Останній тамплієр

72

Відеокамера плавно рухалася крізь темряву, а назустріч їй неслись цілі купи планктона, що сузір'ями спалахували у промені її прожектора і вмить щезали в темних глибинах моря.

Зображення, що посилав підводний робот, змінювали одне одне перед очима групи людей, які скупчилися у тісній стерновій рубці позаду капітанського містка і завмерли у напруженому очікуванні. Венс і Тес стояли за спинами Расуліса і двох операторів, що сиділи перед маленькою купкою моніторів. Зліва від монітора, що показував зображення, які посилала камера з робота «Дорі», стояв менший за розміром монітор GPS-локатора, який фіксував колоподібні та зворотно-поступальні маневри судна проти несподівано сильної течії. Іще менший екран з правого боку демонстрував комп'ютерну картинку сонарного сканування — велике коло з концентричними обідками голубого, зеленого і жовтого кольору; з дисплея ж компаса можна було дізнатися про теперішній курс, який щойно змінився на південний. Але ніхто не вшановував ці екрани більше, ніж побіжним, випадковим поглядом. Очі кожного з присутніх були прикуті до центрального монітора, на який передавалися зображення з відеокамери робота. У зосередженій тиші всі дивилися на екран, очікуючи швидкого наближення морського дна, яке знаходилося на глибині 173 метри, якщо вірити цифровим показанням акустичного глибиноміра, виведеним у кутку того ж самого екрана.

На глибині 168 метрів сяючих, наче зірки, цяток стало набагато більше. На глибині 171 метр промінь вихопив із темряви кількох морських раків, що перелякано кинулися навтьоки, а після цього, на позначці 173 метри, екран монітора несподівано освітився беззвучним спалахом жовтого світла. Робот опустився на морське дно.

Ангел-хранитель «Дорі» — інженер-корсиканець на ім'я П'єр Атталь зосереджено маніпулював своїм підопічним за допомогою джойстика і невеликої клавіатури. Він намацав маленький кульковий маніпулятор скраю клавіатури, і слухняна наказам його пальця відеокамера почала обертатися, панорамуючи морське дно навколо себе. Як і на знімках, що прислала автоматична станція з Марса, на підводних картинках поставав дивовижний, незайманий світ. Навколо прибульця-робота не виднілося нічого, окрім плоского обширу піщаної поверхні, котрий зникав у кромішній темряві.

У Тес аж шкіра свербіла від нетерплячки очікування. Вона не могла приховати свого збудження, хоча знала, що це не обов'язково має бути те, що вони шукають. Низькочастотний гідролокатор широкого радіуса дії забезпечував визначення лише приблизного положення будь-якої потенційно цікавої цілі; після її знаходження за справу брався дистанційно керований пристрій, чий високочастотний сонар давав можливість точно встановити місцезнаходження шуканих предметів і оглянути їх більш детально. Тес знала, що місцями глибина моря під «Савароною» сягала двохсот п'ятдесяти метрів і що дно було вкрите розрізненими кораловими рифами, багато з яких мали приблизно той самий розмір, що і здогадний розмір «Храму Сокола». Сонарного сканування було недостатньо, щоб відрізнити підводні пагорби від уламків кораблів, і саме тут до справи брався магнітометр — прилад, здатний реєструвати залишкове залізо на затонулих кораблях. Расуліс із командою ретельно відкалібрували магнітометр на своєму судні, вирахувавши, що після семисот років корозійного впливу морської води на уламках «Храму Сокола» залишиться щонайбільше півтонни заліза, але все одно ризик фальшивої тривоги зберігався через існування природних згустків геомагнетизму, а ще частіше — через уламки кораблів, що потонули значно пізніше.

Тес спостерігала за розгортанням процедури, свідком якої вона була вже двічі за останні дні. Легенькими та обережними порухами джойстика Атталь впевнено керував пересуванням робота над морським дном. Час від часу він опускав його на самісіньке дно, здіймаючи вгору чергову купу піщаного пилу, а потім натискав на кнопку, щоби розпочати 360-градусне панорамування безпосереднього довкілля. Спочатку команда ретельно вивчала результати сканування, і лише потім знову запрошувала до пульта Атталя, щоб той вмикав гідрореактивні двигуни робота для подальшого мовчазного пошуку.

Атталь повторив цю процедуру декілька разів, перш ніж шукана ділянка з'явилася в кутку екрана гідролокатора. Підводячи робот до цього місця, він ще раз увімкнув сонарне сканування. Його результати з'явилися на екрані за кілька секунд, і Тес побачила, як на знайденій ділянці висвітився рожевуватим кольором на голубому тлі якийсь продовгуватий предмет, який наче манив її у морську глибину.

Вона зиркнула на Венса і зустріла його спокійний погляд.

