Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 37

Здається, він її не чує.

— Але? — повторює вона впевненіше.

— Що? — відповідає він.

Тепер вона мусить це сказати. Слова застрягли їй у горлі, ніби погано пережована їжа. Вона нервово відкашлюється.

— Думаєш, її викрав Раян?

Він дивиться на неї.

— Чорт забирай, як ти можеш навіть питати таке?

— Мабуть, ти й сам про це думав, — каже вона.

— Він цього не робив, — каже Ал. Він говорить переконливо, наче впевнений у цьому. — Він на таке не здатен. Ти мала б це знати, ти ж його мати.

Вона ігнорує цю критику.

— Знаю, — каже вона. — Мабуть, мені просто треба було почути це від тебе. — Потім зляканим голосом додає: — Просто… я не впевнена, що Олівер йому вірить.

Зависла довга мовчанка. Тоді Ал каже:

— Він адвокат. Йому байдуже.

— А я думаю, що не байдуже, — каже Нора.

— Не має значення, що він думає, — відрубує Ал. — Він зробить усе можливе.

Чи наважиться вона сказати те, про що дійсно думає? Вона починає плакати.

— Це все моя провина.

Ал мовчить. Вона знає, що тут він не збирається з нею сперечатись. Він вірить у Божу кару.

Вона розуміє, що він розлючений через її роман. Але наскільки розлючений? Що він міг накоїти? Вона дивиться крізь вікно в темряву, на зустрічні машини.

— Пробач, Але. Пробач за роман із Вільямом, за все. Мені шкода.

— А, то тепер тобі шкода? Чомусь до цього не було, — каже він злісно.

Якийсь час він їде мовчки, а тоді каже саркастично:

— Може, Вулер сам зателефонував на гарячу лінію, щоб відвести від себе підозри.

Вона розвертається на сидінні й дивиться на нього.

— Не верзи дурниць. Крім того, він би ніколи не зробив мені так боляче.

Ал закипає від люті.

— Ти досі думаєш, що він не винен? — питає він насмішкувато. — А я так не думаю. Думаю, він убив свою доньку. Мабуть, сам її й розбещував, збоченець.

Це її злить.

— Ти чомусь від самого початку думаєш, що це зробив Вільям, — каже вона звинувачувально. — Ти б дуже хотів, аби його посадили, чи не так? Щоб ми з ним не могли бути разом.

Вона відкинула всю обережність. Вона не кохає цього чоловіка, вона кохає Вільяма. Вона не вірить, що Вільям убив свою доньку. Навіщо це йому? Але вона цілком розуміє, навіщо це могло знадобитись Алу. Щоб покарати її та Вільяма. Чи міг він зайти так далеко? Він ховався в машині за смітником, щовівторка, поки вони були в мотелі. Тижнями. А тоді приходив

додому й вдавав, що нічого не знав. Що ще він міг зробити?

Вони вже на своїй вулиці. Він паркує машину й глушить двигун. Вона збирає всю свою відвагу.

— Це ти зробив? — шипить вона.

— Що?

— Ти викрав Ейвері? Щоб покарати мене та Вільяма. Щоб його посадили за ґрати. Щоб я засвоїла урок. — Вона вже кричить. — Та ти не думав, що хтось збреше й скаже, ніби бачив, як вона сіла в машину Раяна, так? Ти цього не чекав. Ти чомусь дуже впевнений, що вона не сідала в його машину! Як воно, бачити нашого сина у в’язниці за те, що зробив ти?

Вона говорить швидко, істерично, слова летять одне поперед одним, і тут вона відчуває потужний ляпас. Її голову розвертає до вікна. Вона різко замовкає.

— Стули свій бісів рот, — каже він люто. — Ти, шльондра.

Вона знову повертається до нього, відчуваючи, як пульсує обличчя, й каже крижаним тоном:

— То це ти зробив?

Він витріщився на неї:

— Не можу повірити, що ти дійсно це питаєш.

Вона чекає. Його голос стає загрозливим.

