Останній тамплієр

79

Решту дня Тес вешталася між своєю кімнатою і кімнатою Рейлі, занепокоєно заглядаючи до нього і щоразу зустрічаючи там Елені. І щоразу медсестра турботливо відводила її назад до ліжка, запевняючи ламаною англійською, що з Рейлі все буде гаразд.

Лікареві та його дружині Тес представила дещо видозмінену версію подій, які привели до її та Рейлі появи на цьому острові, при цьому вона ретельно уникала будь-яких натяків на причину їхнього перебування у цих краях і про те, що турецький патрульний корабель відкрив по них вогонь. Виявивши обережність, Тес вказала, що на водолазному судні були й інші люди — на той випадок, коли на острові знайдеться хтось іще, живий чи мертвий, але Мавромарас похмуро поінформував її, що хвилі дійсно викинули на берег деякі уламки, здогадно, від водолазного судна, але він нічого більше не чув ні про врятованих, ні про знайдені тіла.

Тес скористалася телефоном і додзвонилася в Арізону, в помешкання своєї тітоньки, відразу заставши вдома Кім та Ейлін, які почали хвилюватися, що вже кілька днів не мали від неї ніяких звісток. Тес не ризикнула назвати острів, на якому знаходилася; пізніше вона здивувалася такій обережності, але потім зрозуміла, що на той момент була ще не готова до контакту із зовнішнім світом та проблемами, котрі у зв'язку з цим могли виникнути. Поклавши слухавку, Тес подумки похвалила себе за те, що вгамувала тривогу своїх близьких за її безпеку, сказавши, що тут виникла несподівана нагода отримати роботу і що вона незабаром знову їм зателефонує.

Під вечір у кімнаті лікаря з'явилися дві місцеві мешканки, яких провели в кімнату до Тес. Хоча вони майже не розмовляли англійською, вона зрештою здогадалася, що це були дружини декотрих із тих рибалок, які знайшли її на березі моря. Вони принесли з собою дещо з одягу: бавовняні штани, нічну сорочку, зо дві білі блузки і товстий бавовняний кардиган, у який вона одразу ж загорнулася. А ще вона принесли з собою глиняний глечик з іще гарячою місцевою стравою; Елені пояснила, що це рис із тушкованим м'ясом молодого баранчика. Тес із вдячністю заходилася їсти, сама себе здивувавши тим, що, і оком не змигнувши, з вовчим апетитом ум'яла величезний таріль цієї страви.

Пізніше вона прийняла гарячу ванну, яка сотворила буквально чудо, значно додавши їй бадьорості, а Мавромарас поміняв на її руці пов'язку. Тес здавалося, що фіолетовий синець від мотузки залишиться на руці назавжди. Решту вечора, незважаючи на лагідні заперечення хазяйки, вона провела біля ліжка Рейлі. Тес не наважилася розмовляти з ним, хоча знала, що так інколи чинять рідні тих, хто перебуває у коматозному стані. Вона не була певна, що це допоможе, особливо якщо зважити на те, що після усіх перипетій йому, скоріш за все, не надто приємно буде чути її голос. За все, що їм довелося пережити, Тес винуватила себе, і хоча їй хотілося багато йому розповісти, все ж вона вважала за краще сказати це тоді, коли Рейлі буде в змозі відповідати, неважливо як — доброзичливо чи вороже. Тому вона не хотіла нав'язуватися у той момент, коли він, у кращому випадку, був слухачем-невільником, а у гіршому — нічого не чув взагалі.

Десь опівночі вона нарешті віддалася виснажливій втомі — як фізичній так і емоційній — і повернулася до своєї кімнати. Як тільки її голова опинилася між двома старими подушками, Тес відразу ж поринула у глибокий сон.

Наступного ранку Тес відчула у собі достатньо сил, щоб насмілитися вийти із будинку і пройтися розім'яти свої застиглі м'язи. І досі дув вітер, але дощ майже вщух, і вона відчула, що коротка прогулянка піде їй на користь.

