Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 33

Раян ледве підводиться, адже його ноги тремтять. Все це ніби нереально. Він боїться дивитись у вічі адвокату, щоб не побачити в них недовіру. Раян знає, що не саджав Ейвері в свою машину. Він не винен. Але найбільше його лякає те, що правда, здається, не має значення. Він знає, що невинних людей часто засуджують за злочини, яких вони не скоювали. Він не може зрушити з місця, хоч адвокат легенько його підштовхує.

Йому складно йти. Його батьки чекають у кімнаті далі по коридору. Чи вдасться з ними поговорити, перш ніж його заберуть? У наручниках. Він хоче їх побачити, хоче, щоб мама його обійняла й сказала, що скоро все буде добре, він повернеться додому, вона все владнає. Хоче, щоб тато за нього боровся. Але він не хоче, щоб вони бачили його в такому стані. Боїться розридатись, як дитина.

Коли його виводять, батьки вже сидять у зоні очікування. Його мама має такий вигляд, ніби сидить біля ліжка смертельно хворого. Батько явно наляканий. Раян гадає, чи вірять вони, що він викрав і вбив Ей-вері Вулер. Невже таке може бути? Так, він робив помилки. Він шкодує, що приймав наркотики й через це вони втратили віру в нього. Він припустився однієї помилки, і тепер увесь світ думає про нього найгірше.

Батькам дозволяють обійняти його. Мати його не відпускає. Вона влаштовує невелику істерику, за що він

вдячний, адже це трохи відволікає увагу від його сліз. Наостанок він дивиться батьку в очі і його забирають.

Полісмен веде його сходами вниз. Коли за ними зачиняються двері й вони спускаються, він досі чує, як голосить його мама. Камери знаходяться у підвалі. Зараз усі вони порожні. У Стенгоупі мало злочинців.

— Пізніше тут будуть п’яниці, — каже офіцер, який іде позаду. — Особливо у п’ятницю ввечері.

Він заводить його в камеру і знімає наручники. Перевіряє, чи немає на ньому паска, й дістає шнурки з його кросівок. Потім зачиняє камеру і йде. Його кроки відлунюють від бетонної підлоги. Раян оглядає камеру так, ніби зазирає в своє майбутнє. Він лягає на ліжко, згортається в клубок і дивиться в стіну, надто приголомшений, щоб плакати. Чекає ранку, не знаючи, що з ним буде.

Ейвері чує, як нагорі відчинились парадні двері, чиїсь кроки пройшли через кухню й почали спускатися в підвал. Вона насторожено прислухається. Здається, там лише одна людина. Це її заспокоює.

— Ейвері, — гукає Меріон з-за дверей, а тоді відчиняє їх.

— Де ти була? — вимогливо питає Ейвері, сидячи на ліжку.

Ейвері чула, як кілька годин тому приходила поліція. Вона небагато розібрала з їхньої розмови, але знає, що Меріон із ними поговорила й вони пішли. Потім Меріон надовго кудись поїхала.

— Я їздила в крамницю, — каже Меріон. — Треба було дещо купити.

— Що хотіла поліція? — питає Ейвері.

— Вони просто ставлять усім ті ж питання. Сподіваються, що хтось щось згадає.

Навряд Меріон щось їм сказала. Якби вона сказала поліції, що Ейвері ховається в її підвалі, її б тут уже не було.

— Ти мені більше не довіряєш? — питає Меріон.

Ейвері ігнорує її слова.

— Що вони питали?

— Те, що й до цього. Чи бачила я щось незвичне, незнайомців або дивні машини, того дня, коли ти зникла, чи раніше.

— Що ти сказала? — питає Ейвері. Вона має знати все.

— Сказала, що була вдома. Що нічого незвичного того дня не бачила. Вони нічого з мене не витягли.

Ейвері знову падає на ліжко. Тепер усе йде не так, як вона хотіла. На маленькому телевізорі вона бачила, як її батька забрали в поліцейський відділок, яким приголомшеним він видавався, не розуміючи, що сталося. Здавалось, його збиралися заарештувати. То було дуже приємно. Вона хотіла, щоб він страждав. Вона стежила за новинами й читала газети, які їй приносила Меріон. Ейвері стала знаменитістю. І була б ще більш відомою, якби зненацька з’явилась, переживши викрадення, а всі б думали, що злочинець досі на волі.

