Останній тамплієр

48

Розум Тес і досі був у полоні мамлюків, як раптом голос Йенсона безцеремонно перервав її подорож у Середньовіччя і різко повернув до реалій сьогодення.

— Доведеться нам припустити, що на цей час Венс уже встиг зробити переклад, — констатував він похмуро.

Рейлі, не вагаючись, кивнув:

— Безперечно.

Тес, остаточно отямившись, нарешті збагнула, де вона знаходиться, і обвела обличчя присутніх спантеличеним поглядом, все іще міцно тримаючи у руці роздрук. Решта тих, хто сидів за столом, явно не усвідомлювали величності моменту. Вона ж поставилася до прочитаного зовсім по-іншому. Цей екстраординарний і водночас якийсь дуже особистісний дотик до життя, вчинків, думок і до смерті цих легендарних людей глибоко її зворушив. На якомусь рівні її свідомості це стало іще одним підтвердженням всього того, про що безперестанно нагадувала їй інтуїція з тієї ночі, коли сталося пограбування музею. Тес аж тремтіла від нетерпіння. Це може стати її Троєю, її гробницею Тутанхамона. Їй було цікаво знати, чи збагнув хтось із присутніх всю грандіозність здобутої інформації, чи може вони розглядали її просто як важливий чинник, який допоможе їм розкрити іще одну, хоча й надзвичайно дратівливу справу.

Вираз обличчя Йенсона не залишав сумнівів щодо ходу його думок.

— Отже, ми і досі не знаємо, про що тут йдеться, — продовжив він, — окрім того факту, що ця загадкова річ є достатньо малою, щоби поміститися у шкіряну торбу; а ще ми знаємо, куди вирушить Венс: до Фонсапіса. Йенсон кинув на Кендрікса запитальний погляд.

— Вибач, — похмуро відповів Кендрікс, — але тут я нічим не можу тобі допомогти. З цією проблемою працює група моїх хлопців, але поки що вони б'ються головою об стіну. Нам ніде не вдалося знайти письмових згадок про це місто.

Йенсон невдоволено насупився.

— Що, взагалі ніяких?

— Так. Поки що ніяких. У даному випадку йдеться про Європу тринадцятого століття. У ті часи, на жаль, не було ні всесвітньої картографічної служби, ні служби пошуку. Виготовлення географічних мап було вкрай недосконалою, примітивною справою, і взагалі — збереглося дуже мало морських мап тієї епохи, не кажучи вже про писані тексти. Ми поступово вивчаємо усі документи, починаючи відтоді й до нашого часу, все підряд — листи, журнали і таке інше. На жаль, це займе багато часу.

Йенсон сів у крісло, відкинувся на спинку і пригладив рукою волосся від лоба до потилиці. «Цей чоловік явно не звик до того, що якісь там жалюгідні документи заважають йому працювати швидко і ефективно», — подумала Тес.

— Тоді, можливо, і Венс не встиг вирахувати, де знаходиться це місто, — висловив Джордано своє припущення.

Тес вагалася: приєднуватися до обговорення чи ні.

— Я би не стала на це покладатися. Він — фахівець у цій сфері. Посилання на подібні міста можуть і не міститися в широковідомих публікаціях, які ви маєте у своїй базі даних.

— Їх скоріше можна знайти в якихось маловідомих тогочасних рукописах, у якихось рідкісних книгах, і Венс знає, де їх слід шукати.

Йенсон затримав на ній довгий допитливий погляд, явно розмірковуючи над її словами. Поруч із ним сидів Де Анґеліс і теж не зводив з неї очей. Втім, із виразу його обличчя Тес не могла здогадатися, про що він думав. Хто-хто, а з усіх присутніх саме він мав гідно оцінити усю велич того, до чого їм щойно випала честь доторкнутися. Але жодних ознак благоговійного подиву він не виказав — за весь час ні пари з уст.

— Що ж, доведеться нам над цим попрацювати, якщо ми хочемо піймати цього типа, невдоволено пробурмотів Йенсон. Звертаючись до Де Анґеліса, він мовив: — Отче, ваші люди можуть стати тут у великій пригоді.

— Безсумнівно. Я поклопочуся про те, щоб до роботи залучили наших найкращих учених. Ми маємо величезну бібліотеку. Це лише питання часу — і не більше.

— Саме часу нам може забракнути, — сказав Йенсон і повернувся до Рейлі. — Цей хлопець точно не сидить на місці, якщо він уже не покинув країну.

— Я потурбуюсь про те, щоб ББМК приділило цьому якнайпильнішу увагу.

Бюро безпеки митниць і кордонів несло відповідальність за реєстрацію людей і товарів, що потрапляли до країни або за її межі.