Вдягнувшись, Тес зазирнула до Рейлі. Біля нього, як завжди, сиділа Елені і обережно масажувала йому ногу. Невдовзі з'явився Мавромарас і оглянув його. Він сказав Тес, що стан Рейлі стабільний, хоча явного покращення не трапилося, а потім пояснив, що у подібних ситуаціях будь-яке поліпшення відбуватиметься не поступово, а різко. Рейлі просто лежатиме непритомний і, якщо йому судилося вийти з коми, то він просто прокинеться без будь-якого фізіологічного попередження. Мавромарас мав оглянути іще одного пацієнта на протилежному кінці острова, тож сказав, що повернеться години за дві. Тес запитала дозволу пройтися з ним до його автомобіля. Лікар не заперечував.

— Сьогодні вранці мені телефонували зі станції санавіації на Родосі, — сказав їй Мавромарас, коли вони виходили з будинку. — Завтра вони зможуть прилетіти сюди в будь-який час.

Раніше Тес хотілося, щоб Рейлі відправили у кращу клініку, але тепер вона вагалася.

— Я про це вже думала. Ви дійсно вважаєте, що нам слід його туди відправити?

Перед тим, як відповісти, лікар ґречно посміхнувся.

— Якщо чесно, то вирішувати вам. Це дуже гарна клініка, її головлікар — мій знайомий; вони добре його доглядатимуть, можу вас запевнити. — На його обличчі чітко позначилася непевність, і він додав: — Давайте не будемо приймати якесь рішення зараз. Подивімося, як він почуватиметься завтра вранці, от тоді й вирішуватимемо.

Вони перетнули вулицю, обійшовши при цьому кілька великих калюж, і підійшли до старого, трохи іржавого «пежо». Мавромарас відчинив дверцята, і Тес помітила, що вони були незамкнені.

Вона поглянула в обидва боки вузької вулички. Навіть в негоду краса міста перехоплювала подих. Яруси ошатних неокласичних будинків, пофарбованих у теплі пастельні кольори, спускалися донизу, закінчуючись невеликою затишною бухтою. Будинкам з дахами з червоної черепиці була притаманна приємна і ненав'язлива однорідність стилю. У стічних канавах по обидва боки дороги гучно шуміла вода, спадаючи крутими східцями біля підніжжя пагорба. А над головою і досі купчилися фіолетові хмари, наче готуючись до чергового нападу.

— Ото був шторм! — зауважила Тес.

Мавромарас поглянув на хмари і кивнув головою.

— Набагато сильніший, ніж хтось може пригадати, навіть старожили нашого міста. Особливо для цієї пори року.

У Тес промайнула думка про шторм, який багато років тому потопив «Храм Сокола», і вона ледь чутно пробурмотіла:

— Господнє діяння.

Лікар зацікавлено вигнув брови, явно здивований таким коментарем.

— Можливо це і є Господнє діяння. Але якщо вже вам так хочеться думати, то краще називайте це чудом.

— Чудо?

— Звичайно. Чудом було те, що вас і вашого друга викинуло на берег на нашому острові. Відстані між островами тут великі. Трохи далі на північ — і ви потрапили б на турецький берег, а він у цьому районі скелястий і повністю безлюдний. Усі міста знаходяться по той бік півострова. Трохи далі на південь — і ви потрапили б у Егейське море, а там... — Він скорчив непевну міну і як знавець кивнув головою, даючи можливість Тес самій здогадатися про можливі наслідки, потім знизав плечима і кинув лікарську валізку на сидіння. — Я маю їхати. Повернуся пополудні.

Але Тес не хотіла його відпускати. У його зовнішньому вигляді й поведінці було щось заспокійливе.

— Можу я чимось йому допомогти?

