Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 18

Вільям повернувся в готель «Люкс», цього разу без дружини та сина. Він сидить посеред ночі в єдиному кріслі, що є в номері, й обмірковує своє становище. Він помітив, як працівники готелю крадькома поглядали на нього, коли він заселявся сам. Він знає, що кажуть у новинах. Цілком очевидно, що дружина його вигнала. Він мало не згорів від сорому.

Тепер Вільям Вулер ніби заразний. Колись його поважали в цьому місті. Як же швидко все міняється. Дружина його ненавидить. Варто лише згадати вираз її обличчя, коли він сказав їй те, що розповів поліції. Недовіра, огида, лють, ненависть. Вона викинула його з дому. Ймовірно, назавжди. Син теж, мабуть, ненавидить його. Швидше за все, він чув їхню сварку й знає, яке брехливе й віроломне лайно його батько. Майкл дивився, як він збирав речі, із закляклим від страху обличчям. Вільям узяв на роботі відпустку на невизна-чений термін. Поліція вважає його вбивцею. Як і журналісти. Чи хоч хтось повірить, що він не винен? Чи захочуть його колеги та пацієнти, щоб він повертався?

Він згадує про Нору. Цікаво, чи вірить вона в те, що кажуть? Чи теж думає, що він убив свою доньку? Він віддав би що завгодно, щоб повернути час назад і все виправити.

Він міркує, чи варто їй телефонувати. На домашній не можна, бо слухавку може взяти хтось інший.

Мабуть, вона вже викинула свій секретний телефон, але, можливо, й ні. Можна спробувати набрати її завтра, коли чоловік буде на роботі. Раніше він так і робив. Можна скористатись таксофоном, якщо він його знайде. З готелю телефонувати ризиковано, а його мобільний забрала поліція. Він хоче, аби вона знала, що він захистив її від неприємностей, що він гідна людина. Він хоче, аби вона знала, що він її кохає. Він хоче сказати їй, що ні в чому не винен і вона має йому вірити.

Наступного ранку, в четвер, після трьох годин сну Ґал-лі п’є вже свою другу каву. Пошукові групи, які працювали попри дощ, нічого не знайшли. Сьогодні вдень мине вже друга доба з часу зникнення. Її серце стискається від цієї думки. Здається, ніби в її голові цокає годинник.

Поліція обшукала всі склади в районі, куди міг доїхати Вільям Вулер. Вони показували його фото, але ніхто не бачив, щоб схожий на нього чоловік орендував сховище й платив готівкою. Якщо це дійсно зробив Вулер, то, де б він не сховав тіло, у нього не було можливості його перевезти, адже за ним увесь час стежили. Якщо він позбувся тіла за такий короткий проміжок часу, то зробив це бездоганно. Що вони могли прогледіти?

Наступний крок — перемістити пошуки в сільську місцевість на схід від міста, де, як він сам сказав, був Раян Бланшар. Їм бракує підстав, аби взяти записи його дзвінків і переконатись, де він був. Потрібно більше, ніж анонімний свідок, хоч і йдеться про життя дитини.

— Ґаллі, — гукає її полісмен.

Вона повертає голову:

— Що таке?

— Вас тут хочуть бачити. Місіс Сетон.

Мати Дженни. Ґаллі підводиться й іде за ним. Жінка поважно сидить на пластиковому стільці. Схоже, побачивши Ґаллі, Еліс Сетон відчуває полегшення.

— Місіс Сетон, чим я можу вам допомогти? — питає вона, сподіваючись, що Дженна згадала щось іще. Доньку вона із собою не привела.

— Будь ласка, звіть мене Еліс. Ми можемо поговорити?

— Звісно, — каже Ґаллі й веде її в порожню кімнату для допитів далі по коридору.

Еліс швидко оглядається, ніби сподівалась ще щось тут побачити, але більше нічого особливого немає.

— Що сталось? — питає Ґаллі.

