Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 39

Еліс Сетон чує стукіт у двері та завмирає. Вона вже лякається, коли хтось приходить. Серце починає калатати. Вона не хоче відчиняти. Дивиться на годинник. Майже дев’ята вечора. Вона нікого не чекала. Що, як це поліція? Знову стукають. Вона підводиться з дивана, де намагалась почитати книжку, і з острахом відчиняє.

Вона здивована і збентежена, коли бачить на порозі Ерін Вулер. Ерін має саме такий вигляд, який має мати жінка, чия донька зникла. Неохайна, розбита, розгублена.

— Ерін, — каже вона, не знаючи, що ще говорити.

— Можна зайти? — питає Ерін.

Її голос звучить досить врівноважено. Еліс насторожено згадує, як напередодні ця жінка увірвалась у дім Бланшарів та напала на Раяна. А потім пригадує, що саме син Ерін, Майкл, сказав, ніби бачив Дерека в будиночку на дереві, та звинуватив його. Еліс обережно робить крок назад. Навіщо вона прийшла? Вона не знає, чого хоче Ерін. Вона озирається через плече, сподіваючись побачити чоловіка, але він нагорі.

— Я хочу поговорити з тобою та твоїм чоловіком, якщо ви не проти, — тихо каже Ерін.

Що лишається Еліс? Вона не може прогнати бідолашну жінку. Їхні доньки разом грались, та й, здається, зараз Ерін спокійна. Вона жестом кличе її в дім,

зачиняє двері й веде її у вітальню. Вона знає, що Дерек сидить за комп’ютером у своїй кімнаті, одягнувши навушники. Він нічого не почує. Піт і Джен-на нагорі.

— У Піта зараз робочий дзвінок, — каже вона. Але знає, що, якщо вона закричить, чоловік миттю примчить.

Вона запрошує Ерін сідати на диван, а сама вмощується в кріслі навпроти. Їх розділяє чималий журнальний столик.

— Я дуже співчуваю, — каже Еліс. — Щодо Ейвері. Як ти?

Дурне запитання, але щось же треба казати.

— Думаю, як і будь-хто в такій ситуації, — каже Ерін гірко.

Настає незручна пауза. Тоді Ерін каже:

— Я хотіла спитати тебе, як одна матір іншу. Це ти бачила, як Ейвері сідала в машину Раяна Бланшара?

Еліс цього зовсім не очікувала:

— Я? Ні. Чому ти так вирішила?

— Може, то був твій чоловік?

— Господи, ні. Це не ми, — каже Еліс.

Мабуть, Ерін їй повірила, бо на її обличчі проступає розчарування.

— Я не знаю, хто той свідок, — каже Ерін. — А детективи не кажуть.

— Чому?

Ерін хитає головою:

— Не знаю. Детектив Ґаллі сказала, що на те є вагома причина, але не зізналась яка. Я маю дізнатись, хто ця людина і чи правду вона каже.

Еліс бачить, як на очах Ерін виступають сльози, і теж не може стриматись. Те, що доводиться переживати цій жінці — справжній жах. Вона трохи заспокоїлась, бо, здається, Ерін прийшла не через Дерека.

— Звісно, — каже вона співчутливо. — Тобто, якщо Ейвері дійсно сідала в машину Раяна… — Вона затинається. — Мабуть, поліція в це вірить, інакше б його не заарештували.

Вираз обличчя Ерін свідчить про те, що думка поліції не дуже її цікавить.

— Я зайду в кожен дім на цій вулиці й дізнаюсь, хто телефонував на гарячу лінію, — каже Ерін. — А коли дізнаюсь, витрясу правду.

— Як ти дізнаєшся? — питає Еліс скептично.

Та Ерін не відповідає. Вона каже:

— Поліція допитувала Дерека, правда ж?

Еліс наїжачується.

— Так, але то була лише формальність, — парирує вона.

Ерін дивиться їй в очі.

— Вони вважають, що він міг робити щось непристойне з моєю донькою.

— Ні. Він нічого не робив, — палко каже Еліс.

— Я розумію, що тебе це засмучує, — парирує Ерін. — Але уяви, що я переживаю. — Вона встає з дивана. — Ми знаємо своїх дітей не так добре, як нам здається. Ми не знаємо, що вони роблять щохвилини, щодня. — Вона дуже бліда. — Ми просто не можемо цього знати.

Еліс теж підводиться.

— Дерек ніколи її не торкався, — наполягає вона.

Потім проводжає до дверей. Вийшовши надвір, Ерін звертає ліворуч і прямує до наступного будинку. Вона дійсно налаштована знайти свідка. Дізнатись правду.

