Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 10

Ґаллі, Бледсо, Ерін та Майкл виходять із кімнати для допитів. Усі мовчать. Поки це все. Ці коротенькі допити дали тривожні приводи для роздумів. У батька немає алібі. Він запальний і вже зривався на проблемній дитині. Він не раз її бив. Через це між батьками виникла напруга, що шкодила шлюбу, як зрештою неохоче зізналася мати.

Бледсо веде допити вправніше, ніж очікувала Ґаллі. Вона вражена й бачить, що, на його думку, Вільям Вулер міг щось зробити з донькою. Звісно, це можливо. Але вона переживає, що Бледсо на цьому зациклиться й не розглядатиме інші варіанти. Вона вже таке бачила, коли працювала з іншими детективами. Вона має зробити так, аби зараз такого не сталось.

Нора спускається на кухню, де вже сидять Ал та Раян. Вони снідають і п’ють каву. Зазвичай вона першою спускається вниз, але цього ранку спала довше. Вона майже всю ніч не могла стулити очей й заснула аж перед світанком.

Вона наливає собі чашку кави й каже:

— Доброго ранку.

Обидва щось бурчать у відповідь.

Біля Ала стоїть увімкнений ноутбук, а Раян дивиться в телефон. Вона терпіти не може ґаджетів за столом, але сьогодні інша ситуація. Вона теж дуже хоче схопити

свій телефон, але не бажає цього показувати. Вони знають, що вона ніколи не робить цього до сніданку. Вона не знає, як поводитись, який рівень стурбованості демонструвати.

— Які новини? — каже вона, сідаючи поруч із Алом.

Скоро прокинеться Фейт.

Ал дивиться на неї.

— Її не знайшли.

У Нори опускається серце.

— Вони розглядають дім Вулерів як місце злочину, — каже Ал.

— Що?

— Глянь сюди, — підштовхує він до неї ноутбук.

Вигляд жовтої стрічки на ґанку Вулерів і те, що вона означає, вибиває її з колії. Жодних деталей немає. Але це має означати, що поліція не вірить, ніби доньку Ві-льяма викрали дорогою зі школи. Думки Нори плутаються. Невже хтось зайшов у їхній дім і викрав її? У це важко повірити. Нічого подібного ніколи не траплялось у їхньому місті.

— Я не розумію, — каже вона розгублено.

— Все ж очевидно, — каже Ал. — Вони вважають, що з нею щось сталося вдома. Мабуть, думають, що це зробив батько.

Вона недовірливо дивиться на нього.

— Це маячня, — каже вона.

— Та невже?

Їй складно розшифрувати, що означає його погляд.

Раян зиркає на них обох. Нора підводиться з-за столу й кладе в тостер хліб. Але робить це лише щоб зайняти руки. Навряд вона зможе їсти.

Ал та Раян встають і готуються продовжити пошуки. Вони похмурі й утомлені. Від учорашнього ентузіазму не лишилося й сліду. Нора хоче, щоб вони швидше пішли. Коли вони виходять, вона кидається шукати інші новини, але більше нічого немає. Вона обмірковує слова Ала. Міркує, чи вважає поліція Вільяма підозрюваним. Батьків завжди підозрюють, чи не так? Їй стає страшно. Він лікар, його поважають у Стенгоупі. Люди його люблять. Невже хтось вважатиме, що він міг зашкодити своїй доньці.

Вона не може позбутись відчуття, ніби це покарання для них із Вільямом за те, що вони робили. Вона боїться, що поліція знайде секретний телефон Вільяма. Звісно, знайде, якщо будинок — це місце злочину. Уламки від цього вибуху полетять і в неї. Її родину знищать. Це буде жах, бо, можливо, загинула маленька дівчинка. Страшно й подумати, як це на неї вплине.

Не в змозі зупинити тремтіння в руках, вона готується до своєї волонтерської зміни в лікарні, поки Фейт збирається в школу. Сьогодні в школі буде багато сліз. Можливо, організують якусь допомогу для однокласників Ейвері, щоб вони змогли з усім цим упоратись.

Зазвичай Фейт ходить до школи сама. Але сьогодні Нора йде з нею. Вона хоче взяти доньку за руку, як колись, але стримується. Вони проходять повз будинок Вулерів, оточений поліцією, бачать жовту стрічку, опущені завіси. Вона думає про нього, його дружину й про те, як руйнується весь їхній світ. Цікаво, чи думає він про неї.

Ще до дев’ятої ранку в середу Ґаллі та Бледсо відпускають Вулерів. Поліцейська в уніформі їде з ними

в готель, щоб вони забрали речі. Криміналісти скоро закінчать у їхньому будинку, й вони зможуть повернутись. Ще треба взяти у них відбитки пальців, але вони не знайшли в домі нічого цікавого. Жодних ознак того, що дівчинці якось там зашкодили, жодних слідів поспіхом змитої крові. Машину Вільяма забрали до криміналістичної лабораторії, але авто Ерін лишили. Поліція знає, що до того, як Ейвері зникла, Ерін була на роботі. Ґаллі сподівається, що незабаром дитину знайдуть живою, але з кожною годиною це стає все менш імовірним. Обшук нічого не дав. Навіть собаки нічого не знайшли.

