Та дівчина

ПІСЛЯ

Наступного ранку в голові Ганни роїлися ті самі думки. Вона лежала під теплою ковдрою біля Вілла, думаючи про Ейпріл, її батьків і вчорашню розмову з Г’ю.

Сьогодні субота — у Вілла вихідний, але не в Ганни — тож вона тихесенько встала з ліжка, намагаючись не розбудити його, коли він повертався на інший бік.

— Доброго ранку.

Вона зупинилася, обернулася й щільніше затягнула на собі халат. Без ковдри було холодно — перші подихи зими вже відчувались у повітрі.

— Доброго ранку. — Вона почувалася дещо ніяково, бо їхня вчорашня сварка досі висіла в повітрі. — Вибач, я намагалася вийти тихо.

— Та нічого. — Вілл трохи підвівся й потер сонні очі. — Ти коли вчора прийшла?

— Не дуже пізно. Десь о десятій. Ти вже спав, не хотіла будити.

На якусь мить запала тиша.

— Вибач, що був таким козлом, — мовив він.

Водночас Ганна запитала:

— Хочеш знати, про що ми говорили з Г’ю?

Вони обоє дещо невпевнено розсміялися, а потім Вілл винувато усміхнувся.

— Чесно? Не дуже.

Ганна кивнула. Він не хотів ворушити болючих спогадів, а вона розуміла його, бо теж так жила понад десять років. Та після смерті Невілла Ганна почувалася інакше, хоча й сама не розуміла чому.

— Треба вставати, — мовила вона, глянувши на телефон. — Хочу щось спланувати на завтра. Щось класне. Може, прогуляємося до Трону Артура?

— Гаразд, — відповів Вілл, усміхнувшись. Ганна розуміла, що він намагається все виправити, загладити біль, якого вони завдали одне одному. — Кохаю тебе.

— І я тебе кохаю.

ЇДУЧИ В АВТОБУСІ НА РОБОТУ, Ганна перевірила пошту. Один лист підтверджував доставлення бюстгальтера для вагітних і легінсів, які замовляла онлайн. У другому їхній із Віллом улюблений ресторан дарував купон, чинний до кінця листопада.

Третій лист був від мами, з темою "Вихідні 12-13".

Ганно, була рада тебе чути. Запитаннячко: що скажеш, якщо я трохи погостюю у вас на вихідних, 12-13 числа? Уже маю речі, про які ми говорили. Хочу віддати, поки тобі не знадобився новий одяг. Скорочуй, використовуй повторно, переробляй! Мама <3

Ганна, стримуючи усмішку, збиралася швиденько відповісти, аж раптом на екрані вигулькнуло сповіщення про новий лист. Вона глянула на ім’я відправника, і всередині все перевернулося. Ґерайнт Вілльямс, тема: «Новини«.

Проігнорувавши мамине повідомлення, Ганна відкрила лист від Ґерайнта й одразу відчула тремтливий поштовх усередині. Її хвилювання впливає і на дитину.

Дорога Ганно, щиро сподіваюся, що у Вас усе гаразд і що наша нещодавня розмова не сколихнула надзвичайно неприємних спогадів.

Вибачте, що знову пишу, але Ви просили повідомити, якщо вивідаю щось важливе. Про дещо таки дізнався. Чи навіть про декого — Новембер Рейн. Думаю, Вам варто з нею зустрітися, оскільки вона має певну, ймовірно, важливу інформацію про результати розтину. Я не хочу писати тут забагато. Гадаю, Вам краще почути все з перших вуст, бо у Вас можуть виникнути запитання.

Розумію, що пишу трохи запізно, але чи могли б Ви прийти на зустріч сьогодні? Річ у тому, що Новембер живе в Лондоні, але зараз перебуває в Единбурзі з робочим візитом.

Увечері вона відлітає. Отже, сьогодні, ймовірно, остання можливість зустрітися з нею віч-на-віч.