— Ваш друг у надійних руках. Моя дружина — чудова медсестра, і хоча моя лікарня зовсім не схожа на ті клініки, до яких ви звикли у себе в Америці, вірте мені, коли я кажу, що маю великий досвід лікування усіляких травм. Бо навіть на таких маленьких острівцях, як наш, люди теж травмуються. — Він замовк, потім запитально подивився на Тес і додав: — А ви з ним уже розмовляли?

Тес була трохи спантеличена таким запитанням.

— Розмовляла?

— А як же. Вам треба це робити. Розмовляйте з ним. Надихайте його, дайте йому сили. — Манера розмови лікаря була майже батьківською. Він посміхнувся і злегка похитав головою. — Якщо ви думаєте, що натрапили на якогось провінційного знахаря, то, запевняю, ви помиляєтеся. Багато видатних терапевтів підтримують цю ідею. Те, що ваш друг у комі, ще не означає, що він не здатен чути. Це просто означає, що він не може вам відповісти... поки що. — Лікар на мить замовк; в очах його світилися співчуття і надія. — Поговоріть з ним... і помоліться за щасливий фінал.

Тес посміхнулася і збентежено відвела очі.

— Мені це не надто добре вдається.

Її слова не переконали Мавромараса.

— Хоч ви і не здогадуєтеся, але по-своєму ви вже займаєтеся цим. Ви молитеся за нього хоча б тому, що бажаєте йому одужання. А за його здоров'я вже молилося багато людей. — Лікар вказав на маленьку церкву, що стояла поодаль. Тес побачила, як біля дверей віталися декілька місцевих мешканців, одні щойно прийшли до церкви, інші вже покидали її. — Багато родин на цьому острові живуть з моря. У ніч, коли налетів шторм, у морі були чотири рибальські човни. Сім'ї моряків молилися за їхнє благополучне повернення, і Господь почув їхні молитви. Всі вони повернулися додому неушкодженими. А тепер промовляється іще більше молитов, молитов вдячності. А також молитов за одужання вашого друга.

— Ви усі молитеся за його одужання?

Лікар кивнув головою.

— Так, усі.

— Але ж ви його навіть не знаєте!

— Це не має значення. Його принесло сюди море, і нашим обов'язком є виходити його, щоби він зміг повернутися до нормального життя.

Мавромарас сів у автомобіль.

— От тепер я вже точно маю їхати. — З помахом руки і прощальним поглядом він рушив вулицею вниз через калюжі каламутної дощової води і зник.

Провівши машину поглядом, Тес збиралася було повернутися до будинку, але завагалася. Вона не пам'ятала, коли востаннє була у каплиці церкві чи будь-якій іншій релігійній споруді — хіба що у справах як археолог, а також, звичайно, коли опинилася в обгорілих залишках церкви на Мангеттені. Шльопаючи по розкислій дорозі, вона вийшла на невелике бруковане подвір'я, перетнула його і, штовхнувши двері, зайшла усередину.

Маленька церква була напівпорожня; побожно молячись, люди скупчилися попереду на старих церковних лавах, відполірованих до блиску за багато років використання. Тес стояла на вході, озираючись. Це була проста, освітлена десятками свічок каплиця, на побілених стінах якої виднілися фрески вісімнадцятого століття. Поволі ступаючи, вона помітила альков зі срібними іконами святого Гавриїла та святого Миколая в оправі з коштовних каменів. Під впливом миготіння свічок та тихих звуків молитви Тес охопило дивне відчуття. Раптом їй захотілося помолитися. Ця думка викликала у неї внутрішній дискомфорт, і вона відкинула її, гадаючи, що це буде лицемірством з її боку.

Тес уже збиралася йти, як раптом помітила двох жіночок, що вчора приносили їй їжу й одяг. З ними були двоє чоловіків. Жінки теж помітили її і поквапилися підійти, а потім стали метушитися навколо неї, висловлюючи непідробний захват від її швидкого одужання. Вони раз у раз повторювали одну й ту саму фразу: «Doxa to Theo», і хоча Тес не розуміла, що вони кажуть, вона посміхалася їм у відповідь, зворушена їхнім щирим співчуттям. Тес здогадалася, що з жінками були їхні чоловіки, місцеві рибалки, яким вдалося уникнути шаленого шторму. Вони тепло привітали її. Одна з жінок вказала на купку свічок у ніші й промовила щось таке, чого Тес спочатку не зрозуміла, але потім поступово збагнула. Ця жінка казала Тес, що вона та її подруга поставили свічки за здоров'я Рейлі.

