склад його розуму. Погрозлива заява про те, що Рейлі є в дійсності агентом ФБР, не справила на Венса ані найменшого враження. Рейлі не міг збагнути — як така спокійна й врівноважена інтелігентна людина, шанований науковець, перетворився на злочинця-втікача, що сидить тепер напроти нього з дробовиком на колінах; як він, з його вихованням та освітою, міг згуртувати банду грабіжників, та більше — як він дійшов до того, що повбивав усіх їх потім поодинці, причому так вправно і так немилосердно?

Щось тут не клеїлося.

Рейлі помітив, що Венс очей не зводить з торбини у руках Тес.

— Обережно, — сказав він їй, коли вона влазила до човна. — Ми просто не маємо права пошкодити його — після всього, що сталося. — І з якимось дивно відстороненим виглядом простягнув руку. — Дай-но сюди, будь ласка, — зробив він спонукальний жест. Не знаючи, що вдіяти, Тес поглянула на Рейлі. Той подивився на Венса, який повільно підняв рушницю і націлив на них. Вираз обличчя професора був майже скорботним, але очі були немиготливі й невблаганно жорстокі. Тес підвелася, простягнула руку і подала професорові торбину. Венс приставив її до своїх ніг і кивнув рушницею у напрямку берега. — Ну що, повернімося на твердий ґрунт?

Коли вони вилазили з човнів на березі озера, Венс віддав рушницю одному зі своїх людей. Тепер Рейлі остаточно пересвідчився, що у тих були мисливські рушниці. Вищий на зріст із цих двох, грізного вигляду турок із бичачою шиєю та рішучим поглядом, наставив на них рушницю, жестом відганяючи їх від човна. Видно було, що рушниця його явно не нова, але все одно вони мали достатньо переконливий вигляд. Це була досить дивна зброя для найманого головоріза. Рейлі збагнув, що Венс, скоріш за все, не мав достатньо часу для вибору годящих кандидатур з місцевої публіки, і подумав, що це могло спрацювати їм на користь, особливо якщо ніхто з цих бандюків не встиг дістатися до його браунінга. Однак в даний момент, стоячи на краю водосховища у своїх водолазних костюмах, з яких і досі стікала вода, вони були абсолютно беззахисні. На подвір'ї Рюстема Венс знайшов старий розхитаний стіл і прихилив до нього свою рушницю. Потім поглянув на Тес і обличчя його злегка повеселішало.

— Значить, я виявився не єдиним шанувальником Аль-Ідріссі. Як ви здогадуєтеся, я хотів дістатися сюди найпершим, правда, але ж... — Він раптом замовк, поставив грубенький мішечок на стіл і шанобливо-побожно поглянув на нього. Здавалося, що на якусь мить він мрійливо полинув у забуття. — Все одно, — продовжив він, — я радий, що ви теж приїхали сюди. Сумніваюсь, що місцеві умільці змогли б впоратися з цією роботою так само професійно, як і ви.

Професор ніжно доторкнувся пальцями до випуклого боку торби, наче намагаючись вгадати — які ж таємниці заховано там, всередині? Він почав було знімати відкидний клапан, але раптом зупинився, ривком підняв голову, осяяний несподіваною думкою. Звертаючись до Тес, він мовив:

— Давай, допомагай. У багатьох відношеннях це — так само твоє відкриття, як і моє.

Явно збита з пантелику, Тес поглянула на Рейлі. Той ствердно кивнув головою. Вона нерішуче зробила крок уперед, але худорлявий лисуватий турок напружився і підніс рушницю. Венс швидко і уривисто сказав йому щось турецькою, той заспокоївся і пропустив Тес до столу.

— Ну що ж, будемо сподіватися, що ми старалися недаремно, — сказав професор і підняв клапан торбини.