Бледсо каже:

— Можливо, її вбили в будинку. Наприклад, задушили. А найкращий спосіб позбутися тіла вдень і не бути поміченим — винести в гараж і вивезти в багажнику, не відчиняючи дверей. Їхній гараж відчиняється кнопкою, тож зробити це могли лише батьки. І нам відомо, де була мати.

Ґаллі повільно киває. Цілком імовірно, що батько вбив її та вивіз із дому саме так. Вона каже:

— Якби її витягли через задні двері й понесли в ліс, наша команда щось би знайшла.

Але, як виявилось, ніхто із сусідів Вулерів не бачив, як машина Вільяма заїжджала в гараж чи виїжджала з нього. Ніхто не бачив, як Ейвері повернулась додому зі школи. Її взагалі не бачили надворі, саму чи з кимось. Камер тут ні в кого немає. Немає їх і на перехресті вулиць, що ведуть до будинку Вулерів. Ніхто не бачив, щоб поруч ошивався хтось підозрілий чи їздили незнайомі машини. Гаряча лінія, яку організували

вчора, теж поки нічого не дала. Якщо Ейвері сіла в авто, зараз вона може бути будь-де. Її опис розіслали по всій країні. Всі шукають Ейвері Вулер.

Поліція домовилась із батьками, що ті зроблять заяву для телебачення. Для цього їх знову привезуть у відділок, опівдні. Може, хоч із цього буде користь, думає Ґаллі. Принаймні вона сподівається. Бо поки у них немає нічого. Крім підозр щодо батька дівчинки.

Вільям відчуває, як між ним та його дружиною і сином наростає напруга. Атмосфера в поліцейському авто, яке везе їх у готель, наелектризована. Коли вони заходять у номер, він каже Майклу зібрати речі в його кімнаті. Він має поговорити з Ерін і не хоче, аби Майкл це чув.

Стишивши голос, щоб Майкл не підслухав, він каже: — Що ти їм розповіла?

Вона дивиться на нього із сумішшю страху та люті й відповідає власним питанням:

— Де ти був учора вдень? Чому тебе не було на роботі?

Він не знає, що їй сказати. Як довго ще він зможе відбріхуватись? Телефон от-от знайдуть, якщо ще не знайшли. Крім цього, його може здати хтось із мотелю. Який же він боягуз. Або невиправний оптиміст. Він не розуміє, хто саме.

— Я був виснажений. Не хотів працювати. Поїхав покататись.

— На три години? — мало не кричить вона. — Господи! Вони думають, що це ти щось зробив із Ейвері!

— Я нічого не робив! — каже він, пригадуючи, як його удар збив Ейвері з ніг. Але одразу жене ці думки геть.

Вона дивиться на нього холодним відчуженим поглядом.

— Вони знають, що ти зриваєшся й іноді б’єш Ейвері.

— Це ти їм сказала?

Тепер він на неї злий. Почувається зрадженим. Так, іноді він зривається. Тут нíчим пишатись. Йому за це соромно. Він міг кілька разів ляснути доньку, але це й порівняти не можна з тим, що з ним робив його батько. На відміну від свого батька, його мучило каяття й провина. І, на відміну від його матері, котра ніколи не втручалась, Ерін щоразу кидалась на нього. Вона завжди більше злилась на нього, ніж на їхню неконтро-льовану дитину.

А потім акцент уваги завжди якось зміщується. І це вже не проблема між ними двома та Ейвері, а між ним та Ерін. Вони сваряться через його поведінку, а не Ейвері. Зрештою, дружина завжди знаходить виправдання для доньки, але не для нього. Вона завжди зверхньо наголошує, що це він тут дорослий. Саме Ейвері стала між ними. І вони це знають. Необхідність боротися з її вибриками розвела їх по різні сторони барикад. Постійні обрáзи завдали нищівного удару їхньому шлюбові. Вони його знищили. Ерін більш прогресивна, терпляча. А він старомодний і легко заводиться. Вони дуже рідко погоджуються в питаннях виховання Ейвері. Вони постійно сперечаються, нагромаджуючи злість. Вони бояться, що в школі дізнаються, як тато б’є Ейвері. А ще переживають, як усе це впливає на Майкла. І тепер поліція знає їхню таємницю.

Тепер і вона лютує:

— Звісно ж, я їм нічого не казала! Я не дурна. Я розумію, як би це виглядало. — Вона глибоко вдихає і жалібно каже: — Вони допитали Майкла. Він мусив сказати їм правду. Він не брехун.

Вільяму здається, ніби його вдарили в живіт.

— Чорт, — каже він.

— Не смій звинувачувати нашого сина, — сичить дружина. — Це все тільки твоя вина.