Вільям Вулер ходить туди-сюди своїм крихітним номером, згинаючись під тягарем горя та провини. Він втрапив у страшну ситуацію. Хоче все виправити, але, здається, це неможливо.

Його репутації кінець. Навіть якщо Раяна засудять, він назавжди залишиться сумнозвісним доктором Ву-лером, який брехав поліції, коли зникла його донька. А що, як Раяна виправдають? Що це означатиме для Вільяма? Решту життя над ним ніби висітиме чорна хмара. Багато людей вважатимуть, що він убив маленьку дівчинку.

З його шлюбом теж покінчено. Більше того, його стосунки із сином теж, мабуть, зазнали непоправної шкоди. Вільям падає на ліжко і плаче. Через доньку, сина, та й через свою дружину.

Він уже ніколи не знайде спільної мови з Ерін. Але він мусить виправити ситуацію з Майклом. Якби ж він міг поїхати додому, поговорити з ним, але він не хоче натикатись на Ерін. Навряд вона його впустить. Але він може зателефонувати Майклу на мобільний. Спершу він пише йому повідомлення, в якому каже, що набере його з нового номера.

Він нервує, поки йдуть гудки. Їх уже було кілька. У відчаї Вільям збирається класти слухавку, коли Майкл нарешті відповідає. Він мовчить.

— Майкл? — каже Вільям.

— Так.

Вільяму бракує слів.

— З тобою все гаразд? — питає він нарешті.

— Так.

Та не схоже, що з ним усе гаразд. Він розгублений, йому боляче. І Вільям розуміє, що велика частина провини за це лежить на ньому.

— Пробач мені, Майкле, — каже Вільям. — Мені так шкода через усе це. — Його голос зривається. — Я люблю тебе, ти ж це знаєш? Я всіх вас люблю. — Майкл мовчить. — Я наробив помилок. Я знаю. Але я хочу бути поруч, Майкле. Я ж твій батько.

Дзвінок завершено. Його син поклав слухавку.

Бургер і картопля, які похапцем проковтнула Ґаллі, каменем лягли їй у шлунку. Коли з’являються такі справи, це завжди означає багато фаст-фуду і мало сну. А ще неможливість тренуватись. Дуже важко тримати думки купи. Вона згадує останню розмову з Ерін Вулер і виснажено зітхає. Надзвичайно важливо переконатись, що Меріон Кук каже правду. Може, все це гонитва за примарами? Може, хлопець у камері не винен? Може, вони марнують безцінний час, доки справжньому злочинцю все сходить із рук?

Вона сідає за комп’ютер, щоб більше дізнатись про Меріон Кук. Вона розлучена. Дітей немає. Відкриває справу її колишнього чоловіка. Ґреґ Кляйг. Він досі мешкає в Бостоні, неодружений. Працює в сфері інформаційних технологій. Його двічі звинувачували в нападі. Звинувачення висувала його колишня дружина. Вона копає глибше й знаходить запис про ордер

на заборону наближатись до неї. Здається, Меріон Кук каже правду. Принаймні про це.

Нора сидить сама в темряві, думаючи про свого сина в камері. Фейт ночує у своєї подруги Саманти. Вона знову попросила маму Саманти забрати її, коли вони поїхали у відділок по Раяна. Яким же страшним став її світ. Вона боїться за Раяна. Боїться за себе, боїться свого чоловіка. Її обличчя досі болить від ляпаса.

Чи повернеться він сьогодні?

Що з нею буде, якщо повернеться?

Вона хоче сподіватись, що все буде добре, але насправді давно вже в це не вірить. Принаймні відколи зникла Ейвері Вулер. З цього все почалося. Якби того дня її не відправили додому, нічого б не трапилось.

Нора могла б покінчити зі своїм нещасливим шлюбом, як роблять мільйони жінок. Вона могла б розлучитись із чоловіком, Вільям міг би розлучитись із дружиною, вони могли б бути разом. У них би вийшло. Змішані родини — не дивина. Але тепер…

Вона не може думати про Вільяма без відчаю. Її переповнює почуття провини. Їй здається, що якимось чином саме вони спричинили весь цей кошмар. Востаннє, коли вони говорили по телефону, вона чула, що він буквально розвалюється. Він сказав, що кохає її. А тепер її син у в’язниці через підозру в убивстві його дитини. Що, як тепер вона викликає у Вільяма огиду? Що, як винен її чоловік?

Вона розуміє, що має зібратись і поїхати звідси. Але їй нíкуди йти і вона потрібна дітям. До того ж, вона

відчуває, що заслужила на все, що може з нею трапитись. Вона лише хоче знати правду. Хай там що, вона має дізнатись, що сталося з Ейвері Вулер.

Вона чекає, поки повернеться її чоловік.