Останній тамплієр

75

Стоячи на містку «Караденіза», Де Анґеліс шаленів від люті, прикипівши до морського бінокля «Фудзінон».

— Вони таки дістали її! — прошипів він крізь зуби. — Неймовірно! Вони примудрилися її витягти!

Рейлі теж помітив носову фігуру, і хвилька занепокоєння пробігла по його спині.

Так, значить, все це правда.

Ось вона — через сотні років витягнута з морської безодні завдяки непохитній впертості однієї людини.

Ох, Тес! Що ж ти накоїла!

З наростаючим відчуттям жаху він збагнув, що тепер Де Анґеліс не зупиниться ні перед чим.

Перший помічник, що стояв поруч із ними, теж не зводив очей з водолазного судна, але непокоїло його зовсім інше.

— Вони взяли курс на південь! І покинули водолазів!

Тільки-но зачувши це, Каракаш почав уривисто віддавати накази. Тієї миті завила сирена, і через корабельні гучномовці пролунали команди тривоги. Водолази почали негайно вдягати костюми, а на палубі інші матроси вже ладнали надувний рятувальний пліт.

Де Анґеліс спостерігав за цією гарячковою діяльністю, не вірячи своїм очам.

— До біса тих водолазів! — гаркнув він, несамовито тицяючи пальцем в бік «Саварони». — Вони можуть втекти! Нам треба їх зупинити!

— Ми не можемо покинути напризволяще водолазів, — відрізав Каракаш, ледь стримуючи гнів. — До того ж їхній корабель приречений на загибель, він не витримає цього шторму. Хвилі надто великі. Нам треба забиратися звідси, як тільки ми витягнемо водолазів.

— Ні! — напирав монсеньйор. — Навіть якщо існує один шанс із мільйона, що вони проскочать, ми все одно мусимо цього не допустити. — Де Анґеліс злобно втупився у вітрове скло, а потім різко обернувся, опинившись віч-на-віч з кремезним капітаном; в очах його світилася погроза. — Потопіть цей корабель.

Стояти осторонь Рейлі більше не міг. Він кинувся до монсеньйора, схопив його і різко повернув обличчям до себе.

— Ви цього не зробите, ви не маєте...

Договорити Рейлі не встиг. Де Анґеліс вихопив з-під куртки великий автоматичний пістолет і тицьнув йому в обличчя.

— Не лізь, куди не слід! — гаркнув він, відпихаючи Рейлі до стінки рубки.

Погляд Рейлі ковзнув по холодній сталі пістолетного ствола і зустрівся з очима Де Анґеліса. Вони палали лютою жорстокістю.

— Твоя місія на цьому закінчується, — проскреготів монсеньйор. — Я зрозуміло висловлююся?

На обличчі Де Анґеліса з'явився вираз такої невблаганної рішучості, що у Рейлі відразу розвіялися всі сумніви щодо здатності монсеньйора без вагань натиснути на курок. Він зрозумів також, що коли він хоч пальцем поворухне, щоб дістати свій пістолет, який висів у кобурі на боку, то помре набагато раніше, ніж зможе до нього дотягтися.

Рейлі кивнув і відступив назад, намагаючись утримати рівновагу на хиткій підлозі.

— Тихше, — заспокійливо мовив він, — тихше.

Де Анґеліс не зводив чіпкого погляду з Рейлі.

— Стріляйте в них з гармати, — наказав він шкіперові. — Інакше вони стануть недосяжними.

Рейлі бачив, що Каракашу дуже не подобаються події, котрі відбувалися на його кораблі.

— Ми знаходимося в міжнародних водах, — заперечив він, — і якщо вам цього замало, то нагадаю, що йдеться про грецький корабель. Ми вже мали достатньо клопотів з...

— Мені байдуже! — спалахнувши люттю Де Анґеліс, повернувся до Караката і почав навіжено вимахувати пістолетом. — Цей корабель знаходиться під орудою НАТО, і я як кадровий офіцер даю вам, капітане, прямий наказ...

Цього разу його перервав Каракаш.

— Ні! — різко заявив він, спопеляючи поглядом Де Анґеліса. — Краще я постану перед військовим трибуналом.

Якусь мить двоє чоловіків стояли віч-на-віч. Монсеньйор — з витягнутою рукою тримав пістолет перед капітановим обличчям. До честі Караката, він навіть не змигнув оком. Капітан стояв непорушно, аж поки монсеньйор не відштовхнув його убік і кинувся до дверей, що вели до сходень.

