Та дівчина

ПІСЛЯ

Уже через п’ятнадцять хвилин Ганна, сильно спітнівши, підіймалася сходами до приймальні в акушерській клініці. В одній руці вона стискала свої записи про вагітність, а в другій — сумку. Її обличчя розчервонілося, а серце калатало.

Як можна було забути про консультацію?

Коли вона ввійшла до приймальні, двері навпроти відчинилися, і з них визирнула жінка.

— Ви Ганна Честен?

— Так! Я дуже перепрошую, — відповіла вона, намагаючись не видати, як сильно задихалася.

— Та нічого, проходьте.

Ганна зайшла до маленького кабінету і, сідаючи на жорсткий пластиковий стілець, скинула пальто, бо знала, що буде далі. Вона відчувала, як краплина поту побігла спиною, і притиснулася до спинки стільця, щоб не було так лоскотно.

— Записи взяли? — запитала акушерка. Жінка кивнула й віддала теку.

— А сечу?

— О боже, — простогнала Ганна й піднесла долоню до лоба. — Пробачте... через усю цю метушню про сечу геть забула...

— Та нічого, зможете здати після консультації. Отже, ми... — Акушерка притихла й глянула на календар на своєму столі. — Двадцять два плюс чотири, правильно? Добре. Лягайте, будь ласка. Поміряємо животик.

Ганна кивнула, підійшла до канапи й лягла, намагаючись не зім’яти величезної паперової серветки на слизькій підкладці. Навіть лежачи, вона бачила дивовижну й ледь помітну опуклість гладенького та круглого живота, що виднівся з-під сукні з еластичного джерсі. Акушерка дістала мірну стрічку й охопила відстань від ребер до лонної кістки, потім вправно просунула стетоскоп під Ганнину сукню, послухала її, а згодом кивнула й занотувала якісь цифри.

— Усе прекрасно. Показники відповідають двадцять другому тижню, а серцебиття дитини добре й упевнене. Сідайте, будь ласка, — мовила акушерка, простягнула свою сильну бліду руку й допомогла Ганні підійнятися. Вона навсидячки обернулась і спустила ноги з канапи. — Тепер поміряємо тиск.

Жінка натягнула пластикову манжету на руку Ганни, холодну проти ще гарячої шкіри, і накачала її. Потім притиснула стетоскоп до внутрішньої сторони руки й, рахуючи, почала здувати повітря з манжети. За якусь мить між її бровами проступила тоненька зморшка.

— Нічого. Спробуємо через хвильку поміряти ще раз. Можете поки здати сечу. Вбиральня в коридорі.

Вона дала Ганні прозорий контейнер і вказала поглядом у бік дверей. Та слухняно сповзла з канапи й, трохи хвилюючись, вийшла. У вбиральні вона заплющила очі, намагаючись відігнати всі думки про Ейпріл, Раяна й Ґерайнта, але не змогла: вони обступили її зусібіч, невпинно лізли в голову й вривалися тоді, коли їй варто було б присвятити час собі та своїй дитині.

Наповнивши контейнер, Ганна повернулася до маленького кабінету. Вона, як і завжди, трохи соромилася, коли повертала ще теплу баночку зі своєю сечею, навіть попри те, що робила так уже безліч разів. Акушерка занурила смужку в посудину, щось порахувала й кивнула.

— Дуже добре. Немає про що турбуватися. Тепер ще раз поміряємо тиск і все.

Ганна простягнула руку. Акушерка наділа на неї манжету й знову накачала її, але цього разу значно більше. Або їй так здалося. У всякому разі їй було не просто дискомфортно, а боляче.

Запала німа тиша. Ганна відчувала, як кров приливає до руки, намагаючись пройти крізь стиски, і чула, як акушерка важко дихає ротом. Здавалося, ніби вона простудилась і їй заклало носа.

Жінка підвелась і розстібнула манжету.

— Гаразд, мабуть, не варто хвилюватися, але все одно тиск трохи височенький.

— Просто я бігла сюди, — пояснила Ганна, опускаючи рукав. Вона нічого не сказала про шок, який пережила через візит Ґерайнта перед дзвінком акушерки, але із жалем усвідомлювала, що ця подія не пішла їй на користь.

— Приходьте наступного тижня на огляд. До того часу все точно повернеться до норми.

— Наступного тижня? — Ганна розгубилася. Зазвичай вона ходила до клініки лише раз на місяць. Її засмутило, що підвищений тиск — таки проблема, яка потребує щотижневого огляду. — А ви впевнені?

— Отже, зустрічаємося двадцять першого... О другій годині я не можу. — Акушерка провела пальцем по журналу: — Так, післяобідній час повністю розписаний, але я можу прийняти вас о 9:40 ранку. Вам підходить?

Зітхнувши, Ганна кивнула й витягла телефон, щоб зробити нотатку про зустріч.

— Звісно. Але я впевнена, що тиск підскочив, бо я спізнилася і довелося бігти.

— Так-так. Але береженого й бог береже, правда ж? А тепер ідіть додому и відпочиньте.

Ганна кивнула й вийшла з кабінету. Думка про лист Ґерайнта одразу ж виринула в голові, як небажаний гість. Тоді вона мимоволі із сумом подумала: «Якби ж то все було так просто...»