Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 9

Ерін нервово чекає в кімнаті для допитів на Бледсо та Ґаллі. Вона не знає, скільки тут пробуде. Вона дуже боїться за свою зниклу доньку та вважає, що все це — марнування часу. Її непокоїть, що думають детективи. А ще вона переживає за Майкла, який лишився сам. Йому лише дванадцять. Це сильно його травмує. Всіх їх.

Нарешті відчиняються двері й заходять Бледсо та Ґаллі. Вони сідають навпроти неї. Він усміхається їй:

— Все це абсолютно добровільно. Ви можете піти будь-якої миті.

Це дивує Ерін. Цікаво, що б вони робили, якби вона зараз справді підвелась і пішла. Бледсо тримає документи, які кладе на стіл. Ерін гадає, що там. Якби ж вона знала, що їм сказав її чоловік.

Бледсо починає:

— Ви сказали, що вчора були на роботі, коли о четвертій п’ятдесят п’ять вам зателефонував син.

Отже, вони справді підозрювані. Вона відчуває, як усередині наростає тривога. То вони шукатимуть Ейве-рі чи намагатимуться все повісити на неї та Вільяма? — Так.

— В офісі ще хтось був?

Вона киває:

— Так. Було кілька людей, які підтвердять, що я була там весь день, доки не поїхала близько п’ятої. —

Можливо, це просто формальність, якої треба дотриматись, після чого вони почнуть шукати Ейвері.

— Гаразд, — каже Бледсо. Він робить невелику паузу, а тоді продовжує: — Ваш чоловік не може підтвердити, де він був у той час, коли зникла Ейвері.

Ерін застигла. Вона думала, що він був на роботі. Де ж іще?

— Що? — ледве промовляє вона.

Бледсо не зводить із неї очей.

— Він каже, що катався десь приблизно з другої до п’ятої двадцять, коли ви йому зателефонували. Ніхто не може підтвердити, де він був.

Такого вона не чекала. Вона навіть не може приховати шок. Її охоплює дивне оніміння.

— Ви не здогадуєтесь, де він міг бути? — питає детектив.

Вона хитає головою.

— Якщо він каже, що просто катався, то так і було. — Але думки її вже шаленіють, змушуючи стискатись шлунок.

— Довгенько ж він катався, — каже Бледсо.

— Йому подобається нова машина, — відповідає вона.

— Як би ви описали свої стосунки з чоловіком? — питає Бледсо.

— Нормальні.

Він і далі свердлить її поглядом, що дуже дратує. Він ніби на щось натякає. Вона не розповідатиме їм особисті подробиці їхнього подружнього життя. Це їх не стосується.

— Тобто всяке буває, як і у кожної пари, але загалом усе добре.

— А як ваш чоловік ладнає з дітьми?

— Він чудовий батько, — впевнено каже вона.

— Він ніколи не зривається? — питає Бледсо.

Ерін зиркає на Ґаллі. Чому вона нічого не запитує? Бледсо агресивний і змушує її хвилюватись. Вона відповідає обережно. Їй не подобається ця розмова.

— Іноді. Як і я. Як і всі батьки. У вас є діти, детективе? — Вона вже панікує. Що сказав Вільям? У чому він зізнався? Чому вони не підготувались, перш ніж прийшли сюди? А вони ще й допитуватимуть Майкла. Який жахливий вибір для дитини — казати поліції правду чи захищати своїх батьків. Кімната починає крутитись перед її очима.

Він ігнорує її питання.

— Ваш чоловік сказав, що вчора вдень його не було вдома.

— Звісно, не було, — відповідає вона.

— Ми дізнаємось, якщо був.

— То був не він, то був хтось інший, — каже вона з істеричними нотками в голосі. — Мабуть, хтось подзвонив у двері й вона відчинила. Хтось її викрав. Ви маєте її знайти! — Вона панічно кидає погляд на Ґал-лі, яка дивиться на неї зі співчуттям.

Майкл гризе нігті, поки сидить сам у кімнаті очікування. Нещодавно він позбувся цієї звички, але вчора вона повернулася з подвійною силою. Йому байдуже. Його світ розвалюється на очах. Можливо, останнім щасливим моментом його життя був той, коли тренер учора похвалив його на тренуванні.

Він боїться за сестру. Він знає, що вона скалка в дупі, часом усіх їх засмучує і через неї сваряться батьки. Вона завжди такою була. Він добре пригадує перший раз, коли батько її вдарив. Їй було шість, і вона влаштувала істерику, бо за вечерею їй дали не ту чашку. Мати підвелась, щоб дістати її з посудомийки й дати їй. Батька це розлютило. «Ерін, сядь. Перестань робити все, чого вона вимагає. Ти її балуєш». Ейвері повернулась до нього, крикнула «Я ТЕБЕ НЕНАВИДЖУ!» і так сильно штовхнула стіл, що все розлилось. Він ляснув її по обличчю, й усе стихло. Але ненадовго, адже потім між батьками вибухнула сварка. Майкл плакав, але Ейвері, здається, вже тоді насолоджувалась хаосом.

