Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 17

Раян нажаханий. У роті йому пересохло, він відчуває, що тремтить. Він швидко одягнув джинси, чисту футболку, куртку, і його відвезли до відділка. Зараз ніч, ні в кого на вулиці не світяться вікна, тож принаймні ніхто цього не бачив. Він поїхав добровільно, без наручників. Його мати теж тут, у відділку, але її не пустили з ним на допит, хоч як вона наполягала, адже він уже повнолітній. Їй навіть не дозволили поїхати з ним машиною детективів. Довелось їхати своєю. Вона вимагала пояснити, навіщо його допитують, але їй нічого не сказали. Тепер вона десь ззовні, а він тут, весь тремтить від страху.

Двоє детективів сидять навпроти. Вони зачитали його права. Все це здається несправжнім, ніби поганий сон. Вони вмикають відеозапис. Його права нога починає мимоволі смикатись. Він боїться, що може обмочитись. Якимось чином йому вдається вичавити із себе:

— Мене заарештовано?

Йому відповідає детектив Бледсо:

— Ні. Але ми вирішили, що варто зачитати тобі твої права, враховуючи обставини.

— Які обставини? — він намагається говорити без панічних ноток у голосі.

— У нас є свідок, котрий бачив, як Ейвері Вулер сідала в твою машину близько четвертої тридцять у вівторок.

Раян відчуває, що от-от зомліє. Він каже:

— Мені потрібен адвокат.

Запис доводиться зупинити.

Нора сидить сама в кімнаті очікування, намагаючись зібратись із силами. Цього не може бути. Якби ж із нею був Ал, але хтось мав лишитися вдома з Фейт. Вона переконує себе, що все це помилка, що краще співпрацювати з поліцією, робити, як кажуть детективи, та швидше з цим покінчити. Детективи поводились досить люб’язно, сказали, що хочуть просто поговорити з Раяном, поставити йому кілька питань. Вона вирішила, що все скінчиться максимум за годину і вони поїдуть додому.

Втім, коли вони приїхали у відділок, ситуація почала набирати інших обертів. Їй не дозволили піти з ним. Це її налякало. Вона не знає, що відбувається в тій кімнаті. З погляду закону, її син уже дорослий, але для неї він ще дитина. Її дитина. Навіть після всього, що сталось минулого року. Але ж тоді він був неповнолітній, тож усе було інакше.

Його немає вже понад півтори години. Вона чує, як у коридорі до неї наближаються швидкі кроки, й підіймає очі. Спершу вона його не впізнає, адже ніколи не бачила в чомусь, крім ділового костюма. Але це Олівер Фуллер, адвокат у кримінальних справах. На ньому джинси, кросівки та джинсова сорочка. В руці — знайомий портфель. Помітивши її, він підходить.

— Що сталося, Норо? — питає він.

— Це якась помилка, — каже Нора. — Схоже, його розпитують про зниклу дівчинку.

Детектив має похмурий вигляд. Він розвертається, йде далі коридором і стукає в двері кімнати для допитів. Двері відчиняються, і він зникає всередині. Нора відчуває, ніби весь її світ розсипається. Їй важко дихати. Вона дістає мобільний і телефонує Алу, сказати, що приїхав Олівер Фуллер.

Уже друга ночі, і Ґаллі не відмовилася б від кави. Принаймні адвокат уже приїхав.

— Мені потрібно хвилинку поговорити з клієнтом, — каже Фуллер, і Ґаллі з Бледсо виходять.

Вони йдуть у їдальню взяти кави, уникаючи матері Раяна Бланшара, яка вся на нервах сидить у кімнаті очікування. Ґаллі шкода її. Здається, вона хороша жінка і любляча мати. Ґаллі сподівається, що її син не викрадач і не потенційний убивця. Але ж ще є жінка, чия донька зникла. Жінка, все життя якої перевернулося. Про неї теж не треба забувати.

— Що думаєш про нього? — питає її Бледсо.

Вона знизує плечима:

— Ще не знаю.

— Він дуже швидко покликав адвоката.

— Не варто його за це засуджувати, — каже Ґаллі, хоч теж звернула на це увагу. Її непокоїть, що вони не знають, хто той свідок. Якщо Раян Бланшар нічого не розповість, доведеться його відпустити.

Вони чують, як у коридорі відчиняються двері. Їх кличе адвокат, і вони повертаються.

Допит записують на відео. Після формальної вступної частини Бледсо починає:

— Раяне, як ми вже казали, у нас є свідок, який бачив, як Ейвері Вулер сідала в твоє авто на розі Коннахт і Ґрінлі у вівторок, приблизно о четвертій тридцять.

Ґаллі бачить, що хлопець дивиться просто перед собою, неприродно блідий. Його кадик ворушиться, коли він ковтає слину.

— Хто цей свідок? — питає адвокат.

