Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 34

Ейвері не зводить очей із жінки. Меріон хоче, щоб вона пішла звідси. Ніхто не хоче бути з нею. Це бісить Ейвері. Тепер і Меріон, її помічниця, її таємна подруга, хоче її позбутись.

Мабуть, вона боїться тримати Ейвері у себе, коли навколо всі її шукають. Мабуть, переживає, що її заарештують, якщо хтось довідається. Що ж, може, їй таки варто переживати, думає Ейвері. Меріон не слід плекати ілюзій щодо того, хто тут головний. Це не Ме-ріон. Меріон погодилась їй допомогти, але вона кине її під автобус, якщо знадобиться.

Тут головна Ейвері. Якщо вона скаже поліції, що весь цей час була в підвалі Меріон Кук, проблеми будуть не у неї, а у Меріон. Меріон відповідатиме за це. Ейвері лише дев’ять років. Дорослі не мають дозволяти зниклим дівчаткам ховатись у своєму підвалі, поки цілий світ їх шукає.

Меріон від початку це знала, але, здається, до неї лише зараз почало по-справжньому доходити. Може, не така вона й розумна. Власне, вона здивувалась, що Меріон погодилась їй допомогти. Можливо, вона таки дурепа.

Якось Ейвері гралася в лісі, за будинком Меріон, коли та з нею привіталась. Ейвері було тоді дуже самотньо.

— Ти донька доктора Вулера? — спитала вона. Меріон здавалась привітною.

— Так, — сказала вона й підійшла ближче.

— Я Меріон, — сказала та. — Я медсестра. Працюю в лікарні з твоїм татом.

— А, — сказала Ейвері, втрачаючи інтерес.

— Хочеш печива? Я щойно спекла.

Ейвері задумалась.

— З шоколадними крихтами, — сказала Меріон.

Ейвері вчили не говорити з незнайомцями. Але їй подобалось печиво з шоколадними крихтами, а ця жінка не така й незнайомка. Вона їхня сусідка й працює з її татом.

— Звісно.

Ейвері зайшла за нею в дім крізь кухонні двері. Будинок виявився скромнішим, ніж її. Здається, Мері-он хотіла дізнатись про неї все. Питала про школу, про її родину. Ейвері здалось, що весь цей інтерес до неї трохи дивний, але, зрештою, дорослі такі. Ставлять багато питань. Вони не такі, як діти. Вона була не проти. Нею мало хто цікавився. Тож вона розповіла їй про маму з татом і про те, як вони через неї сваряться.

— Невже? — спитала Меріон. — Але чому вони сваряться?

— Бо я проблемна, — сказала Ейвері.

— Як на мене, ти чудова дівчинка, — усміхнулась Меріон.

Ціле літо після цього вона часто заходила до Меріон. Ішла через ліс за будинками на її заднє подвір’я. Переважно заради печива. Вона нікому про це не казала. Було соромно не мати друзів свого віку. І коли вона захотіла десь ненадовго сховатись після того, як її вдарив батько, на думку їй спала лише Меріон.

Цікаво, чи Меріон досі думає, що вона чудова дівчинка. Мабуть, ні. Вона обертається до Меріон, яка досі сидить поруч.

— Ти боїшся, що нас викриють, — каже Ейвері.

Меріон дивиться на неї.

— Нас не викриють.

Здається, вона дуже в собі впевнена.

Меріон забирає посуд і прямує до сходів. Поставивши тацю на кухонний стіл, вона зачиняє двері підвалу. Вона завжди тримає їх зачиненими, щоб Ейвері не блукала будинком. Але Ейвері знає правила. Вона й не намагалася вибратись із підвалу, щоб її не побачили. Вона не знає, що її замкнули.

Меріон притуляється до дверей.

Може, дівчинка в підвалі й розумна, але їй лише дев’ять і вона знає не все. Вона й гадки не має, що насправді відбувається. Ейвері, яка сховалась у підвалі, не уявляє, у що вплуталась. Вона не знає, що замислила Меріон.

Ейвері не здогадується, що Меріон одержима її батьком. Вона вже давно до нестями в нього закохана. Думає про нього вдень і вночі. Постійно намагається натрапити на нього в лікарні. Заради цього вона живе. Вона фантазувала про те, що вони покохають одне одного й вона буде з ним, таким гарним лікарем. Хоч і знала, що він одружений і має родину. Та безліч привабливих чоловіків, серед яких є й лікарі, кидають дружин та дітей, щоб одружитись із кимось молодшим і привабливішим. Вона не вважає себе красивішою за його дружину, але вона й не гірша. Меріон бачила

її на кількох заходах у лікарні. Весь останній рік вона намагалася привернути його увагу, але він на неї не зважав. Вона подумала, що, можливо, він просто хороший чоловік, вірний своїй дружині. І це змусило її ще більше ідеалізувати його. Він став для неї викликом.

Коли вона побачила його доньку за своїм парканом, то запросила до себе й підкупила печивом. Вона почала з нею спілкуватись, адже Меріон хотіла якомога більше дізнатись про доктора Вулера та його родину. Жінка подружилася з дівчинкою, але нікому про це не казала. Вона не збиралася розповідати доктору Вулеру, що постійно говорить із його донькою. Він міг би вирішити, що вона його переслідує.

Це могло тривати вічно. Вона могла тішити себе надіями та фантазіями, милуватись ним у лікарні. У її голові розігралась ціла мильна опера. І їй було б цього достатньо, якби тиждень тому вона не побачила його з Норою Бланшар.