Будь ласка, дайте мені знати. Я також увесь день в Единбурзі й можу зустрітися в будь-який час. Новембер працює, але сказала, що знайде час до 17:00, а після їхатиме до летовища.

Будь ласка, повідомте мені.

Ґерайнт

Паскудство. Ганна заблокувала телефон, втупилася очима просто перед собою та роздратовано гризла ніготь. Паскудство. Ґерайнт взагалі не розуміє, про що просить: думає, мабуть, що вона, як і більшість, вихідна в суботу. Та однаково це шанс дізнатися, що відбувалося під час слідства, вивідати, чи точно Ейпріл була вагітною, а може, навіть з’ясувати, хто був батьком... Хто така ця Новембер? Патологоанатомка? В інтернеті її точно не знайти. Її ім’я дуже дивне — так радше звали б драг-квін, а не судово-медичного експерта. Хоча, подумала Ганна, і в патологоанатомів можуть бути батьки-фанати Ексла Роуза. Та хай навіть так, але звертання «пані Рейн» було б доречнішим для ділового спілкування. А друга або колегу радше зватимуть «Новем-бер». Може, це просто чергова журналістка. Ганні стало некомфортно від цієї думки. Чи не заманюють її на інтерв’ю, якого вона не хоче давати?

«Привіт, Ґерайнте, — почала друкувати вона й зупинилася, на мить задумавшись. — Я сьогодні працюю. Ви могли б розповісти мені про все трохи докладніше? Чи є якась причина, чому ми не можемо обговорити все телефоном? Ганна».

Через хвильку вона знову зібралася відписати мамі, але в поштовій скриньці вигулькнув новий лист.

Перепрошую, Ганно. Я Вас добре розумію, але й сам не знаю всіх подробиць, тема надто делікатна. Плюс, думаю, Новембер дуже хоче зустрітися з Вами й пояснити все особисто. Причини цілком очевидні.

Ганна заплющила очі, відчуваючи хвилю розчарування і дратівливості водночас, але не могла нічого вдіяти, хіба що відмовитися зустрітися із цією жінкою.

Хай там як, але Ганна справді хотіла дізнатися результати розтину. Якщо Ейпріл направду була вагітною, то все змінюється.

Зрештою Ганна розплющила очі й, притлумлюючи роздратування, натиснула «Відповісти». Не було сенсу відштовхувати Ґерайнта, не познайомившись із тією загадковою особою.

Добре. Вирватися складнувато, але я зустрінуся з Вами ближче до обіду. Розмова буде короткою, бо я не можу лишити свою колегу в крамниці надовго. Де ми могли б перетнутися? Якщо можна, то десь неподалік крамниці.

Ганна

Прекрасно. Якщо події розгортатимуться не так, як хотілося б Ганні, у неї буде залізобетонна причина припинити розмову й утекти.

Звісно, їй доведеться обговорити все з Робін, хоча в суботу вона завжди має перерву ближче до обіду: покупці починають сходитися приблизно о дванадцятій, а ще в крамниці щосуботи підробляє Іліс — приходить об одинадцятій і виручає на касі.

Відповідь надійшла миттєво.

Чудово. 11:30 влаштує? Новембер зупинилась у готелі «Ґранд Каледонія», недалеко від Королівської милі. Ми могли б зустрітися там. У фоє є кав’ярня. Знаєте це місце?

Ганна звела брови. Звісно, вона знала готель «Ґранд Каледонія». Безсумнівно, найдорожчий в Единбурзі. Не зовсім те місце, яке вибрав би журналіст, приїхавши сюди по роботі. Ґерайнт, наприклад, скидається на типаж чоловіка, що зупинився б у готелі «Голідей Інн». Та все ж іти туди хвилинок із десять, і кава там, безумовно, смачна.

«Звісно, — відписала вона. — Зустрінемося там».

ПРИЙШОВШИ, ГАННА ЗАСТАЛА РОБІН у крамниці: щосуботи вона відчиняла її, а Ганна затримувалася ввечері. Коли вона розповіла колезі, що хотіла б узяти перерву трохи раніше й піти з другом на каву, та безтурботно кивнула.