— Ні. Я її не викрадав. Але тепер я знаю, якої ти про мене думки. Ти думаєш, що я здатен убити дитину твого коханця. Дитину. Але віриш, що він ні в чому не винен і не може тобі нашкодити. І що мені з цим робити, Норо? — Тепер уже він кричить на неї. — Що в біса мені з цим робити?

Ал люто дивиться на дружину, яка притислась до пасажирських дверей. Він хоче її вдарити, але стримується. Він уже дав їй ляпаса, чого ще ніколи в житті не робив. Ніколи досі він не був таким розгніваним, навіть коли сидів за смітником біля мотелю. Ця жінка, його дружина, яку він колись кохав, спала з іншим чоловіком. І вона не просто закохалась в іншого. Вона дійсно думає, що Ал здатен скривдити маленьку дівчинку, щоб завадити її щастю.

Як вони до цього докотились?

Раптом він каже:

— Вимітайся.

Вона швидко відчиняє двері й вистрибує з машини. Біжить стежкою, шукаючи ключі. Вона не озирається.

Він вмикає задню передачу, вивертає кермо й рушає вулицею, засліплений люттю. Йому зараз не слід вести авто, але він не може бути в одному домі з цією жінкою, з якою вони виховували дітей.

Що буде з дітьми?

Він виїжджає з міста, на трасу, й усвідомлює, що плаче. Через сльози майже не бачить дороги. Його син у в’язниці. Він не настільки в ньому впевнений, як сказав Норі. Він не знає, чи сідала Ейвері в машину Раяна. Не хоче в це вірити. Якщо й сідала, то, що б потім не сталось, це мало бути нещасним випадком. Може, він просто погодився кудись її підвезти. Може, щось трапилось. Він не знає що, але Раян не міг умисно їй зашкодити. Він не міг навмисно її вбити. А тоді він, мабуть, злякався й почав усе заперечувати. Це в його стилі. Але він усе одно любить свого сина. Його син не монстр.

Та Ал ненавидить свою дружину. Зараз він це усвідомлює. Це вже якийсь час накопичувалось. Він ненавидить її чистою пекучою ненавистю. Він міг би її вбити. Його син не монстр, але зараз, несучись темним шосе, Ал відчуває, що міг би зробити щось невимовно страшне.

Ґаллі сидить у машині, чекає на свій бургер із картоплею, коли дзвонить її мобільний. Це Ерін Вулер. Вона почувається трохи винною. Вона така зайнята, що сьогодні ще їй не телефонувала. Невже вона ще вранці говорила з Еліс Сетон, думаючи, що Ейвері може бути в їхньому домі? А тоді дізналась ім’я свідка, заарештувала Раяна. Вона кілька разів збиралась набрати Ерін, але їй постійно щось заважало. Вона бере слухавку.

— Детектив Ґаллі?

— Вітаю, Ерін, — каже Ґаллі. — Вибачте, що сьогодні не телефонувала. Я саме збиралась.

— Я чекала вашого дзвінка, — каже Ерін, і Ґаллі чує її обурення.

Ерін прямо питає.

— Раян Бланшар. Це він її викрав?

Ґаллі зітхає.

— Ми не знаємо. Поки він це заперечує.

— Хто цей свідок?

Ґаллі опускається серце. Саме тому вона уникала Ерін Вулер. Бо знала, що вона спитає про свідка, а Ґаллі не може розповісти, хоч і вважає, що вона має право знати.

— На жаль, я не можу сказати.

— Чому?

Ґаллі знову важко зітхає і каже:

— Поки ситуація така. На це є вагома причина, це все, що я можу сказати.

— Маячня, — каже Ерін. Вичекавши кілька секунд, вона питає: — Ви вірите цьому свідку? Ейвері сідала в машину того хлопця?

— Свідок дуже надійний, — каже Ґаллі, уникаючи прямої відповіді.

— Чому він так довго чекав? — кричить Ерін.

Ґаллі чує біль у голосі жінки.

— На те є причина, але я не можу сказати яка, — каже Ґаллі. Вона жахливо почувається через це.

Ерін кидає слухавку.