Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 50

Ерін мовчить і не зводить очей зі своєї доньки. На чоловіка вона не дивиться. Все це почалося з нього, з його коханки, Нори, і з Меріон — жінки, якою він знехтував. Це ніяк не стосується її невинної доньки, заціпеніло думає Ерін. Нарешті вона все ж повертається до Вільяма й вороже зиркає на нього. Він починає розуміти, що сам накликав на них біду. Він уникає її погляду.

В усьому цьому Ерін звинувачує свого чоловіка. Його вроду, шарм, розпусні манери. Меріон Кук закохалась у її чоловіка, коли він був закоханий в іншу. Цей огидний любовний трикутник і призвів до нещастя. Вона ніколи йому не пробачить. І вона переживає, що Ейвері назавжди страждатиме від наслідків цієї травми.

Вільям буквально відчуває хвилі ненависті, які випромінює його дружина. Він розуміє, що заслуговує на це, принаймні частково. Але не можна звинувачувати його в тому, що зробила Меріон. Жодна адекватна людина його в цьому не звинуватить.

Добре, що Ейвері вже в безпеці й цьому кошмару кінець. Ніхто більше не вважає його вбивцею. Але від правди його нудить. Він ніколи не давав Меріон ніякої надії. Він і гадки не мав про її почуття. Хто міг уявити, що Меріон, така компетентна і професійна медсестра, на таке здатна? Вона збиралася вбити його доньку!

Заради помсти вона звинуватила в убивстві невинного хлопця. Через свої ревнощі ця жінка намагалася зруйнувати життя інших людей. Це дуже страшно. Вона розробила цілий диявольський план, аби всі вони страждали, а вони з Норою підозрювали одне одного. Їй було байдуже, що для цього мала померти його донька.

Йому неприємно чути, що Ейвері дружила з нею. Що того дня Ейвері добровільно до неї пішла. Він намагається ігнорувати свої сумніви.

Але у Меріон нічого не вийшло. Ейвері жива й здорова. Всі знають правду. Син Нори не причетний до викрадення Ейвері. Як і Вільям. Він ніби знову навчився дихати.

Коли вони вже збираються йти, Бледсо каже:

— Патологоанатом проведе розтин Меріон Кук. Хоча й так усе зрозуміло.

Ейвері піднімається до себе в кімнату відпочити, виснажена після всього, що сталось, особливо після допиту у детективів. Все пройшло добре. Головне, що Меріон мертва і вже не зможе нічого заперечити.

Вона прислухається й чує, як детективи виходять із дому. Її тато з ними не йде. Батьки досі сидять у вітальні й тихо говорять. Майкл теж пішов у свою кімнату й зачинив двері. Вона прокрадається на сходовий майданчик, так, щоб її не помітили, і намагається підслухати.

Спершу вона нічого не чує, але потім, як і завжди, батьки забувають, що треба говорити тихо.

Її батько каже:

— Тебе це не турбує?

— Звісно ж, я турбуюсь про Ейвері! — відповідає її мама.

— Я… я не про це, — каже батько.

— А про що ти?

Вона чує, як батько йде до сходів, і ховається. Мабуть, він дивиться, чи немає її там. Потім він повертається у вітальню, а вона знову підходить ближче.

Батько стишує голос, але Ейвері все одно його чує. — Ти віриш, що все було так, як вона сказала?

— А чому б я не вірила? — питає мама приголомшено.

— Та ти завжди віриш усьому, що вона говорить, — каже батько роздратовано. — Так завжди було.

— Я вірю, що ти її вдарив так, що вона впала!

— Так, вдарив, — визнає він палко. — Не знаю, що на мене найшло, Ерін. Вона ніби навмисно мене підбурювала, хоч, звісно, це не виправдання. Я одразу пошкодував. Мені ще ніколи в житті не було так прикро і соромно. Я себе за це зненавидів і досі ненавиджу. Я благав її пробачити мені. Сказав, що люблю її, що не хотів її скривдити. Що я не маю так чинити. Заради Бога! — Чутно, що він розгублений. — Але цього вона не пригадала. — Тепер у його голосі відчувається гіркота. — Зате вона згадала, що я просив її не казати тобі. — Зависла мовчанка, після якої він незграбно каже: — Ти не думаєш, що вона нами маніпулює?

— Діти завжди маніпулюють, — каже мати. — Вони все роблять, аби було по-їхньому.

— Але не так, як вона, — каже він. — Майкл не такий.

Ейвері відчуває знайомий сплеск гніву на батька.

Її мама каже:

— Я знаю, що Ейвері складна. Я цього не заперечую. Вона вперта, бунтівна, не вміє ладнати з людьми, але мені не подобається те, до чого ти хилиш. Здається, ти натякаєш, що все було не так, як вона сказала.

— А що, як усе дійсно було не так?

Тепер Ейвері доводиться як слід прислухатись, щоб його чути.

— Як ти можеш таке казати? — гнівно відповідає мати. — Після всього, що вона пережила! Ти звинувачуєш жертву! Їй лише дев’ять!

Якийсь час вони мовчать. Потім її мама каже:

— Думаю, тобі краще піти.

— Я йду.

Ейвері чує, як він підводиться. Їй доводиться відійти, щоб він її не побачив.

— Ерін, — каже її батько. — Я люблю Ейвері, вона моя донька, але я її боюсь. Я не певен, що вона вміє… Просто… Будь насторожі.

— Забирайся.

Ейвері повертається в свою кімнату.