Та дівчина

ДО

— О, Ганно! — погукав доктор Маєрс, коли дівчина згорнула свою теку й підвелася. Консультація закінчилася, тож вона намірялася йти. — Залиштеся на хвильку, будь ласка. А ви, Майлзе, вільні.

Напарник Ганни кивнув і зник, а вона ніяково завмерла на місці, розмірковуючи, що саме доктор Маєрс хоче їй сказати. Знову щось не так? Цього разу він, здається, був задоволений есеєм, на противагу деяким її попереднім спробам...

Лише за якусь мить Ганна зрозуміла, що доктор Маєрс щось каже, а вона пропускає його слова повз вуха.

— ...невеличка вечірка, — почула вона, — я влаштовую їх наприкінці кожного триместру. Запрошую кількох особливо перспективних студентів, і всі знайомляться; це доволі весело.

Ганна затамувала подих, не роблячи передчасних висновків, аби не помилитися. Особливо перспективні студенти. Доктор Маєрс каже про неї? Він не говорив би про вечірку, якби не хотів її запросити.

— Цієї п’ятниці, — додав він. — Жодних формальностей — лише келих хересу в мене вдома. Адресу ви добре знаєте.

Ганна засміялася, а потім через брак слів мовила просто:

— Дякую вам. Дуже дякую. Я залюбки прийду.

— Прекрасно! О восьмій вечора.

— А треба щось приносити?

— Та ні, лише себе.

Вийшовши в коридор, вона притулилася до стіни, відчуваючи, як на обличчі сяє усмішка. Особливо перспективні. Невже це й про неї теж?

Головним питанням, звісно, було: «Що вдягти?» Доктор Маєрс сказав «жодних формальностей», а це найгірший дрескод.

Коли кажуть «біла краватка» або «академічна мантія», то відразу зрозуміло, чого очікувати і як вбиратися. «Жодних формальностей» — за цими словами може критися що завгодно: від вечірнього плаття до джинсів.

Тож Ганна вирішила порадитися з Ейпріл.

— Джинси, — рішуче сказала та. — І плісирована поплінова камісоль, шия майже закрита, без рукавів, застібка на один перловий ґудзик ззаду. Спереду ділова, а ззаду — як для вечірки.

— Добре, — нетерпляче відповіла Ганна, — але я не маю... — Що там казала Ейпріл? Якоїсь плісированої штуки? — Я не маю топу чи чогось такого. До п’ятниці лише два дні, і в мене нема часу ходити по магазинах.

«А ще грошей», — подумала вона, але не промовила вголос. Для Ейпріл усі ці подробиці не мали жодного значення.

— Ну, може, ти не маєш, — сказала вона, — а я маю.

Ходи сюди.

Ганна вже кілька тижнів не заходила до спальні сусідки: вони завжди могли перетнутися у спільній вітальні, а ще до Ейпріл часто навідувався Вілл, тому вона побоювалася постукати невчасно.

Тепер її знову вразив контраст між кімнатою Ейпріл та власною. Ця відмінність нині поширювалася й на вітальню, де замість нудних, стандартних університетських меблів повільно з’являлися розкішні й дорогі, на власний смак Ейпріл. А ще Ганну вразив безлад у кімнаті: всюди валявся одяг. У кутках — купи дизайнерського шмаття. Вишиті бісером топи звисали зі світильників. На бильці стільця — недбало підвішені за ремінці туфлі від Джиммі Чу. До того ж на підвіконні стояли недопиті горнятка кави, вкриті пишною пліснявою. Розкидані книжки скидалися на птахів із розпростертими крилами. Усю шафку вкривали пігулки, що викотилися з пляшечки. На стосі есеїв красувалася жирна пляма від недоїденого пончика, на килимі лежала розчахнута палітра тіней, а кольорова пудра пофарбувала його ворсинки.

В одному з кутків горіла низька золотава лампа. Ейпріл схопилася за голову.

— От зараза, щоразу, коли заходжу сюди, сама в шоку через цей срач. Хотіла б я заплатити Сью, щоб вона прибрала, але вона така сука.

— Та не сука вона, — машинально відповіла Ганна, — просто заклопотана. — Дивлячись на хаос, вона мовчки погоджувалася, що Ейпріл забракне сили дати всьому раду самотужки. Цей безлад творився тижнями, а університетські правила вимагали, щоб студенти прибрали у своїх кімнатах до різдвяних канікул. — А як ти тут щось знаходиш?

— Що тобі сказати... Принаймні я знаю, де камісоль. Нещодавно її приміряла, але вона завелика для мене, тож можеш забирати.

Ейпріл пробралася крізь безлад до дальнього кутка й запорпалась у купі одягу біля високого дзеркала в золотій рамі, що скидалося на антикварне.

