Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 29

Ґаллі повертається у відділок вже затемна, виснажена подіями останніх двох днів. Як би вона хотіла поїхати додому й поспати. Але Ейвері досі не знайшли. Годинник у голові Ґаллі не дасть їй відпочити. Вона думає про Вільяма Вулера, Бланшарів, а тепер ще й про Дерека. Тут усі брешуть.

Її стривожила розмова з Дереком Сетоном. Вона не знає, що про нього думати. Він наляканий. Він міг щось зробити з Ейвері в тому будиночку. Він може бути тим старшим хлопцем. Та все ж вона не думає, що він викрав Ейвері Вулер. Як би він це зробив? Навіть якби він побачив її на вулиці, заманив у свій порожній дім і напав на неї, що б він робив із тілом?

Вона мало не проїхала на червоне світло. Що він міг зробити з тілом? Якщо він таки розбещував її і нікого не було вдома, чи міг він покликати її до себе? Він живе через дорогу. Чи міг він задушити її, якщо вона погрожувала все розповісти? Ейвері могла бути в його будинку. Він міг запанікувати, затягти її в якесь потаємне місце, доки не випала б нагода перемістити тіло. Може, в ліс? Може, він кинув її в річку? Після того, як пошуки вже згорнули. Будинок великий, там мають бути потаємні місця. Його мати повернулась додому з Дженною після п’ятої.

Ґаллі гальмує і дістає мобільний.

Раян лежить на ліжку й дивиться в стелю. Він знає, що батьки у вітальні обговорюють щось, що сталося у відділку. Його тато додав гучності на телевізорі. Він завжди так робить, коли не хоче, щоб їх підслухали. Як тоді, коли у Раяна були проблеми з наркотиками й батькам треба було поговорити. Раян не чує нічого, крім віддаленого гудіння телевізора. Вони через нього переживають. Вони не довіряють йому. Та й чого б їм йому довіряти? Поліція думає, що це він викрав Ейвері. Навіть його адвокат, здається, вважає, що він міг це зробити. Він до смерті наляканий.

Раян хоче втекти, зникнути. Змінити ім’я і більше ніколи їх не бачити. Але ж його знайдуть, а втеча буде рівноцінна зізнанню. Йому залишається тільки чекати й довіритись Оліверу. Він перевертається й тихо плаче в подушку.

Ґаллі повертається у відділок і одразу йде до Бледсо. Побачивши її, він хитає головою:

— Нам не дадуть ордер на обшук будинку Сето-нів, — каже він. — Бракує підстав. Ну був він раз у будиночку на дереві зі зниклою дівчинкою, кілька тижнів тому. Не можна через це обшукувати дім.

Ґаллі втомлено киває:

— Знаю. Мабуть, я щось упустила. Треба трохи поспати. — Вона тре очі.

Він киває.

— Їдь додому, Ґаллі.

Та вона не йде одразу.

— Я можу спитати, чи погодяться вони на обшук без ордеру.

— Вони нізащо не погодяться.

— Погодяться, якщо вірять своєму сину.

— Ні, не погодяться, — каже Бледсо. — Господи, ти дійсно думаєш, що він міг це зробити?

— Не знаю. Є в ньому щось дивне, — каже Ґаллі. — Я не кажу, що він точно щось із нею робив у тому будиночку на дереві. — Вона глибоко зітхає. — Скажімо, батько Ейвері каже правду. Він її вдарив і пішов із дому десь о четвертій двадцять. Припустімо, вона знову кудись іде. Виходить на вулицю через парадні двері. Скажімо, жінка, яка каже, що бачила, як Ейвері сідала в машину Раяна Бланшара, бреше. Може, вона побачила Ейвері без куртки й із заплетеною косою, але не бачила, щоб вона сідала в авто Раяна, й вигадала це з якоїсь причини. Можливо, навіть тому, що бачила її з Дереком і хоче його захистити? Будинок Сетонів буквально через дорогу. Дерек тоді вже був удома. Він міг побачити її, побачити, що вона сама. Якщо він її розбещував, то міг заманити в свій дім. Його матері й батька не було. Що, як він знав, що мати забере сестру, поїде з нею купувати взуття й повернеться тільки після п’ятої? Часу небагато. Та, може, вона погрожувала видати його, він запанікував і змусив її замовкнути. Але він не міг позбутись тіла. У нього не було ані часу, ані можливості це зробити. Йому лише п’ятнадцять. Він не водить авто. Тож він мусив сховати тіло десь у будинку, доки не з’явиться нагода його позбутись. Вона досі може бути там.

