Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 53

Ерін така щаслива, що її донька повернулась. Вона постійно дивиться на Ейвері, просто щоб переконатись, що та реальна. Втім, усе вже не так, як було раніше. Все змінилось.

Хоч Ейвері поки оберігають від журналістів, вона все одно на перших шпальтах, і не лише місцевих газет, а й національних. За останні двадцять чотири години, відколи поліція провела пресконференцію, біля їхнього будинку зібралося безліч репортерів. Вони отримують запити на ексклюзивні інтерв’ю і навіть на книжку, яку пропонують написати від імені Ейвері за купу грошей. Від усього цього у Ерін голова йде обертом. Їй це не подобається, як і Вільяму, з яким вона постійно говорить по телефону. Це їй теж неприємно.

Ерін боїться, що така публічність нашкодить її доньці та всім їм. Усе й так кепсько, а Ейвері ще й хоче давати інтерв’ю та писати книжки. Це не дасть їм спокійно жити. Це буде такий сором. Що, як потім Ейвері про це пошкодує? Ерін гидко від цього. Якщо вони дозволять їй це зробити, то будуть схожими на батьків, що наживаються на трагедії доньки. Та що більше вона забороняє, то більше Ейвері наполягає. Їхнє протистояння повернулося. Зрештою, Ерін телефонує юристу зі своєї фірми, щоб порадитись.

Рано-вранці в понеділок Ґаллі та Бледсо йдуть до патологоанатома. Треба отримати результати розтину Меріон Кук. Вони заходять у приміщення. Розтини не бентежать Ґаллі, у неї міцний шлунок. А от Бледсо навряд бачив їх стільки, скільки вона. У Чикаго вона постійно мала справу з трупами. Цікаво, як відреагує Бледсо.

Кімната майже не відрізняється від тих, у яких вона бувала. Плитка на підлозі, столи з неіржавкої сталі, каталки. Все по-медичному чисте. Схоже на операційну. Власне, це вона і є, от тільки пацієнти тут уже мертві. Стежити за розтином вони не будуть. Патологоанатом покликав їх забрати результати.

— Що тут у вас? — питає Бледсо, привітавшись. Здається, йому тут цілком комфортно.

— Ідіть подивіться, — каже патологоанатом.

Ґаллі схиляється над Меріон Кук, такою блідою, холодною, ніби виліпленою з воску. Груди накриті простирадлом. Видно лише плечі та голову. Ґаллі пригадує, як допитувала цю жінку, гадки не маючи, що Ейвері у неї в підвалі. Вона так переконливо доводила, що Ейвері сідала в машину Раяна Бланшара. А тепер вона мертва.

— Ось що її вбило, — пояснює патологоанатом, повертаючи голову покійної та показуючи рану. — Вона вдарилась потилицею об кут поручня. Можливо, це сталося при падінні. — Ґаллі та Бледсо дивляться на нього в очікуванні. — Хоч і не обов’язково.

— Про що це ви? — питає Бледсо.

— Про те, що не можна сказати напевно. Падіння — хитра штука. Звісно, вона цілком могла вдаритись під

таким кутом при падінні. Якби вона була сама, тоді я б напевне сказав, що її смерть — нещасний випадок. Але в той момент вона була не сама, та й обставини були не зовсім звичайні. Так, люди гинуть, падаючи зі сходів, але далеко не щоразу. На сотню падінь зі сходового прольоту припадає дуже мало летальних випадків. Близько одного відсотка.

Всі мовчать. Тоді він каже:

— Я напишу, що причину смерті не встановлено, адже точно сказати не можу.

— Зрозуміло, — каже Бледсо. — Дякую.

Ґаллі та Бледсо йдуть. Повертаються до машини, не кажучи ані слова, поки не сідають і зачиняють дверцята.

— Що думаєш? — питає Ґаллі.

Бледсо зітхає і відкидається на сидінні.

— Не знаю.

— Ця дівчинка мене непокоїть, — каже вона. — Щось у ній не так.

— Я розумію, про що ти, — погоджується Блед-со. — Вона ніби не зовсім нормальна. — Він мовчки міркує, а потім каже: — Чи можливо, що Ейвері спустилася сходами й ударила Меріон головою об поручень, поки та лежала?

Ґаллі мовчить.

— Господи, їй дев’ять років, — каже Бледсо, ніби сам у це не вірить.

Ґаллі хитає головою, дивлячись у вікно.

— Дуже химерна справа. Жодних реальних доказів проти Раяна Бланшара не було, його нізащо не засудили б. Що собі думала Меріон?

— Вона була божевільна, — каже Бледсо. — Ти що, не дивишся детективні шоу? Я дивлюсь. Люди роблять дивні речі. Дуже дивні. Можливо, їй було достатньо зіпсувати йому життя, щоб це завжди його переслідувало. І Вулера. Щоб він не зустрічався з Норою.

— Мабуть, вона побачила машину Раяна перед тим, як до неї прийшла Ейвері. Як інакше це пояснити? Що, якби він був на роботі? Вона бачила, як він їхав вулицею того дня і в той час. Тоді прийшла Ейве-рі, без куртки і з заплетеною косою. І вона вирішила, що це її шанс.

— Так, — погоджується Бледсо.

Ґаллі заводить машину.