— Ага! — тріумфально вигукнула вона і підняла догори елегантний накрохмалений топ кольору старої слонової кістки. — Ось і він. Підійде ідеально. Ну ж бо, приміряй!

Ейпріл, очевидно, і не думала розвертатись або виходити з кімнати, тому після трохи незручної мовчанки Ганна стала до неї спиною, зняла футболку й через голову одягнула камісоль.

Розвернулася до Ейпріл:

— Ну як?

Навіть без дзеркала Ганна одразу зрозуміла, що подруга мала рацію — топ їй личив. Реакція Ейпріл це підтвердила. Вона плеснула в долоні, повернула Ганну до себе спиною і застебнула єдиний перламутровий ґудзик на шиї.

— Ох, просто ідеально, — захоплено й серйозно мовила Ейпріл. Тоді знову крутнула дівчину обличчям до дзеркала. — Нагнешся?

Ганна слухняно нахилилася, а Ейпріл аж прицмокнула.

— Що ж, бюстгальтера тут не треба. Головне в цьому топі — спина. Глянь, коли ти стоїш прямо, то нічого такого, скромний вигляд. — Вона підняла ручне дзеркальце, щоб Ганна побачила себе ззаду. — А коли нахиляєшся або повертаєшся.. . — Ганна так і зробила й побачила смужку кремової спини, що відразу з’явилася між згортками топу. Її простенький бюстгальтер із супермаркету справді все псував. — Але тобі не потрібен бюстгальтер. Ай, ти будеш просто люкс.

— Дякую, — зніяковіло відповіла Ганна. — А ще, ну... мені віддавати його в хімчистку, коли повертатиму? Чи краще випрати?

— Я ж уже сказала, — нетерпляче озвалась Ейпріл, — він твій.

— Але, Ейпріл. — Ганна смикнула за етикетку, яка досі звисала зсередини. — Я так не можу, він же новесенький. Якщо я не відріжу бирки, зможеш повернути його і... — Вона випадково кинула оком на ціну. — Господи боже мій! Ейпріл, він коштує вісімсот фунтів!

— Та не повертатиму я його, — недбало відрекла вона. — Якщо не забереш, він просто згниє в отому кутку.

Ейпріл відступила на кілька кроків, серйозним поглядом змірила Ганну, а потім сказала:

— Джинси норм, але до всього треба відповідне взуття. Маєш щось на підборах?

Ганна кивнула й пішла до своєї кімнати пошукати чорні туфлі від Долсіз, які мама купила їй перед початком триместру для офіційних заходів і співбесід. Коли вона повернулася в них, Ейпріл скривилася від ледь прихованої огиди.

— Слухай, не хочу здатися хамкою, але ці туфлі паплюжать такий топ. Який у тебе розмір?

— Шостий, — відповіла Ганна, відчуваючи, що обличчя аж горить від обурення. Туфлі були простенькі, але, на її думку, нічого не псували. І що з того, що вона не може дозволити собі дизайнерських босоніжок, як Ейпріл? Не всі ж спадкоємці величезних статків.

Та Ейпріл геть не зважала на неї: вона була надто заклопотана перебиранням купи взуття на дні своєї шафи. Дві пари лабутенів пролетіли просто біля колін Ганни, за ними — один босоніжок від Джиммі Чу. Врешті Ейпріл випросталася, тримаючи пару темно-зелених туфлів від Маноло Бланік: шкіряні, з тисненням «крокодил» і відкритим носком, а ще ледь не на десять сантиметрів вищі, ніж звичні для Ганни туфлі.

— Ось. Ці позичаю. Це, між іншим, одна з моїх улюблених пар. Не зважай на подряпини — я вже ходила в них.

Зрозумівши, що протестувати марно, Ганна взула туфлі. Підбори були височезні, тож вона похитнулася, але таки втримала рівновагу й стала перед дзеркалом. Ейпріл зняла шпильку з її волосся й розкинула його на плечах. Із дзеркала на Ганну подивилася зовсім інша людина. Вища. Впевненіша. У дизайнерському топі й на підборах, що пасували так, ніби вона народжена для них. Туфлі підкреслювали її зелені очі, а колір слонової кістки ефектно відтіняв її бліду шкіру й темне волосся. Вона мала прекрасний вигляд. Такий, ніби була однією з подружок Ейпріл.

— Ну от, — сказала Ейпріл. Вона стояла так близько до Ганни, що та відчула її подих на своєму вусі. — Ти просто шикарна!