— Де б не знаходилося це місто, воно має бути десь в Східному Середземномор'ї, еге ж? — Рейлі повернувся до Тес. — Чи можете ви підказати щось таке, що допомогло б нам звузити межі пошуку і швидше вирахувати — куди прямує Венс?

Тес прокашлялася і задумалася.

— О Господи... та це може бути де завгодно. У результаті шторму корабель так сильно відхилився від курсу... А ви маєте мапу цього регіону?

— Так, звичайно. — Кендрікс нахилився, підтягнув до себе клавіатуру і натиснув декілька кнопок. На розташованому перед ними величезному плазмовому екрані з'явилася мапа світу. Ще кілька натиснутих клавіш — і різні ділянки мапи почали змінювати одна одну, аж поки не з'явилося зображення Східного Середземномор'я.

Тес підвелася і підійшла до мапи.

— Якщо вірити цьому листові, вони полишили Акру — ось вона, у сучасному Ізраїлі, на північ від Хайфи — і відпливли до Кіпру. Певний час вони мали пливти на північ, а потім повернути на захід, але вони не встигли суттєво просунутися наміченим маршрутом, бо їх застав шторм... — Вона придивилася до мапи і знову не змогла стримати своєї уяви, у якій почали спливати картини тієї злощасної подорожі. Картини ці були настільки реальними, що Тес на якусь мить відчула, наче знаходиться серед тих людей. Але вона швидко зібрала до купи свої думки і зосередилася на завданні, яке перед нею стояло. — Усе залежить від того, куди їх закинув шторм. Якщо він заніс їх на схід від острова, то в цьому випадку вони могли опинитися десь на сирійському узбережжі, або ось тут — на південно-східному узбережжі Туреччини. — Вона провела пальцем по мапі. — Якщо ж вони оминули Кіпр із заходу, то тоді йтиметься про ось цей регіон — південно-західне узбережжя Туреччини, від Анталійської затоки до острова Родос.

— Це досить великий регіон, — незадоволено зазначив Йенсон.

— Ландшафт уздовж усієї берегової лінії приблизно однаковий, — сказала Тес. — У листі не йдеться про якесь конкретне місце. Але якщо у розпал шторму їм вдалося помітити землю, то, гадаю, корабель затонув неподалік узбережжя.

Рейлі кивнув, уважно дивлячись на мапу.

— Ми можемо почати з того, що приведемо до стану готовності наших людей у Туреччині.

Йенсон похмуро зсунув брови.

— І що наверзлося на думку отому Венсові? Невже він гадає, що річ, яку сховали там, і досі спокійнісінько лежить собі, ціла і неушкоджена, і чекає на нього? Наскільки мені зрозуміло, лист врешті-решт таки потрапив до Франції. Звідкіля йому знати — може тамплієри вже послали туди людей і забрали те, що було у схованці?

Тес пригадала розповідь Венса. Кажуть, що той чоловік більше ніколи не посміхався.

— Тут вся річ у часі. Венс сказав, що старий, який показав рукопис священику в Альбі — пам'ятаєте? — тому священику, що посивів, дізнавшись про таку новину — так от, цей старий, як сказав Венс, був одним із останніх живих тамплієрів. Де Моле та інших спалили на вогнищі 1314 року. Значить, цей вмираючий тамплієр мав з'явитися вже після того, тобто більш ніж через двадцять років після загибелі корабля. Тому, гадаю, Венс і сподівається, що коли тамплієри не спромоглися забрати сховане до того часу, то опісля це вже нікому було зробити.

У кімнаті запала тиша. Було багато матеріалу для роздумів, особливо для тих із присутніх, котрі не були привчені — як вона — швидко інтерпретувати далекі події і робити з них висновки. Нарешті озвався Кендрікс, бо він, мабуть, найкраще з усіх інших розумів історичну значимість обговорюваної теми.

— Ми змоделюємо на комп'ютері варіанти маршруту судна, беручи до уваги такі чинники, як сезонні напрямки вітрів, течії і таке інше. Може, якісь описані в тексті деталі збігаються з ландшафтом місцевості, і це підкаже вам можливе місцезнаходження.

— А ще було б непогано одночасно перевірити дані по знайденим у цьому регіоні затонулим кораблям. Хтозна — може одним із них і виявиться «Храм Сокола»? — Йенсон нетерпляче завовтузився у кріслі, рухами свого тіла вказуючи на закінчення наради. Він спитав у Де Анґеліса:

— Ви дасте нам знати?

— Як тільки щось знайдеться. — Монсеньйор був, як завжди, спокійним і незворушним.