— Ідіть під три чорти, — кинув він злобно. — Я зроблю це сам.

Коли Де Анґеліс відчинив двері, то ледь не впав від пориву буревію, що вдарив у капітанський місток. Оговтавшись, він вийшов назустріч шторму, що шаленів довкола.

Рейлі, недовірливо зиркнувши в бік Каракаша, витягнув свій пістолет, а потім, оминувши капітана, схопив рятувальний жилет, похапцем накинув його на себе і вийшов за Де Анґелісом.

Вітер щосили штурхонув його, швиргонув, наче ту ганчіркову ляльку, і притис спиною до стінки стернової рубки. Рейлі випростався і, чіпко тримаючись за поручні, угледів попереду розмитий силует монсеньйора, який поволі просувався вздовж захисної стінки, невблаганно наближаючись до передньої палуби, де було встановлено автоматичну гармату.

Прикривши рукою очі від дощу і вітру, Рейлі поглянув на ніс корабля, потім перевів погляд далі уперед і помітив «Саварону». Важко накреняючись то в один, то другий бік, вона йшла лише за якихось двісті метрів попереду, але від «Караденіза» її відділяли величезні гори хвиль.

І тут Рейлі аж закляк на місці. Він побачив, як під стерновою рубкою водолазного судна рухалася палубою якась фігурка; відчайдушно чіпляючись за палубне оснащення, вона боролася з потоками води, що обрушувалися на неї, загрожуючи змити за борт.

На якусь мить йому забракло повітря. Він не сумнівався, що то була Тес.

Тес поспішала сходнями, думки її плуталися, а серце оглушливо бахкало у вухах. Нишпорячи очима по стінах, вона відчайдушно намагалася згадати, де вона бачила сокиру.

Нарешті сокира знайшлася — вона висіла на перегородці біля камбуза. За лічені секунди Тес видобула також рятувальний жилет і начепила його на себе. Глибоко вдихнувши повітря і переконавшись у рішучості своїх намірів, вона рвучко відчинила водонепроникні двері, переступила через комінґс[9] і кинулася в шаленство шторму, який бушував довкола.

Тес знала, що Венс не ризикне покинути рубку. Однією рукою стискаючи сокиру, а другою користаючись для того, щоби втриматися на ногах, вона обережно рухалася головною палубою і відчіпляла на своєму шляху рятувальні пояси, сподіваючись, що вони стануть у пригоді безпорадним водолазам.

Над носом корабля нависла велетенська хвиля, тож Тес вхопилася за поручні, обійнявши їх обома руками. Ледь вона встигла це зробити, як в лице їй ударила стіна води і затопила всю палубу. А потім Тес відчула, що палуба почала вислизати з-під її ніг — це «Саварона» стрімко злетіла вниз крутою спиною хвилі й важко впала до її підніжжя. Тес заледве підвелася на ноги і через прилипле до обличчя волосся помітила витягнуту з моря фігуру сокола, що мотилялася з боку в бік, висячи у півметрі над палубою. Вона почала дертися до основи крана і до троса, що стирчав з котушки.

Діставшись до крана, Тес кинула погляд на вікно стернової рубки. Через завісу водяних бризок вона побачила стривожене обличчя Венса. Зловтішно посміхнувшись, вона здійняла сокиру і щосили рубонула. Сокира відскочила від туго натягнутого троса, і Тес ледь не випустила її з рук. Підвівши погляд, вона побачила, як Венс вискочив із стернової рубки і, чинячи відчайдушний опір буревію, почав несамовито жестикулювати і волати, захлинаючись, щось таке, що пролунало, як один протяжний крик «Ні-і-і-і!», але Тес нічого не чула через виття вітру. Ніхто не міг стати їй на заваді, тож вона рубонула трос знову, відновила рівновагу, а потім рубонула його ще раз. Її несамовиті удари сипалися один за одним, і одна за одною з ляскотом лопалися сталеві пасма троса.

Ні, вона не дозволить Венсові заволодіти соколом. Не таким чином. Не такою ціною. Яка ж дурепа вона була, що повірила йому! Тепер настав час хоч якось компенсувати за скоєне.

Нарешті луснуло останнє пасмо, і саме коли «Саварона» зробила крен ліворуч, сокіл раптом зірвався вниз і, здіймаючи бризки, важко впав у море.