УЖЕ ЗА ДВА ДНІ Ганна знову вдягла попліновий топ, цього разу без бюстгальтера, і нафарбувала очі димчастими тінями й олівцем. Потім намастила губи темно-червоною помадою, але одразу ж зрозуміла, що не варто було: її рот став комічно величезним, а з такими виразними очима її макіяж здавався надмірним, клоунським. Вона витерла губи серветкою, лишивши ледь помітний рум’янець, який ніби натякав, що щойно її хтось дуже пистрасно поцілував. З маленького дзеркальця над столом на неї дивилася незнайомка.

— Ейпріл! — гукнула вона й обережно потупцяла в бік вітальні на підборах. — Що скажеш?

Дверна ручка із шумом обернулась, і у дверях її кімнати з’явилась Ейпріл — теж нафарбована, яскраво-червоні губи виділялися на тлі блідого обличчя. На ній була приголомшливо проста сукня-футляр із чорного шовку, яка підкреслювала впадини біля ключиць і лінії білої шиї, а світле волосся сяяло, як наелектризоване.

— Ідеально, — мовила вона із широкою усмішкою, — маєш вигляд на мільйон.

— Ну по-іншому ніяк, — із жалем відповіла Ганна й опустила погляд на туфлі. — Краще не питатиму, скільки вони коштують, бо постійно боятимусь зламати каблук. А ти кудись ідеш?

— Іду, — сказала Ейпріл, а її усмішка стала пустотливою, — але недалеко. Іду з тобою.

У Ганни все перевернулося всередині.

— Ой... Ейпріл, так незручно. Ця вечірка для його студентів. Ще й не для всіх. Він навіть Майлза не запросив. Вибач, мені правда шкода. Я мала б тобі сказати.

— Ну ти й сказала, — відповіла Ейпріл. Вона опустилася на коліна біля мініхолодильника в кутку кімнати, де Ганна зберігала молоко для ранкової кави, і дістала пляшку «Дом Периньйона». — Мені якось байдуже. Я піду. А ти не переймайся, — додала вона, коли Ганна запротестувала. — Я чітко наголошу, що ти мене не запрошувала. А приходити само-пихом — це моє найбільше захоплення.

Вона випросталась і засунула пляшку під пахву.

— А ще доктор Маєрс такий сексі. Не може ж він бути тільки твоїм.

Якусь мить Ганна просто стояла, безпорадно й роздратовано дивилася на Ейпріл і не знала, що робити — обурюватися чи сперечатися, але зрештою здалася.

— Добре. Я ж однаково тебе не спиню. Але не заходь одразу після мене, бо всі зрозуміють, що то я тебе запросила.

— Добре, — відрізала Ейпріл. — А знаєш, я піду першою. І перш ніж Ганна встигла її зупинити, Ейпріл відчинила двері вітальні, тихо пройшла через коридор і гучно постукала у двері доктора Маєрса.

Двері відчинилися, і в коридор полилися звуки камерної музики в супроводі студентського сміху й теплого доброзичливого голосу доктора Маєрса:

— Вітаю! — а потім трохи розгублено: — Перепрошую, ви щось хотіли?

— Вітаю, — у голосі Ейпріл не було ані крапельки збентеження. Ганна, зазирнувши крізь дверну щілину й заздалегідь відчувши сором, побачила, як вона впевнено простягнула руку доктору Маєрсу. — Я Ейпріл, ваша сусідка. До мене дійшли чутки, що ви влаштовуєте найпопулярніші в Пеламі вечірки наприкінці триместру, але моя подруга... — Вона замовкла на мить, якої вистачило, щоб змусити Ганну занервуватися, — Джоанн сказала мені, що я ніколи не потраплю туди, бо я недостатньо розумна. Вона посперечалася зі мною на пляшку шампанського, що я не пройду крізь ці двері, і я подумала, що, можливо, зможу переконати вас розділити зі мною виграш...

Ейпріл простягнула пляшку «Дом Периньйона» й замовкла, усміхаючись до доктора Маєрса. На її обличчі вигравала п’янка суміш благання, боготворіння й легкий відтінок флірту.

— Добре. — Ганна почула, як голос доктора Маєрса дещо повеселішав, і побачила, як він розглядав Ейпріл з голови до п’ят: її струнку фігуру, тонку тендітну шию, дорогу сукню-футляр, під якою — Ганна мала сильну підозру — не було спіднього. Потім він перевів погляд на шампанське. — «Дом Периньйон Енотек». Так-так-так... Ми ж не можемо допустити, щоб Джоанн зміцнила репутацію цього коледжу як елітарного закладу? Правда ж?

Двері відчинилися трохи ширше, а доктор Маєрс відступив.

Ейпріл сліпуче усміхнулась і ввійшла до його кімнати, але на мить обернулася, підморгнула Ганні через оголене плече й одразу ж зникла за зачиненими дверима.