— Минуло два дні, — каже Бледсо. — Якщо все так і було, чи могли дізнатись його батьки? Що, як він їм сказав і вони позбулись тіла?

Ґаллі повільно хитає головою:

— Я так не думаю. Коли я була у них, батьки здавались дійсно шокованими. Втім, хто знає. — Трохи подумавши, вона каже: — Якщо він зізнався батькам, вони могли покласти тіло в багажник у зачиненому гаражі й вивезти його у нас під носом, поки ми обшукували будинок Вулерів через дорогу.

Якийсь час вони мовчки одне на одного дивляться.

— Ми не зможемо обшукати їхній дім, якщо не матимемо більше підстав, — нарешті каже Бледсо, падаючи на стілець. — Давай придивимось до цього хлопця. На нього не скаржились молодші дівчата зі школи? Дізнайся. Завтра ми маємо отримати попередній звіт криміналістів щодо машини Раяна Бланшара. У будинку нічого не знайшли, крім таємного телефона матері.

— Маленькі містечка — це щось, — каже Ґаллі.

Бледсо косо на неї дивиться. Ґаллі пригадує, як спочатку переживала, що Бледсо зациклиться на Вільямі Вулері й не зважатиме на інших. Треба віддати йому належне, цього не сталось. Він виявився більш вдумливим і відкритим, ніж вона очікувала. Але тепер у них надто багато підозрюваних і жодних справжніх доказів. Ґаллі каже:

— Я можу заїхати до Еліс вранці, коли її діти будуть у школі, а чоловік на роботі. Побачимо, може, вона дозволить мені оглянути дім. Можливо, я ще щось із неї витягну.

Кивнувши, Бледсо дивиться на настінний годинник. Він розуміє, що час Ейвері спливає. Всі це розуміють.

— Ця жінка, анонімний свідок, — каже Бледсо. — Це має бути хтось із їхньої вулиці. Вона впізнала

машину Раяна й мала бути десь поруч, якщо бачила її о четвертій тридцять у вівторок. — Витримавши паузу, він каже: — Почекай.

Він виходить із кабінету й кличе Вікса, який займається гарячою лінією. Він запитує Вікса:

— Ти вже двічі говорив із цим анонімним свідком. Думаєш, упізнав би її голос, якби обійшов сусідів на Коннахт і поговорив із жінками?

Подумавши, Вікс каже:

— Не знаю. В її голосі немає нічого особливого, але, може, й упізнав би. Я можу спробувати.

— Спробувати варто, — каже Бледсо. — Треба дізнатись, хто вона. Вона або бреше й водить нас за ніс, або каже правду. Маємо з’ясувати.

Вільям Вулер почувався, як поранений звір у клітці. Він не може вийти зі свого номера, не наткнувшись на репортерів. Вони дізнались про чорний вхід, через який він вислизнув вранці, щоб зателефонувати Норі. Коли він намагався вийти ввечері, щоб узяти чогось поїсти, вони на нього вже чекали. Він сховався в готелі й замовив їжу в номер.

Він набирає номер детектива Бледсо, щоб спитати, чи є новини.

— Прогрес є, — каже Бледсо. Деталей він не розповідає.

Вільям чув по телевізору про анонімного свідка, про те, що Раяна Бланшара забрали на допит, а будинок його родини обшукали. Він знає, що його дружина вдарила Раяна в його ж домі. Йому складно уявити, як спокійна й розсудлива Ерін робить щось подібне, але

журналісти мають фото. Це було так відчайдушно. Можливо, її раптовий зрив допоможе їй зрозуміти його. Цікаво, чи вірить вона, що він не винен.

— Я досі підозрюваний? — питає Вільям.

— Так, — прямо каже Бледсо. — Ми знайшли таємний телефон Нори Бланшар. Ми знаємо, що ви з нею зустрічались. Уже говорили з нею.

Вільям на мить заплющує очі.

— Принаймні ви дізнались про це не від мене, — не втримується він.

Мабуть, Нора зараз наче в пеклі.

— Це буде в газетах? — запитує він.

— Ми спробуємо це замовчати, — каже Бледсо. — Але нічого не обіцяю.