Рейлі провів Тес до ліфта у фойє. Поруч із ними нікого не було. Вона вже було натиснула на кнопку, але раптом обернулася і, допитливо дивлячись на нього, спитала:

— Знаєш, я взагалі-то здивувалася, коли ти запросив мене взяти участь у сьогоднішній нараді. І це — після тієї промови під назвою «Забудь усе, що бачила», яку ти на днях виголосив!

Рейлі скорчив гримасу і потер лоба. Сьогодні явно був напружений день.

— Та ото ж. Як би мені потім не довелося жалкувати, що я залучив тебе до цієї справи. — І вже серйозніше додав: — Якщо чесно, то я вагався — робити це, чи ні.

— Я рада, що переміг менш занудливий варіант.

І саме в цей момент Рейлі вирішив для себе, що йому надзвичайно подобається її пустотлива посмішка. Усе в цій жінці вабило його. Йому пригадався той захват, із яким вона розглядала копію шифратора у кімнаті для засідань. Її збудження і захват п'янили; ця жінка зберігала у собі здатність відчувати сильну, справжню і неспотворену жагу до життя, відчувати задоволення від нього. Саме цієї здатності й бракувало більшості людей, бракувало, безперечно, і йому — наскільки він міг пам'ятати.

— Слухай, Тес, я, звичайно ж, розумію, як багато це для тебе значить, але...

Рейлі на якусь мить замовк і вона не проминула цим скористатися.

— А для тебе? Що ця справа означає для тебе?

Він аж сіпнувся від несподіванки, не звикши до запитань щодо його власних мотивів. Принаймні, якщо ці запитання стосувалися розслідування справи. Це було святе. Принаймні до цього моменту.

— Що ти хочеш знати?

— Я хочу знати, чи є піймання Венса єдиним, що цікавить тебе у цій справі?

Рейлі здалося, що складної відповіді тут бути не може.

— На даний момент я не можу дозволити собі думати ні про що інше.

Тес аж скипіла.

— Не вірю тобі ані на гріш! Припини, Шоне, — наскочила вона. — Тільки не кажи мені, що ти не заінтригований. Тамплієри склали закодоване послання, ти розумієш чи ні!? У ньому йшлося про щось таке, від чого залежало все їхнє майбутнє. За це їх спалили на вогнищі, знищили, стерли з лиця землі. Невже тобі нецікаво знати, що сховано у тій могилі?

Рейлі було нелегко протистояти ентузіазму, що випромінювала Тес.

— Давай спочатку спіймаємо Венса. Вже і так було надто багато смертей.

— Більше, ніж ти думаєш. Слід врахувати усіх тамплієрів, що загинули в той період.

Дивно, але завдяки її емоційним коментарям він якось враз збагнув те, чому раніше не надавав суттєвого значення. Вперше за увесь час розслідування Рейлі усвідомив значущість того, до чого їм довелося долучитися. Але все одно він знав, що велике історичне полотно поки що доведеться відкласти. Спочатку треба було закрити справу, що містилася у теці під назвою «Муз-рейд».

— Розумієш, саме через це я й не хотів більше залучати тебе до всього цього. Наліт і все з ним пов'язане захопили тебе так сильно, що я став непокоїтися.

— Тим не менше, ти запросив мене.

Знову вона за своє. І знову ця пустотлива посмішка.

— Так, дійсно... ми просто вважали, що твоя допомога може стати нам у великій пригоді саме зараз, на цій стадії розслідування. Якщо нам хоч трохи поталанить, то ми спіймаємо Венса на якомусь із пунктів перетину кордону, але саме зараз було б непогано, якби хтось із наших хлопців уже чекав на нього у Фонсалісі, де б це місто не знаходилося.

Тес натиснула кнопку «Вниз».

— Я вдягну свою «магічну мислячу шапочку».

Рейлі поглянув на неї. Вона посміхалася куточком рота, а очі пустотливо іскрилися. Він удавано скрушно похитав головою і мимоволі хихикнув.

— А я й не знав, що ти її взагалі знімаєш.

— Так, знімаю, відповіла Тес, кинувши на нього грайливий погляд. — У рідкісних випадках.

Пролунали два мелодійних звуки, двері ліфта ковзнули і розчинилися. Кабіна була порожня. Тес ступила всередину, і він провів її поглядом.

— Будь обережна, гаразд?

Вона обернулася і притримала двері.

— Ні, я збираюся вести себе абсолютно безвідповідально, розпусно і непростимо безглуздо.

Рейлі не встиг відповісти: двері ліфта зачинилися, і Тес щезла з виду. Якусь мить він продовжував стояти, поки його розум зберігав відбиток її радісного обличчя, і доки звичне дзижчання підйомника не повернуло його різко до суворої реальності.