Тес подякувала їм і поглянула на неф церкви, де у мерехтливому світлі свічок сиділи купки мешканців міста, об'єднавшись у молитві. Вона ще трохи постояла, а потім повернулася і попрямувала назад, до лікарні.

Решту ранку Тес провела біля ліжка Рейлі, де після непевного початку пересвідчилася, що у неї досить непогано виходить розмовляти з ним. Уникаючи говорити про останні події і майже нічого не знаючи про його життя, вона зосередилася на власному минулому і стала розповідати йому про свої пригоди під час археологічних пошуків, про свої успіхи та невдачі, смішні історії про Кім — про все, що спадало їй на думку.

Елені заглянула до кімнати опівдні і запросила Тес пообідати. Момент був вибраний вдало, бо іще трохи — і Тес не знала б, про що розповідати, невпинно наближаючись до того моменту, коли довелося б розказати про те, що їм обом довелося недавно пережити. Їй і досі не хотілося говорити про щось серйозне, поки він був непритомний.

Мавромарас повернувся з консультації, і Тес повідомила йому, що вже думала про перевезення Рейлі до острова Родос, але вважає за краще залишити його тут, доки лікар та його дружина не заперечуватимуть проти їхнього перебування. Господарі були задоволені таким рішенням Тес і чітко дали їй зрозуміти, що вона і Рейлі можуть залишатися тут до того часу, коли доведеться приймати якесь кардинальне рішення стосовно стану здоров'я її друга.

Решту дня і більшу частину наступного ранку Тес провела біля ліжка Рейлі, а після обіду їй захотілося пройтися. Помітивши, що шторм уже суттєво стишився, вона вирішила цього разу зробити довшу прогулянку.

Буревій вгамувався і перетворився на сильний бриз, а дощ, дякувати Богові, нарешті остаточно вщух. Хоча в небі над островом і досі юрмилися темнопузі хмари, Тес вирішила, що місто має досить привабливий вигляд. Його не спотворила жодна модернова споруда, і воно зберегло у недоторканості увесь шарм своєї нехитрої історії. Вузенькі вулички і мальовничі будинки діяли на неї заспокійливо, а привітні усмішки перехожих втішали і заспокоювали її. Мавромарас вже розповідав їй, що під час Другої світової війни Симі пережив скрутні часи, бо значна частина його мешканців зібрала свої пожитки і полишила острів через часті бомбові удари, яких завдавали то союзники по антигітлерівській коаліції, то країни осі, які змінювали одне одного в ролі окупантів. На щастя, за останні роки сталося суттєве покращення перспектив острова. Тепер він знову процвітав, бо мешканці Афін та іноземці, приваблювані його принадами, скуповували старі будинки і турботливо, з любов'ю, відновлювали їх, повертаючи їхню колишню красу.

Тес зійшла кам'яними сходами Калі Страти повз старовинного музею і вийшла до руїн замку, збудованого на початку XV століття рицарями святого Іоанна на місці набагато давнішої фортифікаційної споруди і зруйнованого вибухом боєприпасів, які там у війну складували німці. Поблукавши цим пам'ятним місцем, вона зупинилася біля меморіальної дошки на честь француза Філібера Нілакського, який був Великим магістром рицарів. «Знову рицарі — навіть у цьому Богом забутому куточку світу», — подумала Тес, згадуючи тамплієрів і милуючись мальовничим краєвидом бухти і моря з білими вершечками хвиль, який розстилався перед нею. Спостерігаючи за ластівками, які шугали в деревах біля старого вітряка, вона побачила, як з іще сонного порту виходив поодинокий корабель, напевно, траулер. Вид безкрайнього блакитного простору, що оточував острів, сколихнув у її душі якийсь неясний неспокій. Намагаючись позбутися цього, Тес вирішила з'їздити на той берег, де знайшли її та Рейлі.