— Поки ми не мусимо розкривати цю інформацію.

— Тоді дозвольте спитати, чи зможете ви показати цього свідка, якщо ми попросимо?

«Чорт забирай», — думає Ґаллі. Він їх розкусив.

Бледсо не відповідає.

— Зрозуміло, — каже Фуллер. — Тож у вас немає нічого на мого клієнта, крім того, що він добровільно розповів, як їздив вулицею, на якій мешкає, того дня, коли зникла Ейвері Вулер. — Він питає: — Ви його затримуєте?

— Ні.

Фуллер підводиться й говорить клієнту:

— Ми можемо йти, Раяне. — Виходячи з кімнати, він каже: — Давайте більше не займатись дурницями, детективи.

Ерін Вулер ходить туди-сюди будинком, не в змозі спати. Вона бліда й розгублена, ніби привид, що не може знайти спокій. Жовтневий вітер завиває навколо дому. Вже по другій ночі, але щоразу, заплющуючи очі, вона бачить Ейвері. І тоді в уяві спливають картини, які вона не може витримати. Вона знову заглядає до Майкла. Він нарешті спокійно заснув. Він бачив, як його батько зібрав валізу й пішов. Вільям повернувся

в готель «Люкс». Мабуть, Майкл усе чув. Він знає не менше за неї про те, що зробив його батько.

Її серце розривається від того, що Майкл, здається, досі думає, ніби це його провина. Вона намагалась переконати його, що він не відповідає за рішення та вчинки інших людей. Їй не йде з голови одна стаття про авіакатастрофу, яку вона колись читала. Там ішлось про те, що такі катастрофи — результат не однієї помилки, а цілої низки нещасть. Якби ж Ейвері нормально поводилась на репетиції. Якби ж Майкл колись не відправив її саму додому й не сказав би їй, де ключ. Можливо, тоді б вона його дочекалась. Якби ж її чоловік не прийшов додому раніше того дня. Якби ж він не завів роман. Якби ж він був на роботі, як і мав, а не зі своєю коханкою. І якби ця жінка з ним не порвала, він міг і не поїхати додому. Якщо її чоловік і не винен, він усе одно залишив Ейвері саму. Якби ж Ейвері не відчинила комусь двері, або якби не вийшла з дому, після чого її викрало якесь чудовисько. Якби ж, якби ж, якби ж.

Ал стоїть посеред вітальні, дивлячись на дружину і сина, які повернулись із поліцейського відділка та сіли на диван. Він ще ніколи не бачив, щоб Раян так тремтів, навіть минулої весни, коли у нього були неприємності з наркотиками. Він не зміг восени піти в коледж, бо мусив виконувати громадські роботи. Зараз хлопець видається хворим і переляканим. Чи варто їм теж боятись?

Вони з Норою зустрічаються поглядами. Очевидно, що їй страшно, але вона вдає, ніби це не так. Вдає, що все вже гаразд.

— То це все? — питає Ал. — Фуллер думає, що у них взагалі немає свідка і вони все вигадали? Навіщо їм таке робити?

Раян підіймає на нього очі:

— Він думає, що хтось зробив анонімний дзвінок і сказав, що бачив, як вона сідала в мою машину. Але це неправда. Я не бачив її того дня.

— Навіщо комусь так чинити?

Він скептично дивиться на них обох. Та, може, все ж не треба бути таким недовірливим. Він знає, якими бувають люди. Люди постійно брешуть. Чого варта лише його дружина. Люди бувають мстивими, вміють маніпулювати. Особливо в маленькому місті, де всі пхають носа в чужі справи. Але хто може мати щось проти його сина?

— Хто міг це зробити? — повторює він із сумнівом у голосі.

— Я не знаю! — кричить Раян.

Він ще такий юний. Насправді зовсім дитина. Ал схвильовано згадує, що Раян уже колись заперечував звинувачення, доки не виявилось, що то була правда. Його батьки теж тоді злякались. А ще розчарувались у ньому. Але зберігання наркотиків — це досить типово для підлітків. Його син не викрадач дітей. Його син не розбещувач. Йому подобаються дівчата його віку, це абсолютно точно. Він майже рік зустрічався з Деб-бі, доки вона не поїхала в коледж у серпні. Хтось бреше, і це не його син. Не цього разу.

— Ясно, що це зробив батько, — не витримує Ал.

Дружина різко дивиться на нього, але мовчить. Цікаво, чи вона й досі готова його захищати.

Раптом усі чують шум на сходах і бачать Фейт, яка спускається вниз у нічній сорочці.

— Що відбувається? — питає вона.

Алу боляче їй розповідати. Їй було так тяжко, коли у брата почались проблеми. Вона навіть сварилась із однокласниками. Через це постраждали її оцінки. Вони дуже хвилювалися за неї. Вона лише почала оговтуватись. І от тепер це.