Останній тамплієр

51

Стоячи у черзі на реєстрацію до рейсу турецьких авіаліній в аеропорту імені Дж. Ф. Кеннеді, Тес поглянула на дисплей свого мобільного телефону. Номер того, хто їй телефонував, не висвітився, тому вона вирішила не відповідати. Вона здогадалася, що виклик надійшов, скоріш за все, з якогось проміжного комутатора, тим більше, що говорити з кимсь саме зараз їй не хотілося. Ні з Лео з їхнього Інституту, ні з Ліззі, яка стала б довго і нудно розводитися про причини її відсутності, ні з Дугом, який міг телефонувати їй з Лос-Анджелеса. А що, коли це — Рейлі? Їй стало лячно і водночас соромно за ту шкоду, яку вона йому заподіяла. Це було найважче з рішень, які їй будь-коли доводилося ухвалювати, але тепер, коли процес уже пішов, вона не могла собі дозволити говорити з ним. Ще не час.

Не час, доки вона не опиниться за межами Сполучених Штатів.

Запхавши телефон до кишені куртки, вона нарешті дісталася до реєстратури, і напружена процедура розпочалася. Покінчивши з нею, Тес попила довгожданої кави, а потім, орієнтуючись по вказівних знаках, рушила до залу очікування. Проходячи повз газетний кіоск, вона купила пару книжок у м'якій обкладинці, маючи намір читати їх у вільний час; чи змогла б вона опанувати свою галопуючу уяву, щоб сконцентруватися за даних обставин на читанні навіть легковажної літератури, — то вже було іншим питанням.

Пройшовши процедуру перевірок, Тес нарешті дісталася до залу очікування і зморено опустилася в крісло.

Їй і досі не вірилося, що все це відбувається насправді. Коли вона, вже не маючи що робити, сиділа і чекала, доки не об'являть посадку на рейс, її розум нарешті дістав змогу вгамуватися, глянути довкола і ретельніше обміркувати останні події. Але зараз це могло піти лише на шкоду. Річ у тім, що остання доба — відтоді, як Тес здогадалася, що її очікує щось надзвичайне, і до тієї миті, коли вона зробила своє відкриття — являла собою суцільну адреналінову суміш. А тепер, на самоті чекаючи вильоту в непроглядну ніч, Тес впала жертвою сонму страхів та недобрих передчуттів, що повиповзали з глибин її підсвідомості.

Що ти собі думаєш? Їдеш на задвірки Туреччини — і сама-одна!? А що, коли ти наскочиш там на Венса? До речі, там і без нього вистачає різних покидьків. Це далеко не найбезпечніша країна у світі. Американка в турецькій глибинці... У тебе часом не стріху не зірвало?

Паніку з приводу власної фізичної недоторканності незабаром змінили думки, що непокоїли її навіть більше, ніж страх за власне життя.

Рейлі.

Вона збрехала йому. Ще раз збрехала. Вона зробила це вимушено, але все одно це було серйозне прогрішення. Набагато серйозніше, ніж їхати додому з рукописом і не попередити, що там на неї чекає Венс. Вона усвідомлювала, що між ними щось починається; їй подобалося це почуття і вона прагнула розвитку їхніх стосунків. Однак вона відчувала, що його щось стримувало, але не могла збагнути — що саме. Їй подумалося — а чи не втратила вона шанс зближення — якщо такий дійсно існував? Вона пошкодувала, що не скористалася тим шансом іще тоді, але то були особливі обставини, і він проявив надзвичайне розуміння — взагалі, він поводився чудово.

А вона взяла і знову його обдурила.

Як багато все це для тебе значить, Тес?

Вона різко вийшла із стану непевних роздумів, відчувши, як перервався потік яскравого світла з флуоресцентних ламп: хтось стояв поруч, заступаючи їх. Тес розплющила очі.

Це був Рейлі. Він бовванів над нею, і вигляд у нього був не надто привітний.

Точніше — дуже непривітний.

Нарешті він перервав напружену тишу.

— Що ти собі думаєш?

Тес не знала, що йому відповісти. І тут з динаміків долинув гугнявий голос, який оповіщав, що відчиняється прохід на посадку. Пасажири, що сиділи довкола них, попідводилися і утворили дві безладні черги, що сходилися в одну біля стійок проходу, таким чином забезпечивши Тес жадане відстрочування.

Рейлі кинув погляд на пасажирів, дещо поновив своє самовладання і бебехнувся в крісло поруч із нею.

— І коли ж ти збиралася розповісти мені про свою знахідку?

Тес затнулася.

— Після прибуття туди, — боязко відповіла вона.

— Ага — ти збиралася надіслати мені поштівку! Не клей дурня, Тес! Схоже, що тобі абсолютно начхати на все те, що я тобі казав.

— Слухай, та я ж...

Він похитав головою і підняв руки, перериваючи її.

— Ну звичайно ж, тобі страшенно шкода, але це так багато значить для твоєї кар'єри, це справа усього життя, момент, який зробить тебе всесвітньо відомою... Фігня, я все ще вже чув, Тес. Тобі просто страх як хочеться, щоб тебе вбили.

Вона пригнічено зітхнула, розмірковуючи над почутим.

— Я ж не можу сидіти, нічого не роблячи, і чекати, доки цим шансом скористається хтось інший.

Рейлі наполягав на своєму, стишивши голос і стріляючи очима навкруги:

— Троє вершників, що пограбували музей, — вони вже мертві, ти що — не знаєш!? І чомусь вони померли не уві сні, а насильницькою смертю.

