Останній тамплієр

46

Тес зайшла до конференц-залу і відразу ж заклякла як вкопана.

Вона зраділа, коли через три дні гнітючої мовчанки озвався Рейлі. Три дні, протягом яких вона старанно уникала настійливих телефонних дзвінків матері, яка не переставала запрошувати її теж приїхати до Арізони. А ще вона місця собі не знаходила, бо почала розуміти, що розслідування стало частиною її життя, і що — безвідносно до порад Рейлі — вона вже не могла так просто взяти і «з'їхати» з цього.

А тепер, побачивши, що стояло на столі у залі, Тес остаточно усвідомила, що назад вороття немає і що думку про відхід від участі у розслідуванні доведеться поховати назавжди.

На столі, вмонтована у товстий прозорий пластик, стояла точна копія багатошестеренчастого роторного шифратора.

Тес тільки й спромоглася вичавити із себе:

— А як же?..

Сяючи від захвату, вона втупилася на Рейлі. Мабуть, він навмисне все так спланував: подзвонив, попросив прийти на Федерал-плаза і не сказав нічого, окрім банального: «Поговорити треба».

Тут до неї дійшло, що у залі знаходяться й інші люди: Йенсон, Джордано, Ґейнс, кілька незнайомців і монсеньйор. Тес знову поглянула на Рейлі.

Він лише стримано посміхнувся.

— Я гадав, може, вам буде цікаво прочитати ось це. — Він кивнув на незнайомого їй чоловіка, котрий в цей момент саме роздавав усім присутнім зшиті степлером роздруки. — Знайомтесь — Тері Кендрікс. Це він змайстрував оцей пристрій.

— Ну, не сам, звичайно ж, а з колегами, — швидко додав Кендрікс і подарував Тес аж надто сліпучу посмішку. — Радий познайомитися.

Тес ніяк не могла відвести очей від пристрою. Потім уважно розглянула роздрук, який тримала в руках — і її сподівання підтвердилися. Вона поглянула на Кендрікса.

— Отже, він працює...

— Так, звичайно. Усе збіглося просто прекрасно. Латиною, звичайно ж. Принаймні, так сказали мені лінгвісти, що здійснили переклад.

Тес ніяк не могла вгамуватися і спрямувала благальний погляд на Рейлі.

— Але ж... як вам вдалося?

— На митниці все проходить крізь рентгенівські промені, — пояснив той. — Навіть якщо воно тимчасово запозичене у Святого престолу.

Тес довелося сісти, бо ноги не тримали її від хвилювання. Тримаючи поданий їй документ тремтячими руками, вона зосередила свою увагу на чітко надрукованому тексті.

Це був лист, датований травнем 1291 року.

— Саме того року впала Акра, — зойкнула Тес. — Останній оплот хрестоносців.

Вона знову зосередилася на листі й почала читати, відчуваючи захват від можливості безпосередньо поспілкуватися крізь століття з тими людьми, про подвиги яких склали легенди.

«З великою печаллю, — починався лист, — повідомляю, що Акра уже не перебуває під нашим захистом. Ми покинули місто, коли впала темрява, з важким серцем спостерігаючи за пожежею, що його охопила...»