Не звертаючи уваги на них, Расуліс сказав Атталю:

— Ану придивімося ближче!

Робот знову смикнувся вперед і, вправно керований Атталем, понісся над морським дном наче той підводний привид. Під час наступного панорамування рожеві обриси предмета стали більш виразними.

— Ну, що скажете? — запитав Венс.

Расуліс підвів голову і поглянув на Венса і Тес.

— Показання магнітометра є вищими, ніж зазвичай, але... — Він тицьнув пальцем у зображення на екрані. — Хоча погляньте: тут кінець прямокутний, а тут — звужений. — Расуліс підбадьорливо підняв брови. — Здається мені, що це не скеля.

Робот підвели ближче, і у рубці запанувала тиша. Камера линула через завісу водоростей, що ледь помітно колихалися у пустинних водах, а Тес не зводила очей з екрана. Коли робот знову всівся на піщане дно, вона відчула, як пришвидшився її пульс. На іншому кінці променя прожектора щось починало вимальовуватися. Обриси цього предмета були надто гострокутними, заокруглення — надто правильними. Схоже, що це було творіння людських рук.

Через декілька секунд стало чітко видно, що це — залишки затонулого корабля. Камера обернулася і висвітила його каркас, ребра, поточені морськими черв'яками.

Тес здалося, наче вона щось помітила. Вся збуджена, вона вказала на кут екрана.

— А це що? А можна показати це зблизька?

Атталь спрямував свого робота, як було сказано. Тес схилилася над екраном, щоб краще бачити. У яскравому світлі прожектора вона розгледіла щось кругле, схоже на іржаву бочку. Дивлячись на екран, про відносний масштаб предметів судити було важко, тому на якусь мить їй здалося, що вона бачить гармату. Ця думка викликала у Тес раптовий поштовх внутрішнього занепокоєння — вона знала, що на кораблях періоду останніх хрестових походів гармат бути не могло. Але коли робот присунувся ближче, металічний предмет набув іншого вигляду. Він став плоскішим і ширшим. Краєчком ока Тес помітила гримасу розчарування, що з'явилася на обличчі Расуліса.

— Це — шматок сталевої обшивки, — знизав він плечима. Не встиг капітан вимовити наступну фразу, як Тес вже здогадалася, якою ця фраза буде. — Це — не «Сокіл».

Робот зробив над кораблем віраж і показав його під іншим кутом. Атталь похмуро кивнув, підтверджуючи сказане.

— Подивіться-но сюди. Це — явно фарба. — Він поглянув на Тес і розчаровано похитав головою. Робот ще трохи понишпорив біля корпуса затонулого судна, і стало остаточно ясно, що їхня знахідка належить до значно пізнішого періоду.

— Середина дев'ятнадцятого століття, — підтвердив Расуліс. — Вибачте. Мені дуже шкода. — Він кинув короткий погляд на вікно. Море ставало все більш неспокійним, а темнопузі хмари загрозливо-швидко накочувалися на них двома фронтами. — Все одно нам вже слід забиратися звідси і повертатися назад. Щось не подобається мені ця погода. — Капітан обернувся до Атталя: — Піднімай «Дорі». На сьогодні все.

Тес тяжко зітхнула і вже хотіла була покинути рубку, як щось в кутку екрана впало їй в око. Вона аж затремтіла від збудження і захвату й, широко розкривши очі, прикипіла до екрана, а потім тицьнула в нього пальцем:

— Що то? Он там! Бачите?

Расуліс зігнувся, як журавель, і почав пильно вдивлятися в екран, а Атталь скерував робота в те місце, на яке вказала Тес. Стоячи між двома чоловіками, вона теж стала напружено вивчати зображення на екрані. Тонкий промінь прожектора вихопив із темряви якийсь виступ. Він був схожий на пеньок, що стирчав із невеличкого пагорбка. Робот підібрався ближче, і Тес побачила, що цей пагорбок складається з брусків, з яких де-не-де звисали пасма морських водоростей, які її оптимістична уява перетворила на залишки такелажу. Деякі з уламків мали заокруглену форму і скидалися на ребра каркаса давнього судна. За сторіччя перебування під водою ці примарні останки обросли товстим шаром морських організмів. Серце Тес несамовито калатало. Поза сумнівом, це був корабель. Ще один, давніший, частково захаращений уламками більш нового корабля, який лежав просто на ньому.

Робот присунувся ближче, ковзнувши над розваленими, оброслими коралами уламками, і схожий на пеньок виступ опинився у яскраво-жовтому світлі його прожектора.

І тут Тес здалося, наче в кімнаті раптом не стало повітря.

Там, під товщею води, купаючись у примарно-потойбічному сяйві прожектора, з морського дна гордовито і виклично стирчала носова прикраса «Сокола».