Еліс совається на стільці.

— Я не певна, що взагалі варто було приходити, — починає вона.

— Якщо ви знаєте щось, що стосується зникнення Ейвері, то маєте розповісти нам. А ми вже вирішимо, важливо це чи ні.

Еліс киває:

— Я знаю. Тому я тут. Мені просто трохи незручно. Я не можу нічого довести.

Ґаллі киває.

— Нічого, просто розкажіть.

— Я була шокована, коли Дженна сказала, що Ей-вері розповіла їй, ніби у неї є хлопець. Вони ж

однолітки з моєю донькою. Мені стало гидко. В такому віці діти не мають думати про подібні речі.

— Так, — каже Ґаллі, чекаючи, коли вона дійде до суті.

— Ну, є один хлопець. Здається, йому років п’ятнадцять чи шістнадцять. — Вона вагається.

— Який хлопець?

— Адам Вінтер. Він живе через дорогу від нас, за кілька будинків від Вулерів. І… він трохи дивний.

— В якому сенсі?

— Він якийсь не такий. Можливо, аутист. Не знаю. Він не говорить із людьми, не дивиться в очі. Він ходить у спецшколу. Я іноді його бачу, але він завжди сам. Здається, друзів у нього немає. — Вона робить паузу. — У Ейвері теж нема друзів. Тобто я розумію, що вони ніби дружать із Дженною, але Дженні вона не дуже подобається. Вона просто ввічлива. Ейвері трохи… Іноді їй непросто симпатизувати.

Ґаллі не подобаються святенницькі випади цієї жінки.

— Дженна казала щось про цього хлопця, Ада-ма? — питає вона.

— Та ні. Я спитала її, чи міг він це зробити, а вона сказала, що не знає. Але цей хлопець дуже симпатичний. Можливо, Ейвері в нього закохалась? Якось я бачила їх разом. Вони говорили надворі. Я подумала, що це дивно, адже він ні з ким не говорить.

— Не здогадуєтесь, про що вони говорили?

— Він показував їй свій дрон. Йому дуже подобається ця штука.

— Дрон, — каже Ґаллі.

— Так, це такий летючий робот.

— Я знаю, що таке дрон.

— Хай там як, я подумала, можливо, це про нього казала Ейвері. Я вирішила, що варто вам сказати. — Потім каже: — Він дійсно дивний. Я сказала Дженні не підходити до нього.

— Дякую, місіс Сетон, — каже Ґаллі й підводиться. Вона хоче якнайшвидше її позбутись і повернутись до роботи.

Але Еліс і далі сидить.

— Я дещо бачила вчора вночі, — каже вона.

— Що?

— Я допізна не могла заснути й бачила, як ви з іншим детективом забрали Раяна Бланшара. Він підозрюваний? Думаєте, це він міг викрасти Ейвері?

Ґаллі хитає головою:

— Я не можу цього обговорювати.

Нарешті Еліс встає, бере свою сумочку й каже:

— Я б не здивувалася.

Коли Ґаллі спроваджує Еліс Сетон, її помічає Бледсо й кличе в свій кабінет. Видно, що він незадоволений.

— Що сталося? — питає вона, сідаючи перед ним.

— Ми отримали попередній звіт криміналістів щодо машини Вулера. Нічого. — Він з огидою кидає звіт на стіл. — Взагалі нічого. Мабуть, він там про-пилососив.

— Коли б він це зробив? — питає Ґаллі. — У нього було зовсім мало часу.

Бледсо дивиться на неї.

— Якщо це він зробив, то цей виродок розумніший, ніж здається. Так сховав тіло, що годі й знайти. Можливо, він заїхав на автомийку й пропилососив багажник. Нехай хтось перевірить усі мийки неподалік. Може, там були камери, а може, хтось його згадає.

Вона киває.

— Хто тримає багажник у такій чистоті? Там точно нещодавно пилососили.