Та зараз Майклу боляче думати, що вона невідомо де, одна-однісінька. Її не було всю ніч. Мабуть, їй дуже страшно. Його охоплює жах. Чому її не можуть знайти?

Це його провина. Якби він якось не відправив її додому саму, якби не розповів їй про ключ, вона, мабуть, дочекалась би його вчора. А сьогодні вони разом пішли б до школи. Це був би звичайний день. Натомість він сидить у поліцейському відділку, поки детективи допитують його батьків. І його допитуватимуть. Його нудить від цієї думки. Що вони ще від нього хочуть? Він уже розповів їм, що сталося. Йому шкода. Він хотів би все змінити, але не може. А тепер його менша сестра зникла.

Він чує, як у коридорі відчиняються двері, й незабаром до нього підходить жінка-детектив. З мамою вони закінчили. Тепер його черга. Страх паралізував його, як минулого року, коли він мав виступати з доповіддю перед усією школою. Але це набагато гірше.

Ґаллі каже:

— Майкле, ми готові. Ходімо зі мною, твоя мама вже там, — у неї добрий голос, і вона йому всміхається.

Він заходить із нею в маленьку кімнату й бачить маму, яка сидить навпроти детектива Бледсо. Вона підводиться, і він іде до неї. Вона обіймає його й цілує в маківку. Останнім часом він просив її так не робити, адже він уже не дитина, але зараз йому потрібно, щоб вона його втішила.

— Сідай, — каже Бледсо. Майкл сідає біля мами. — Це ненадовго, синку, розслабся.

Майкл мовчки киває. Він хоче їх задобрити.

Бледсо каже:

— Твій батько був удома, коли ти вчора повернувся після баскетбольного тренування?

Майкл заціпенів. Він відчуває, як поруч напружилась мама, ніби боїться його відповіді. Він дивиться на неї, але вона не зводить погляду з детективів.

— Усе добре, — каже Бледсо заспокійливо. — Нічого страшного, якщо ти зараз скажеш нам не те, що вчора. Ми лише хочемо дізнатись правду. Зможеш це зробити? Зможеш сказати нам правду, Майкле?

Його мама мовчить. Він ковтає клубок у горлі й каже:

— Ні. Його там не було. А чому ви про це питаєте? — Його голос звучить трохи пронизливо.

— Ти не знаєш, чи був він удома раніше, до того, як ти прийшов?

Майкл розгублено хитає головою. Вони звинувачують його батька. Думають, що він зробив щось із Ейвері. Світ починає хитатись.

— Ні, — каже він. — Його не було, присягаюсь. Нікого не було вдома.

— Гаразд, — каже Бледсо. Потім запитує: — Ти робив щось удома, Майкле? Можливо, прибирав?

— Що? — Він знову зиркає на маму, яка здається приголомшеною і хворою. Потім повертається до детективів і з відчаєм каже: — Чому ви мене про це питаєте? Я нічого не зробив!

— Добре, Майкле, добре, ми просто мусили спитати, гаразд? — Бледсо відхиляється на стільці й каже: — Отже, ти не вішав куртку Ейвері на гачок?

— Ні.

Він не бреше. Він не вішав куртку. Він нічого не прибирав. Він не бачив батька. Він сказав правду, але вони, здається, йому не вірять.

— Як би ти описав свого батька, Майкле? — питає детектив.

«Вони думають, що це зробив тато. Але вони помиляються. Його там не було. Це правда». Нарешті, він каже:

— Він хороший. Хороший батько.

— Він іноді зривається на тебе?

Майкл повільно хитає головою:

— Ні.

Детектив чекає. Цього йому замало. Але Майкл не хоче більше нічого казати. Він просто хоче, щоб це скінчилось.

— А на твою сестру?

Тепер Майкл не може дивитись на маму. Він цього не витримає. Він не знає, що відповісти. Відчуває, як минають секунди, аж доки його мовчання не перетворюється на відповідь, якої вони чекали.

— Що він робив, коли зривався на твою сестру?

Майкл каже:

— Іноді він на неї кричав.

Бледсо повільно киває.

— Він її бив?

— Не зовсім.

— Так або ні, Майкле?

— Він просто міг іноді її ляснути, щоб заспокоїти.

— Щоб заспокоїти, — повторює Бледсо.

— Вона на це заслуговувала, — каже Майкл, захищаючи батька.

Детективи переводять погляд на його маму.