Повільно, обома руками, видобув він із неї якийсь предмет. Це була промаслена шкура. Він поклав її на стіл. Насупившись і явно знітившись, він з усіх боків розглядав зморщений згорток. Потім тремтливими пальцями розгорнув його і явив поглядам присутніх пишно прикрашений мідний обруч приблизно двадцять п'ять сантиметрів у діаметрі.

Його край був вигадливо градуйований маленькими, розділеними правильними інтервалами мітками, в центрі знаходилася двоконечна стрілка, а за нею — двійко менших, допоміжних стрілок.

Рейлі стрільнув поглядом від дивного предмета на великого турка, який теж кидав занепокоєні погляди зі столу — на Рейлі та Рюстема, водночас намагаючись стримати свою цікавість. Рейлі напружив м'язи, забачивши потенційну можливість змінити хід подій, але турок теж був насторожі, і відступивши назад, погрозливо підняв рушницю. Рейлі стримався; трохи згодом він помітив, що Рюстем, вгадавши його намір, рясно спітнів від хвилювання і тепер нервово витирав з лоба піт.

А Тес очей не могла відірвати від загадкового пристрою.

— Що це?

Венс заходився ретельно вивчати знахідку.

— Ага, та це ж морехідна астролябія! — вимовив нарешті він здивовано. Потім швидко поглянув на Тес і помітив знічений вираз її обличчя. — Це — морехідний прилад, щось на зразок примітивного секстанта, — пояснив він. — Звичайно ж, тоді ще ніхто нічого не знав про таку річ як довгота, але...

Знана як «логарифмічна лінійка для небес», астролябія, найдавніший з усіх наукових приладів, була відома ще приблизно з 150 року до нашої ери. Першу астролябію створили грецькі вчені в Александрії, а потім вона потрапила до Європи завдяки арабському завоюванню Іспанії. Широко застосовувана арабськими вченими для визначення часу шляхом вимірювання висоти сонця, астролябія удосконалювалася і до п'ятнадцятого століття встигла перетворитися на надзвичайно цінний морехідний прилад; португальські моряки користувалися нею для визначення широти. Морехідна астролябія відіграла надзвичайно важливу роль у діяльності принца Генріха Мореплавця, сина Жоао, короля Португалії, допомігши йому заслужити таке прізвисько. Впродовж багатьох років його флот потайки використовував астролябію і був єдиним флотом, здатним плавати у відкритому морі. Вона була надзвичайно цінним приладом протягом усієї португальської епохи великих відкриттів, яка завершилася появою Христофора Колумба у Новому світі 1492 року.

І невипадково принц Генріх був правителем ордену Христового від 1420 року до самої смерті року 1460-му. Цей португальський військовий орден вів свій початок ні від кого іншого, як від тамплієрів.

Венс і далі обстежував астролябію, обережно перевертаючи її, придивляючись до міток на зовнішньому обідку.

— Як цікаво! Коли ця штука дійсно виготовлена тамплієрами, то вона є старшою більше ніж на сто років від тих приладів, які нам доводилося бачити. — Тут голос його перервався — професор намацав у торбині іще щось. Це був шкіряний згорток. Розгорнувши його, Венс знайшов невеличкий пергаментний аркуш.

Рейлі відразу ж упізнав почерк — той самий, як і в закодованому рукописі, завдяки якому всі вони тут опинилися. Була лише одна відмінність — інтервали між словами.

Цей лист був незакодований.

Тес також помітила схожість.

— Це від Еймара, — вигукнула вона.

Але Венс не чув її. Професор відійшов убік, поглинутий змістом аркуша, який він тримав у руках. Спливали напружені секунди, а він стояв осторонь і читав. Коли ж він нарешті повернувся, то на обличчі його був вираз досади, змішаної зі смиренністю, яка означала необхідність скоритися обставинам.

— Виявляється, — мовив він похмуро, — що це іще не кінець нашої подорожі.

Тес стало зле. Вона знала, що їй не сподобається власне запитання, але все ж спитала:

— Про що йдеться у листі?