— Та, звісно ж, без проблем. До того часу вже прийде Іліс, і ми легко відіб’ємося. Не поспішай.

Сильно дощило, погода була паршивою, а тому покупці не квапилися до крамниці. Об 11:20 Ганна взяла пальто й парасольку в кімнаті для персоналу, пообіцяла Робін та Іліс, що швиденько повернеться, і подалася на зустріч. Дорогою до «Лонмаркету» дощ усе сильнішав. Дійшовши до «Гранд Каледонії», вона змокла як хлющ.

Тремтячи, Ганна зупинилася під золотобережним піддашком, струсила воду з парасольки, і швейцар відчинив перед нею величезні блискітливо-чорні двері. Раптом у її голові різко блиснув спогад про вечір в оксфордському приватному барі, коли добрий літній швейцар запропонував їй викликати таксі коштом батька Ейпріл. Ганна заплющила очі. Такі думки зараз недоречні. Вона вже й так пошкодувала, що вплуталась у все це, навіть не розпитавши в Ґерайнта про подробиці. Якщо під час розмови в голові ще й роїтимуться болісні спогади про Оксфорд...

— Чи можна взяти вашу парасольку, мадам? — запитав швейцар, і Ганна похитала головою, бо знала, що так забуде її.

— Ні, дякую, я краще візьму її із собою. Ви не проти?

— Звісно, ні, — мовив він і дав їй пластиковий футлярчик. Ганна засунула туди парасольку й зайшла до готелю, розмірковуючи, що хай зараз із парасольки вода не тече, але це станеться пізніше.

Ганну зустріло просторе фоє: всюди мармур і золото, як у банковій залі, а посередині під стелею — величезна люстра. Масивні сходи звертали праворуч. Глянувши вгору, вона побачила, що там проходить якась фотосесія — гігантська золота парасолька відбивала світло на закручені сходи, на тлі яких когось, очевидно, фотографували.

— Прекрасно, — почула вона. — А тепер зіприся спиною на поруччя. Нахили голову.

Кав'ярня ховалася за сходами. Крокуючи мармуровою підлогою, Ганна з болем усвідомила, що з її плаща капає вода, а волосся збилось у «щурячий» хвіст.

Вона обійшла сходи й побачила Ґерайнта, що сидів за столиком і друкував на телефоні. Угледівши її, одразу ж підвівся й засяяв на обличчі.

— Ганно! Дякую, що прийшли. Можна пригостити вас кавою?

Ганна завмерла. Інтуїція підказувала їй не брати нічого в Ґерайнта, але, з іншого боку, саме він запросив її. Ба більше, якщо платитиме він, їй не доведеться чекати на рахунок, якщо раптом захоче швидко піти.

— Звісно, — зрештою мовила вона. — Ем... безкофеїнове капучино й... мабуть, біскоті, якщо тут є.

Їй трохи наморочилось у голові. Низький цукор, мабуть: під час останньої консультації акушерка попередила її, що таке може бути, й порадила потрохи, але частенько перекушувати.

— Новембер щойно написала, — сказав Ґерайнт, — через п’ять хвилинок буде. Вони саме закінчують. Гаразд, я тоді сходжу по напої. Зараз повернуся.

Він пішов до стільниці, а Ганна сіла й, гризучи нігтя, задумалася, навіщо вона погодилася на пригощення.

Ґерайнт, повертаючись до столика з величезним зеленим смузі та біскоті, подивися кудись за Ганнину спину.

— Ох! Прекрасно. Тепер усі на місці, — радісно мовив він. — Ганно, це Новембер Рейн. Новембер, це та сама Ганна де Частейн. Ти радше знала її під іменем Ганна Джонс.

Ганна підвелася й обернулася. Всередині неї все обірвалося.

Перед нею стояла струнка й невимовно красива, безперечно й безсумнівно... жива Ейпріл.