Чіпляючись за все, що потрапляло під руки, Тес стала пробиратися нахиленою палубою геть від стернової рубки, інстинктивно пригинаючись, щоб уникнути Венсового погляду. Швидко озирнувшись, вона встигла побачити, як підйомні подушки виринули з-під пінистої води. На якусь мить серце її схвильовано завмерло, коли вона чекала — з'явиться разом із подушками сокіл чи ні. Помітивши темно-брунатну заокруглену фігуру, що стирчала з води поміж двох підйомних балонів, Тес полегшено зітхнула.

Але її піднесення від такого успіху тривало недовго, бо саме цієї миті стакато глухих вибухів сколихнуло «Саварону». Кинувшись до укриття, вона поглянула на патрульний катер, що їх переслідував, і з подивом та жахом помітила, що смертоносний вогонь ведеться саме з його гармати, розташованої на передній палубі.

Лупцьований потоками води і несамовитими поривами вітру, Рейлі кинувся навздогін Де Анґелісу.

«Караденіз» з натугою намагався утримуватися в потрібному положенні, в той час як рятувальники затягували одного з покинутих «Савароною» водолазів у жорсткий надувний човен, а другий водолаз чекав своєї черги, відчайдушно чіпляючись за рятувальний трос.

Нарешті монсеньйор дістався до передньої палуби. За лічені секунди він впевнено вмостився між напівкруглими гарматними плечовими упорами з м'якими прокладками. Розблокувавши смертоносний пристрій і з професійною легкістю розвернувши його у потрібному напрямку, він швидко віднайшов водолазний корабель-утікач і жорстоко влупив по ньому чергою із запалювальних двадцятитрьохміліметрових снарядів.

— Ні! — заволав Рейлі, перелазячи через поперечини на палубу, де було встановлено гармату. Звук пострілів пролунав оглушливо, на якусь мить перекривши навіть завивання вітру в його вухах.

Він кинувся на Де Анґеліса, збив гармату з прицілу, тому нова черга трасуючих снарядів полетіла вбік від «Саварони» і зникла в морі, нікому не завдавши шкоди. Монсеньйор вивільнив одне плече з-під упорів гармати, схопив Рейлі за п'ясть, боляче заламав назад пальці, а потім добряче хряснув його в обличчя. Від такого удару агент ФБР заточився, позадкував нахиленою, залитою водою палубою, і впав.

Швидко підвестися Рейлі не зміг, і його відкинуло в протилежний від Де Анґеліса бік. Сповзаючи палубою, він відчайдушно намагався хоч за щось вчепитися, щоб не випасти за борт. Нарешті йому вдалося втриматися, вхопившись рукою за мотузку. Потім він примудрився таки встати на ноги, але не спромігся ступити і кроку, бо в цей момент патрульний човен раптом підкинуло і винесло на вершину велетенської водяної гори. Тим часом Де Анґеліс уже встиг знову вмоститися біля гармати і забачити водолазний корабель, який виринув зі штормової імли неподалік від «Караденіза». Монсеньйор дав по «Савароні» ще одну чергу. Заклякши від жаху, Рейлі безпорадно спостерігав, як десятки трасуючих снарядів проклали свій блискучий і смертоносний шлях через штормову напівтемряву і вбивчим дощем впали на водолазне судно. Більшість снарядів вразили незахищену корму «Саварони», і у повітря здійнялися язики вогню та клуби диму. «Саварона» здригалася під безжальними ударами скорострільної гармати, і Тес, скоцюрбившись за сталевою перегородкою, відчувала, що її серце ось-ось вискочить із грудей. За швидкості стрільби 1000 пострілів за хвилину навіть коротка черга була, як нокаутуючий удар.

Снаряди згризалися в палубу довкола Тес; раптом вона почула глухий вибух, що пролунав глибоко в трюмі, і пронизливо закричала від страху і розпачу. За якусь мить з корми і труби корабля вирвалися хмари чорного диму. «Саварона» завихляла, наче хтось різко натиснув на гальма. Тес зрозуміла, що снаряди вразили силову установку. Та корабель не вибухнув. «Отже, — з надією подумала Тес, — паливний бак вцілів». Із завмиранням від страху лічила вона секунди, чекаючи, що ось-ось станеться вибух, але не сталося нічого.

Однак і без цього справи були кепські — ніде правди діти.

Підбитий корабель з непрацюючим двигуном став абсолютно безпорадним у бурхливому морі. Хвилі накочувалися на нього з усіх боків, завдаючи йому важких ударів, від яких він кренився і крутився як той бамперний автомобільчик на майданчику атракціонів.

