Останній тамплієр

33

Телефон не відповідав, і на Рейлі накотилася хвиля страху. Він прикипів до телефону.

— Тес? Тес! — Відповіді не було, а потім зв'язок раптово пере рвався.

Він негайно натиснув кнопку повторного набору, але після чотирьох гудків почувся записаний голос, який порадив йому залишити повідомлення. Ще один повторний набір — і знову той самий результат.

Щось трапилося. І трапилося щось дуже погане.

Рейлі бачив, що Тес телефонувала, але вона не залишила повідомлення, а коли він відповів, то на той час вона вже пішла із офісу. Втім, він ще не вирішив, наскільки серйозно буде він займатися запропонованою Тес версією, пов'язану з тамплієрами. Йому було незручно і навіть трохи соромно озвучувати цю версію на нараді у присутності інших членів групи і монсеньйора. Однак рано-вранці він все ж подзвонив їй на роботу і застав там її секретарку, Ліззі Гардінґ, яка сповістила його, що Тес іще не приходила.

— Вона зателефонувала і сказала, що прийде пізніше, — така була відповідь.

— Коли саме?

— Вона не сказала.

Коли ж Рейлі попросив секретарку дати йому номер мобільника Тес, та відповіла йому, що особистої інформації їхній інститут не надає, але точка зору інституту швидко змінилася, коли він пояснив, що працює у ФБР.

Після трьох гудків її мобільний телефон клацнув, але Тес не озвалася. Рейлі почув лише шерхіт, наче хтось навмання намагався натиснути кнопку швидкісного набору на телефоні, що лежить у кишені чи сумці; але трохи згодом він почув, як вона сказала «Будь ласка» тоном, що стурбував його. Було чути, що вона явно злякалася. І наче когось благала. Потім почулася безперервна низка звуків, і він відразу спробував збагнути, що вони означали: спочатку різкий тріск, потім два глухих удари, потім щось схоже на здавлений крик болю, а потім набагато гучніший удар. Він знову закричав у телефон «Тес!», але відповіді не було, а далі зв'язок перервався.

Рейлі мовчки дивився на телефон, і серце його важко калатало. Йому дуже не сподобалося, яким голосом Тес мовила те «Будь ласка».

Сталося щось страшне — це точно.

Гарячково розмірковуючи, він знову набрав номер інституту і зв'язався з Ліззі.

— Це знову вас турбує агент Рейлі. Мені треба знати, де знаходиться Тес... тобто, міс Чайкіна, — швидко виправився він. — Це терміново.

— Я не знаю, де вона. Вона не сказала, куди пішла. Сказала лише, що прийде пізніше.

— Загляньте, будь ласка в її щоденник і перевірте її електронну пошту. Може в неї є електронний календар чи програма, синхронізована з її персональним цифровим секретарем? Там має що-небудь бути.

— Зачекайте хвилинку, — дещо незадоволено відповіла секретарка.

Рейлі вловив на собі стурбований погляд напарника.

— Що трапилося? — запитав Джордано.

Рейлі взяв слухавку однією рукою, а другою написав для Джордано номер мобільника Тес.

— Це — номер Тес. З нею щось негаразд. Дізнайся, де зараз її мобільник.

На протилежному боці Іст-рівер сіре «вольво» повільно рухалося автострадою Бруклін — Квінс, прямуючи до Бруклінського мосту. З шанобливим інтервалом у три автомобілі за «вольво» слідував металево-сірий седан «форд», за кермом якого сидів чоловік, що мав капосну звичку викидати у вікно ще не згаслі недопалки.

Зліва від нього, на протилежному боці річки, здіймалися ваблячі шпилі Нижнього Іст-Сайду.

Як правильно вирахував Джо Планкет, невдовзі «вольво» виїхало на міст і попрямувало до Мангеттену.