Коли Тес вийшла з будівлі, в куточку її рота все іще ховалася пустотлива посмішка. Вона відчувала, що між нею та Рейлі щось починається, і їй це відчуття явно подобалося. Вона вже досить давно ні з ким не фліртувала, а рання стадія цього процесу, як і у її професії, завжди була найцікавішою — так, принаймні, траплялося з нею завжди. Безумовно, між заняттям археологією та стосунками з чоловіками існують певні паралелі. Тес раптом спохмурніла, пригадавши, що — як і у археології — хвиля радісного передчуття на самому початку стосунків, притаманні цьому ранньому етапові загадковість, оптимізм і надія далеко не завжди справджувалися в подальшому.

Може, цього разу все буде інакше. На обох фронтах.

Неодмінно буде.

Тес крокувала, вдихаючи п'янке весняне повітря, і єдиним бентежним спогадом, який вона не могла загнати у підсвідомість, було припущення Де Анґеліса, що схована таємниця має стосунок до алхімії. Це припущення не давало їй спокою, і чим більше вона про нього думала, тим менш імовірним воно їй здавалося. Тим не менше, посланець Ватикану був переконаний у своїй правоті. Формула обернення свинцю на золото. Хто б не пішов на все, аби тільки сховати її від пожадливих поглядів? Однак щось тут явно не збігалося.

Найбільша інтрига була у тому, що Еймару наближення шторму здалося втіленням Господньої волі. Наче Господь хотів, щоби море навіки поглинуло їхній таємний вантаж — яким би він не був. Чому він так вважав? А тут іще такий вагомий чинник, як розмір цього вантажу. Якийсь ковчег, невеличка скринька. Що ж такого він у собі містить, через що люди готові вмирати і убивати?

Фонсаліс.

Якщо вона хоче залишитися у цій грі, то мусить довідатися, де знаходиться це місто.

Тес вирішила, що заради такої знахідки можна провести кілька безсонних ночей. І треба владнати справу з паспортом.

Вона знала також, що їй доведеться мати неприємну телефонну розмову з матір'ю і пообіцяти їй, що за день-два вона приїде до неї в Арізону.

Де Анґеліс ненадовго заскочив до своєї кімнати у готелі. Вкрай заклопотаний виниклими проблемами, він посидів трохи на краєчку жорсткого ліжка, а потім зателефонував до Рима, безпосередньо до колеги, який був далеким від оточення кардинала Мауро Бруньйоне. Момент був явно неслушним для того, щоб ставити обережні обхідні запитання.

Знаючи, що упустив свою можливість, коли вистежував чотирьох вершників, і усвідомлюючи, що з довготривалого ґрунтовного розслідування йому не буде ніякої користі, Де Анґеліс розумів, що незабаром доведеться вдатися до власних дій. Він віддав накази приготувати все на той випадок, коли виникне потреба вжити негайних і рішучих заходів.

Впоравшись із телефонним дзвінком, він витягнув зі свого аташе-кейса стос фотографій, розклав їх віялом на ліжку і почав ретельно розглядати — одну за одною. Ось Тес входить до Федерал-плази і виходить з неї. Їде зі своєї домівки у Мамаронеку і повертається назад. А ось — її офіс в Інституті Манукяна. Знімки здалеку, середнім та близьким планом. Навіть на цих двовимірних і нечітких зображеннях Тес випромінювала рішучість і впевненість у собі — чесноти, які вона мала і в реальному житті. А ще вона виявилася людиною діяльною і з багатою уявою. На відміну від агентів ФБР, вона швидко відкинула обмеження, накладені версією, яка зводилася до звичайного пограбування. Її широкі пізнання, її знайомство з Венсом іще до того, як він на неї напав, — все це могло зробити її корисним союзником.

Або ж небезпечним супротивником.

Де Анґеліс взяв одну з фотографій і постукав кінчиком пальця по лобі Тес. Розумна дівчинка. Дуже розумна дівчинка. Якщо комусь і судилося розкрити цю таємницю, то він зробив би ставку на неї. Але посланець Ватикану знав також, що вона не поділиться так просто своїм відкриттям. Його у неї доведеться якось виторгувати.

Йому спало на думку, що якби Тес залишилася тут, у Нью-Йорку, то все було б набагато простішим. Набагато менш брудним і кривавим. Вона б не брала участі у грі. Він потурбувався би про інших, а їй подарував би життя — якби вирішувати довелося особисто йому.

Однак, якщо Тес вирішить таки кинутися навздогін за Венсом, то йому доведеться знищити її. Утім, у такому випадку було б набагато краще і легше зробити це десь далеко від Нью-Йорка.

Невдовзі час покаже, який із двох варіантів йому доведеться обрати.