Тес подалася уперед.

— Думаєш, їх убив Венс?

— Або він, або хтось з ним пов'язаний. Так чи інакше, але хто б це не був, вбиває він легко і не надто замислюючись. Ти розумієш, куди я веду?

— А що, коли Венс іще не вирахував схованки?

— Тоді б він зробив тобі іще один візит. Як на мене, то вже вирахував.

Тес глибоко зітхнула.

— І що ж нам тепер робити?

Рейлі поглянув на неї, явно занепокоєний тією ж самою думкою.

— Ти впевнена, що твоя здогадка є правильною?

Вона кивнула.

— Так, впевнена.

— І ти, звичайно ж, не скажеш мені — де це?

Тес похитала головою.

— Звичайно ж, не скажу. Хоча цілком впевнена, що ти мені допоміг би, правда ж?

Згори знову долинув гугнявий голос, запрошуючи останніх пасажирів до посадки на літак. Тес поглянула на Рейлі.

— Мені треба йти.

Він провів поглядом останніх пасажирів, що пройшли на посадку.

— Ти впевнена, що тобі це потрібно?

Вона нервово кивнула головою.

— Так, впевнена.

— Краще б цією справою зайнялося моє відомство. Ти дістанеш право на будь-яку знахідку, я потурбуюся про це. Дай нам лише можливість спочатку прибрати з дороги Венса.

Вона поглянула йому в очі.

— Йдеться не лише про право, просто... я так хочу. — Тес намагалася знайти у виразі його обличчя ознаки співчуття, якісь зачіпки, за якими можна було б здогадатися — про що він зараз думав. — Тим більше, що ти можеш втратити контроль над ситуацією. Міжнародні знахідки і таке інше... Справа може заплутатися через тонкощі місцевого законодавства. — Вона вимучила непевну посмішку. — Ну то що: я піду, чи ти мене за щось заарештуєш?

Вираз обличчя Рейлі став суворим.

— Саме про це я зараз й думаю. — Було не схоже, що він жартує. Зовсім не схоже.

— І за яким же звинуваченням?

— Не знаю. Щось знайду. Скажімо, підкину тобі пару торбочок з кокаїном. — Рейлі удав, що порпається у своїх кишенях. — Здається, при мені саме було декілька.

Напруженість зійшла з обличчя Тес.

Зате обличчя Рейлі стало іще серйознішим.

— Що ж мені сказати тобі, щоб ти передумала?

Їй дуже сподобався сам тон цього запитання. Він пестив її слух. Може, між нами ще не все втрачено? Вона підвелася.

— Зі мною все буде гаразд, — сказала Тес і сама собі не повірила.

Він теж підвівся, і вони трохи постояли мовчки. Якась невеличка частина її свідомості навіть сподівалася, що Рейлі раптом схопить її і нікуди не відпустить. Але він цього не зробив. Вона поглянула на прохід, потім — на нього.

— Бувай!

Він не відповів.

Тес підійшла до аж надмірно життєрадісної жінки, що сиділа на проході за сканером, подала їй свій паспорт і подивилася в бік Рейлі. Він нерухомо стояв, проводжаючи її поглядом. Вона вимучила слабку подобу посмішки, потім відвернулася і пішла на посадку через обшитий білими панелями прохід.

Ожили і пронизливо заверещали чотири турбовентиляторних двигуни, а екіпаж приступив до останніх приготувань перед злетом. Тес дісталося місце біля ілюмінатора; на неї чекав довгий десятигодинний переліт, тому побачивши біля себе незайняте місце, вона полегшено зітхнула. Дивлячись, як наземний персонал прибирав розташоване довкола літака аеродромне обладнання, Тес відчула дивну суміш піднесення і побоювань. Майбутня подорож не могла не захоплювати її, однак повідомлення Рейлі про смерть іще одного вершника приголомшило її. Відганяючи зловісні асоціації, що спливали у її свідомості, вона намагалася переконати себе, що все буде гаразд, якщо вона вдасться до елементарних заходів безпеки.

Принаймні, так вона сподівалася.

Тес простягла руку, щоб взяти один із журналів, котрі роздавали у польоті пасажирам, як раптом помітила якийсь рух у носовій частині салону. Вона вся аж заціпеніла, побачивши, що причиною цього руху є ніхто інший, як Рейлі, котрий пробирався до неї через прохід між сидіннями.

От чорт! Невже він передумав? Напевне, збирається зняти мене з рейсу!

Хвиля роздратування накотилася на Тес, коли вона, іще не вірячи своїм очам, втупила в нього спантеличений погляд. Коли він дійшов до її ряду, вона відскочила і притиснулася до ілюмінатора.

— Слухай, не треба, га? Не знімай мене з польоту. Ти не маєш права! Зі мною все буде гаразд — я хочу сказати... там же є ваші люди? От і нехай охороняють мене! А все інше зроблю я.

Обличчя Рейлі було незворушним.

— Замовкни, — сказав він і зморено опустився у вільне крісло поруч із нею.

Тес спантеличено витріщилася на нього, нічого не розуміючи. Її вуста натужно — і безуспішно — намагалися вимовити хоч щось розбірливе і зрозуміле.

Мов і не було нічого, Рейлі, взяв у неї з рук журнал і діловито запитав, застібаючи пасок безпеки:

— Цікаво — а тут крутять пристойні фільми?