Останній тамплієр

43

Обличчя присутніх заворожено завмерли у цілковитій тиші, і Де Анґеліс коротко розповів історію цієї містичної науки.

Свою розповідь він підкріплював свідченнями істориків. Алхімія дійсно прийшла у Європу під час хрестових походів. Найперші праці з алхімії з'явилися на Близькому Сході, вони були написані арабською, і лише багато років по тому їх переклали латиною.

— Алхіміки здійснювали свої експерименти, виходячи з Аристотелевої теорії землі, повітря, вогню і води. Вони вважали, що все складається із різних сполучень цих елементів, а також що належне дозування і правильна методика здатні забезпечити перетворення будь-якого з цих елементів на будь-який інший. Воду, якщо її кип'ятити, можна перетворити на повітря, і так далі. А оскільки, як вважалося, все на нашій планеті складається із землі, води, повітря і вогню — принаймні теоретично — то припускалася можливість перетворити будь-який початковий матеріал на будь-що бажане. І список таких бажаних матеріалів очолювало, певна річ, золото.

Де Анґеліс пояснив також механізм функціонування алхімії на фізіологічному рівні. Чотири Аристотелевих елементи поставали і як чотири рідини: флегма, кров, жовч і чорна жовч. Вважалося, що у здорової людини всі рідини є збалансованими. А значить, причина хвороби криється у нестачі чи у надмірі якоїсь із зазначених рідин. Розвиток алхімії сягнув за межі пошуку рецепту перетворення свинцю на золото. Ця наука обіцяла також розкрити таємниці перетворень фізіологічних: стану хвороби на стан здоров'я або ж старості на молодість. Більше того, багато алхіміків використовувало пошук цієї формули як метафору досягнення моральної довершеності, гадаючи, що те, чого можна досягти у природі, можна також реалізувати і у розумі та душі. У своїй духовній іпостасі шуканий алхіміками філософський камінь вважався спроможним здійснити як духовне перетворення, так і фізичне. Тим, хто брався розкрити її таємниці, алхімія обіцяла все: багатство, довголіття і навіть безсмертя.

Однак у дванадцятому столітті алхімія була таємничою і страшною для тих, хто був з нею необізнаний. Алхіміки використовували дивне приладдя і загадкові заклинання; їхня діяльність була пов'язана з таємничим символізмом і символічними складниками. Зрештою, праці Аристотеля заборонили. У ті часи все, що тоді називалося наукою, вважалося загрозою авторитету і владі Церкви; наука, яка обіцяла духовне очищення, становила для Церкви пряму загрозу. І саме це, — зазначив Де Анґеліс, — може бути іще одним поясненням того факту, що Ватикан сприяв запровадженню репресій проти тамплієрів. Час, місце, і причина — все збігається, — він обвів поглядом присутніх. — Тільки зрозумійте мене правильно, — заспокійливо посміхнувся Де Анґеліс. — Я не запевняю, що така формула існує, хоча, як на мене, подібне припущення має таке ж право на життя, як й інші фантастичні теорії про велику таємницю тамплієрів, що вже згадувалися у цьому залі. Просто я хочу сказати, що чоловік, який втратив контакт із реальністю, запросто може повірити, що така формула існує.

Тес обвела поглядом усіх, хто сидів за столом. Трохи повагавшись, вона все ж таки звернулася до Де Анґеліса.

— А навіщо Венсові золото?

— Ви забуваєте, що розум цього чоловіка затьмарився. Ви самі це сказали, пані Чайкіна. Щоби пересвідчитися у цьому, достатньо лишень згадати події у Музеї Метрополітен. План нападу явно склала якась божевільна людина. Якщо прийняти до уваги нераціональну поведінку цього чоловіка, то все є можливим. У даному випадку золото може бути засобом реалізації якоїсь мети. Воно може призначатися для фінансування досягнення якої завгодно безглуздої цілі, що він перед собою поставив. — Де Анґеліс знизав плечима. — Цей Венс... Він явно знаходиться у полоні ілюзій, його охопило божевільне бажання знайти якийсь скарб. У мене складається таке враження, що ви маєте справу з маніяком, тому за чим би цей чоловік не гнався, він рано чи пізно здогадається, що переслідував примару, і мені страшно думати про його реакцію, коли ця здогадка вразить його, як удар блискавки.

Нечисленні присутні замислилися над цією неочікуваною витверезною думкою, і за столом запанувала тривожна тиша.

Йенсон нахилився вперед.

— Щоб там цей маніяк не думав і яку б мету не переслідував, цьому чоловікові абсолютно байдуже, скільки людей йому доведеться вбити для досягнення своєї мети, і тому ми мусимо зупинити його. Але здається мені, що єдине, з чим ми маємо можливість працювати просто зараз — це отой довбаний рукопис. — Він підняв у руці копію рукопису. — Якщо ми зможемо прочитати його, то дізнаємося про його наступний крок. — Повернувшись до Рейлі, Йенсон запитав: — До речі, що там кажуть наші технарі?

— Перспективи не надто блискучі. Перед приходом сюди я мав розмову з Террі Кендріксом, і він настроєний не дуже оптимістично.

— Чому?

— Тамтешні специ знають, що в рукописі використано елементарний поліалфавітний шифр, що ґрунтується на принципі підміни. Військові користалися ним протягом десятиліть, але розшифровка коду залежить від частоти повторюваності, від певних схем; ви виявляєте часто повторювані слова і визначаєте — що вони означають. Це дає вам матеріал для подальшої діяльності, і ви працюєте доки не знаходите мнемонічний ключ, а потім — виконуєте роботу у зворотному порядку. У даному ж випадку нам просто бракує робочого матеріалу. Якби цей документ був дещо довшим, або якби вони вже мали справу з аналогічним шифром, то виоралися б із дешифруванням досить легко. Але шість сторінок — це надто мало для роботи.

На обличчі Йенсона відбилося безконечне здивування.

— Такого просто не може бути! У них бюджет кілька мільярдів доларів, і вони нездатні розлущити якийсь жалюгідний шифр, вигаданий так само жалюгідною купкою монахів сімсот років тому!? — Він знизав плечима і повільно видихнув повітря крізь міцно стулені губи. — Прекрасно. Тоді забудьмо про цей довбаний рукопис і зосередьмося на чомусь іншому. Ми мусимо іще раз перевірити те, що маємо, і знайти якусь нову зачіпку.

Де Анґеліс спостерігав за Тес. Вона промовчала. Потім кинула на нього прискіпливий погляд, і було в її очах таке, що Де Анґеліс зрозумів: йому не вдалося переконати її. Ця жінка явно відчувала, що тут криється щось більше, аніж просто фінансування особистої вендети.

«Так я і думав, — розмірковував Де Анґеліс. — Ця жінка дійсно є небезпечною». Але на даний момент її корисність переважає ту небезпеку, яку вона може становити. Чи довго зберігатиметься така перевага — ось в чому питання.