Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 26

Ал Бланшар нервово чекає в порожній кімнаті для допитів, гадаючи, що в біса відбувається. Важко нічого не знати. Як довго його тут триматимуть? Вони взагалі мають на це повноваження? А тоді він згадує, як Олівер Фуллер казав, що, коли когось затримують чи заарештовують, йому мають зачитати права. Йому прав ніхто не зачитував. Можливо, він тут добровільно й може піти.

Але коли він підводиться, двері відчиняються і заходять детективи Бледсо та Ґаллі. Він одразу сідає.

— Вибачте, що так довго, — каже Бледсо, поки вони вмощуються навпроти.

— Я зобов’язаний тут бути? — питає Ал.

— Ні, — каже Бледсо. — Ви можете піти. Але нам і, мабуть, вашому сину допомогло б, якби ви відповіли на кілька запитань.

— Звісно, — каже Ал. Краще співпрацювати. Немає сенсу конфліктувати.

— Де ви були у вівторок вдень? — питає Бледсо.

— Що?

Такого він не чекав. Вони ж хотіли поговорити про його сина. Детектив не повторює питання. Ал автоматично відповідає:

— Я був на роботі.

— А на роботі хтось може це підтвердити?

Ні, не може. Тепер він пригадує, що у вівторок вдень його там не було.

— Власне, — каже він, — вибачте, я щойно згадав. У вівторок мене не було в офісі. У мене була зустріч із клієнтом о першій. Ми закінчили після другої.

— А що ви робили після цього?

— Чому ви питаєте? — каже Ал.

— Будь ласка, відповідайте на запитання.

Ал не поспішає. Він не хоче брехати поліції.

— Я не поїхав назад до офісу, — неохоче визнає він. — Я… я зупинився біля мотелю.

— Що то був за мотель?

Ал відчуває, як червоніє. Йому дуже некомфортно.

— Мотель «Морський бриз» на Дев’ятому шосе.

— І що ви там робили? — питає Бледсо, кидаючи погляд на напарницю.

Ал вовтузиться на стільці. Він не хоче казати. Відчуває, як наростають лють і сором. Як вийшло, що його про це допитують? Він знає, через кого опинився в такому становищі. Через дружину. Нарешті він відповідає, намагаючись вдати, що його це не надто турбує:

— Якщо це так важливо, у моєї дружини роман. Я вже якийсь час підозрював, тож прослідкував за нею. Вона їздить у той мотель щовівторка вдень. Зустрічається з Вільямом Вулером. — Його шия аж пашіє. — Тож щовівторка я паркуюся за смітником на задньому дворі й чекаю, коли вони вийдуть.

Раптом він відчуває, як щось усередині обривається, й починає плакати. Який сором, яке приниження. Ганьба. Вони чекають, поки він заспокоїться.

— О котрій вони вийшли?

Він швидко витирає очі долонями.

— Десь о третій сорок п’ять. — Потім додає: — Раніше, ніж зазвичай.

— І що ви робили потім? — питає Бледсо.

— Нічого. Просто сидів у машині за тим смітником і чекав, коли буде час їхати додому. Я поїхав звідти приблизно о п’ятій тридцять. — Він зізнався, завершив коло свого нещастя й сорому. — Я так роблю щовівторка. На роботі кажу, що по вівторках о третій у мене зустріч, тож я не повернуся до офісу. — Він каже надламаним голосом: — А тоді їду додому й вдаю, що був на роботі.

Ґаллі та Бледсо ненадовго лишаються наодинці, перш ніж допитувати Раяна Бланшара. Вони запропонували Норі та Алу поїхати додому, але ті вирішили чекати на сина. Можливо, чекати доведеться довго. А може, й ні.

— Ніколи не знаєш, що у людини в голові, — каже Ґаллі, думаючи про Ала Бланшара, який щовівторка сидів у машині за смітником, поки його дружина та Вільям Вулер кохались у мотелі.

— Це дає йому мотив, — каже Бледсо похмуро.

Ґаллі киває:

— Дає.

— Ніхто, крім нього, не може підтвердити, що він сидів там до п’ятої тридцять. Ми вже знаємо, що в мотелі не працюють камери спостереження, — каже Блед-со. — Можливо, саме того дня йому урвався терпець і він рушив за Вулером додому, щоб розібратись. А коли Вільям знову поїхав, можливо, Ал побачив Ейвері й викрав. Може, вирішив, що, коли забере доньку, всі подумають на Вільяма. Помста — найдревніший мотив.

— Це якщо Вулер не вбив її сам і якщо її не забрав Раян Бланшар. А ще є версія з хлопцем. Треба поговорити з Дереком Сетоном.

— Так, — важко зітхає Бледсо. — Треба взяти записи телефонних розмов Ала Бланшара, щоб визначити, де він був, але не думаю, що у нас достатньо підстав для ордеру.

Ґаллі задумалась.

— Шкода, що Нора так мало знає про Вільяма Вуле-ра і його стосунки з донькою.

— Лише каже, що він би ніколи цього не зробив і що він був засмучений через їхній розрив. Може, цього було достатньо, щоб він зірвався? — каже Бледсо. — Давай поговоримо з Раяном. Не думаю, що це забере багато часу. Його адвокат тут. Якщо він нічого не скаже, доведеться поки його відпустити.