Вона зраділа, коли з’ясувалося, що її батько приховав, що того дня приходив додому. Брехун. До того ж, приємно було знати, що він живе в готелі. Вона думала, його от-от заарештують, він засвоїть урок і тоді вона з’явиться вдома. Та раптом поліцію зацікавив

Раян Бланшар. Вона його навіть не знає. Потім у новинах сказали, що поліція має анонімного свідка, котрий стверджує, що бачив, як вона сідала в машину Раяна. Це неправда.

— Я приготую нам щось поїсти, — каже Меріон. — Принесу, а тоді подивимось новини.

Меріон поставила кип’ятитись воду для пасти й дістала з шафки банку соусу. Скоро настане час із усім цим покінчити. Минуло три дні.

Ейвері лютувала, коли вчора ввечері почула в новинах, що хтось каже, ніби бачив, як вона сідала в машину Раяна Бланшара. «Як таке може бути? — кричала Ей-вері. — Я ніколи не сідала в його машину. Хтось бреше!»

Здається, детективи повірили Меріон. Ніхто не подумає, що Меріон Кук, поважна медсестра, збрехала.

Меріон ставить на тацю дві тарілки пасти, кладе виделки, наливає дві склянки молока й несе це все в підвал. Ейвері вже увімкнула телевізор. Майже сьома. Вони чекають, коли закінчиться реклама. Цікаво, чи скажуть щось про свідка. Чи назве поліція її ім’я. Вони сказали, що не назвуть. Але вони, мабуть, заарештують Раяна Бланшара, а це розлютить Ейвері. Вона не хоче, аби Ейвері знала, що це вона зробила. Принаймні поки. Вона не хоче, аби Ейвері знала, що їхня угода не варта ні цента.

Меріон набридло, що Ейвері сидить у неї вдома. Вона хоче, щоб це скінчилось. Якби ж вона не відчиняла дверей тому полісмену, який упізнав її голос.

Починаються новини. Як вони й очікували, головна тема — дівчинка, що сидить поруч із нею.

— Є нові деталі в справі про зникнення Ейвері Вулер, — каже ведуча серйозним тоном. — Сьогодні поліція взяла під варту вісімнадцятирічного Раяна Бланшара. Правоохоронці підтвердили, що свідок, який каже, що бачив, як Ейвері сідала в машину Раяна Бланшара у вівторок, нарешті з’явився. Бланшар мешкає на тій самій вулиці, що й зникла дівчинка. Дев’ятирічна Ейвері зникла у вівторок вдень. До масштабних пошуків долучились сотні добровольців і поліцейських.

Далі показують кадри, на яких Раяна Бланшара виводять із дому в наручниках і пхають у машину.

— Ні, — каже Ейвері.

Меріон різко на неї дивиться. Обличчя дівчинки пашить від гніву.

— Ні, це неправда!

Вона повертається до Меріон. Та хитає головою, вдаючи співчуття, але досі прислухається, чи не скажуть щось про свідка.

— Місцеві мешканці пережили одночасно шок і полегшення… — продовжує ведуча, але більше не розповідає нічого нового.

Меріон дивиться на Ейвері. Вона знавісніла. Коли вона така, стає трохи страшно.

— Може, тобі краще піти додому, — каже Меріон, ніби між іншим. Та вона це не серйозно. Ейвері не може піти додому. У Меріон є власний план, про який не знає Ейвері.

— Ні.

Меріон уже зрозуміла, наскільки вперта й зухвала ця дівчинка.

— Я хотіла, щоб він заплатив, — скаржиться Ейве-рі. — Я хотіла, щоб його звинуватили!

— Я знаю, — каже Меріон.

— А тепер ти кажеш, щоб я йшла, — каже Ейвері насуплено. — Мені тут подобається.

Меріон починає дратуватись. Звісно, їй тут подобається. Живе наче принцеса. Їй приносять їжу, вона насолоджується увагою, яку привернуло її зникнення, читає про себе в газетах. Усе це тішить її неймовірний нарцисизм.

Але не їй вирішувати. Все буде не так, як собі думає Ейвері Вулер.