Вона попрямувала до центральної площі, знайшла там водія, який їхав до монастиря в Панормітісі, що біля невеличкого поселення Маратонди. Після нетривалої і тряської подорожі він висадив Тес на околиці містечка. Коли вона проходила повз купки будинків, то надибала двох рибалок, які врятували її та Рейлі. Чоловіки надзвичайно зраділи і заходилися умовляти випити з ними філіжанку кави в маленькій місцевій таверні. Тес люб'язно погодилася.

Попри суворі обмеження, накладені на їхню розмову мовним бар'єром, Тес здогадалася, що були знайдені нові уламки водолазного судна. Рибалки провели її до невеликого сараю за таверною і показали шматки дерева та скловолокна, підібрані на березі затоки. Спогади про шторм і катастрофу наринули на Тес, і їй стало сумно при згадці про чоловіків, які загинули на «Савароні», і чиї тіла вже ніхто і ніколи не знайде.

Тес подякувала рибалкам і незабаром уже йшла пустинним, відкритим усім вітрам берегом. Бриз доніс до неї збадьорюючий запах спіненого моря, і вона з полегшенням побачила перші проблиски сонця, яке після своєї довгої відсутності пробивалося через хмари. Човгаючи ногами по піску, вона йшла вздовж лінії води, і в її уяві спливали неясні спогади про той важливий ранок.

На дальньому боці пляжу, звідки вже не було видно маленького поселення, розташованого біля бухти, Тес натрапила на чорні валуни, що стирчали з піску. Видершись на один із них, вона знайшла пласку ділянку і сіла, охопивши руками коліна і вдивляючись в море. Далеко від берега з води стриміла велика скеля, навколо якої плескалися маленькі хвилі з білими вершечками. Ця зловісна скеля була ще однією небезпекою, якої їй та Рейлі вдалося уникнути. Зачувши крики чайок, Тес підвела очі й побачила двох птахів, що, наче розважаючись, шугали вниз, підбираючи мертву рибу.

Раптом вона усвідомила, що по щоках у неї котяться сльози. Насправді вона не ридала і навіть не плакала. Сльози з'явилися самі по собі. Потім вони зникли так само несподівано, як і з'явилися, і Тес збагнула, що тремтить, але не від холоду. Це було щось первісне; воно йшло з глибини її єства. Відчуваючи потребу якось позбутися цього неприємного стану, Тес підвелася і пішла далі. Пробираючись поміж кам'яних валунів, вона знайшла вузьку стежину, що зміїлася вздовж берега.

Стежкою Тес пройшла повз іще трьох скелястих виступів і опинилася біля іншої, більш віддаленої затоки на південному краю острова. Не видно було жодної дороги, яка б вела туди. Незайманий піщаний берег вигинався дугою і закінчувався ще одним кам'яним узвишшям, яке переходило у зубчастий виступ.

Крізь сутінки, що вже наближалися, вона поглянула на берег, і увагу її привернув якийсь дивний предмет. Він лежав на дальньому краю затоки біля скелястих валунів. Тес примружилася, намагаючись якомога краще придивитися, і відчула, як пришвидшилося її дихання, а у роті пересохло. Серце шалено закалатало. «Не може бути, — подумала вона, — це просто неможливо». Мить і Тес уже бігла по піску, ще мить — і вона зупинилася, важко дихаючи, за кілька метрів від дивного предмета, не вірячи своїм очам.

Перед нею лежала носова прикраса — фігура сокола, вся обплутана кріпильним мотуззям, а поруч знаходилися наполовину спущені жовтогарячі надувні подушки.

Сокіл був неушкодженим.