З широко розплющеними від жаху очима Тес спостерігала, як за кормою «Саварони» виріс гігантський водяний пагорб. Швидко наздогнавши корабель, він несамовито обрушився на стернову рубку. Вона ледь встигла щосили вчепитися за рятувальний леєр, коли лавина води пронеслася через корабель, затопивши всю палубу і вибивши вікна рубки.

Прибравши з обличчя розпатлане мокре волосся, Тес поглянула на зруйновану стернову рубку. Ні Венса, ні когось іще ніде не було видно. Скрутившись калачиком, вона заплакала — смерть була поруч! Гадаючи, що патрульний катер тепер уже зовсім близько, Тес кинула швидкий погляд на те місце, де вона бачила його останній раз, але «Караденіза» ніде не було видно.

І тут вона помітила її. Це була велетенська хвиля двадцять метрів заввишки, крута, майже вертикальна. Попереду неї виднілася широченна підошва, яка наче намагалася всмоктати в себе «Саварону».

Хвиля-гігант зайшла на пошкоджений корабель з лівого боку і загрозливо над нам нависла.

Тес міцно заплющила очі. Двигун не працював, тож не було жодної можливості повернути корабель носом до хвилі або спробувати втекти від неї; до того ж, у стерновій рубці нікого не було. Будь-який з цих маневрів підставив би корабель під потужний удар, його затопило б водою, але все одно він залишився би на плаву.

Страшне чудовисько приготувалося вразити корабель по всій ширині борту.

І коли це сталося, то воно легко підкинуло стотридцятитонний сталевий корабель і перекинуло догори дном, як дитячу іграшку.

Помітивши вибухи і чорний дим на кормі водолазного судна, Рейлі щосили заволав до Де Анґеліса, але відразу ж збагнув, що монсеньйор все одно не чує його через виття вітру та бабахкання гармати.

Раптом Рейлі відчув себе спустошеним і виснаженим, але тієї ж миті зрозумів, що має робити.

Міцно тримаючись за поручні, він витягнув свій автоматичний пістолет, прицілився, через силу втримуючи руку проти вітру, і кілька разів натиснув на курок. Зі спини монсеньйора вихопилося кілька червоних фонтанчиків, він похитнувся назад, а потім упав навзнак, навалившись на гармату і спрямувавши її ствол у сердите небо.

Рейлі кинув пістолет за борт і почав вдивлятися з передньої палуби у штормову напівтемряву. Засліплюваний шквалом, він намагався відшукати поглядом «Саварону», але все, що зміг побачити крізь пасма — це шаленіючі водяні гори і пінисті долини між ними.

Рятувальники все ж якось примудрилися піднятися на борт разом із витягнутими з моря водолазами, і Рейлі відчув, що «Караденіз» почав змінювати курс. Натужно заревли двигуни, намагаючись пришвидшити поворот і якомога скоротити час, поки судно, підставивши хвилям свій борт, буде вразливим до перекидання. Паніка охопила Рейлі, коли він збагнув, що вони лягли на зворотний курс, щоб полишити штормову зону.

У цей момент хвилі на якусь мить розступилися і він з жахом побачив перекинутий догори дном водолазний корабель, брудний корпус якого ледь виднівся над водою.

Жодних ознак того, що комусь вдалося врятуватися, не було.

Рейлі перевів погляд на капітанський місток і побачив, що шкіпер відчайдушно махає йому рукою, спонукуючи якомога швидше повернутися до рубки. Рейлі прикрив обличчя і вказав на перекинуту «Саварону», але Каракаш кивнув, а потім заперечливо помахав рукою і вказав у зворотному напрямку. Це означало, що вони мають забиратися звідси, поки це ще хоч якось можливо.

Рейлі стиснув поручні так, що аж побіліли пальці, а розум його квапливо перебирав можливі варіанти дій. Але насправді у нього був лише один вибір.

Він не без великих зусиль продерся до жорсткого надувного човна, підвішеного з правого борту патрульного катера. Швидко перебираючи у пам'яті все засвоєне під час обов'язкових ефбеерівських навчальних курсів у підрозділах Берегової охорони США, Рейлі встрибнув у оснащений двигуном човен, смиконув роз'єднувальний важіль і, вчепившись за ручки, затамував подих: від'єднавшись від «Караденіза», рятувальний човен впав просто у бурхливе море.