Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 49

Ґаллі вмикає відеокамеру, й вони починають. Вони з Бледсо сидять у вже знайомих кріслах, а Ейвері вмостилась на дивані між батьками. Враховуючи її юний вік, вони вирішили провести допит у неї вдома, а не у відділку. Майкла попросили піти нагору, що він радо зробив. Можливо, він усе ж підслуховуватиме. На його місці Ґаллі так би й зробила.

— Ейвері, — каже Бледсо. — Знаю, це важко, але важливо, аби ти розповіла нам усе, що сталось, починаючи з вівторка. Зможеш?

Вона сміливо робить глибокий вдих і киває.

— Гаразд. Міс Берк вигнала мене з репетиції хору. — Вона замовкає.

— Ти одразу пішла додому? — підштовхує Бледсо. Вона киває. — Можеш, будь ласка, сказати вголос, на камеру, Ейвері?

— Так. Я мала дочекатись Майкла, але не захотіла. Мама й тато ще не давали мені власні ключі, але ключ є під килимком. Мені Майкл сказав. — Вона продовжує. — Я пішла на кухню. — Вона знову робить паузу.

Ґаллі здається, що вона викладає все поволі, щоб було ефектніше. Вона намагається позбутись цієї неприємної думки, але тепер, коли Ейвері сидить перед нею, вона усвідомлює, що вже не відчуває до неї того тепла, яке було під час пошуків. Щось із нею не так. Із того, що вона встигла помітити, видно, як Ейвері

крутить матір’ю, батьком та старшим братом навколо свого маленького пальчика. Здається, вони повністю в її владі. Дивна родина. Вона цього не помічала до того, як повернулась Ейвері. Просто думала, що у них є свої проблеми, як у всіх.

Бледсо їй допомагає:

— Ти зайшла на кухню, а що сталося далі?

— Мій тато приїхав додому. — Вона зиркає на батька.

Ґаллі бачить, що Вільям завмер і не може дивитись на доньку. Вони всі знають, що він дав їй ляпаса. Вона відчуває, що Ейвері навмисно створює драматичну атмосферу.

— Він не зрадів, що я була вдома, — каже вона. — Спитав, чому я прийшла. — Вона знову замовкає.

— А потім? — каже Бледсо.

Вона питає:

— Я мушу казати правду, навіть якщо не хочу?

— Так, звісно, ти маєш казати правду, — говорить Бледсо.

Ейвері каже:

— Він так сильно мене вдарив, що я впала на підлогу.

Ґаллі чує, як схлипує Ерін. Вільям дивиться в підлогу, нічого не заперечуючи.

— Потім він мене благав не розповідати мамі, — каже Ейвері. Зависла страшна мовчанка. — А тоді він поїхав.

— А далі? — питає Бледсо.

— Я плакала. Вийшла через задні двері, пішла через ліс за будинком, до Меріон Кук. Я її знала. Ми дружили.

— Ви дружили? — здивовано питає Бледсо.

Вона киває:

— Так. Якось минулого літа вона побачила мене в лісі й запросила на печиво. — Вона вагається. — Після цього я іноді до неї заходила. Вона багато розпитувала про мого тата.

Бледсо каже:

— Продовжуй.

— І того дня я прийшла до неї. Постукала в задні двері. Вона була на кухні, помітила мене й пустила в дім. Я їй сказала, що трапилось. Вона дала мені поїсти. Потім я прокинулась у спальні в підвалі. Не могла зрозуміти, що відбувається. — Вона робить паузу й дивиться на присутніх.

— А тоді?

— Я намагалась вибратись, але на вікнах були ґрати. Єдиний вихід був через двері на кухню, але вони були зачинені. Я стукала і стукала, але вона не відчиняла. — Вона замовкає.

— Мабуть, це було дуже страшно, — каже Бледсо.

— Так, — похмуро погоджується Ейвері. — Я була нажахана. Не розуміла, чому вона мене там тримає. Доки вона не сказала, що закохана в тата, що у нього роман із Норою Бланшар і що вони за це заплатять.

Вона знову замовкає. Ніби оцінює реакцію слухачів, думає Ґаллі.

Ейвері продовжує:

— Вона побачила, як вони цілувались у лікарні. — Тепер вона говорить швидше. — Меріон її ненавиділа. Мовляв, та поводиться дуже зверхньо, хоч вона й проста волонтерка. Вона сказала, що Нора має все, бо вона красива. Зокрема й мого тата.

Отже, Меріон впадала за привабливим лікарем, думає Ґаллі, дивлячись на Ерін, яка майже не рухається, неприродно бліда. Тепер усе сходиться. Важко повірити, що таке діється в їхньому маленькому містечку.

Ейвері продовжує:

— У кімнаті був телевізор. Іноді вона приходила й дозволяла мені дивитись новини, тож я знала, що відбувається. Вона сказала поліції, ніби бачила, як я сідала в машину Раяна Бланшара, щоб його заарештували. Я благала її мене відпустити. Обіцяла, що нічого нікому не скажу. — Тепер очі Ейвері наповнюються сльозами. — Я знала, що вона збиралась мене вбити, аби його засудили. — Ейвері глибоко вдихає. — Вона була більша, сильніша за мене. Я зрозуміла, що мій єдиний шанс утекти — це застати її зненацька на сходах, коли вона відчинить двері. І коли вона прийшла, я зіштовхнула її зі сходів і вибігла з будинку.

Всі мовчать. Вона додає:

— Все сталось так швидко.

Тепер Ейвері схожа не героїню трагедії. Бліда, ледве в змозі витримати те, що пережила й зробила.

Ґаллі та Бледсо роздивляються дівчинку. Батьки теж пильно на неї дивиться. Мати — з великим жалем, а батько… Ґаллі не певна, але, здається, це збентеженість.

Ейвері каже:

— Я не хотіла її вбивати. Я просто хотіла втекти.