Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 36

Ерін Вулер блукає будинком, ніби привид, що не може упокоїтись. Їй трохи полегшало, коли заарештували Раяна. Вона пригадує його обличчя, коли вона повалила його на підлогу. Він видавався винним.

Вона мусить довіритись поліції, вірити, що вони знають свою справу. Принаймні вони знайшли свідка. Хотіла б вона знати, хто це. Та знає лише, що це має бути хтось місцевий, можливо, з їхньої вулиці. Як інакше б він усе те побачив і впізнав машину? Чому ім’я свідка тримають у таємниці? Вона хоче знати, хто це. Вона хоче знати, хто так довго чекав, перш ніж розповісти поліції, хто викрав її доньку. Мабуть, вона мала б відчувати вдячність до цього свідка, але відчуває лише неймовірну лють. Чому той свідок одразу не повідомив поліції, що бачив? Як можна логічно пояснити, що дев’ятирічна дівчинка сідає в машину дорослого чоловіка? Через це пошуки почали не одразу. То якого біса та людина одразу не пішла в поліцію? Можливо, тоді б її доньку врятували. Вона хоче піти до того свідка, як ходила до Раяна, і спитати, чому?

Якщо Ейвері не повернеться, вони цього не переживуть. Ерін навіть не уявляє, як це травмує її сина. Їх усіх. Як це їх змінить. Вона відчуває, що вже змінилась. Вона вже ніколи не дивитиметься на світ колишніми очима.

Вона так переживає за Майкла. Підіймається сходами, стукає в його двері й відчиняє. Її син сидить на ліжку з ноутбуком, блідий і переляканий.

— Може, щось поїси? — питає вона.

— Ні.

— Ти нічого не з’їв за вечерею, — каже вона.

— Як і ти.

Вона глибоко зітхає:

— Поділимо сендвіч, якщо я зроблю?

— Гаразд. — Здається, йому відлягло. І тоді вона розуміє, що, крім усього іншого, джерелом страхів для свого сина стала і вона сама.

— Спускайся вниз, я зроблю сир на грилі.

Він його дуже любить.

Вільям Вулер сидить у своєму номері й просто дивиться в стіну. Він не може викинути з голови Раяна Бланшара й те, що той міг зробити з Ейвері. Він міг її мучити, а тоді зрештою вбити. Треба це визнати. Ейвері може вже до них не повернутись. Він схлипує, затуливши долонями обличчя.

Тепер, коли у викрадача є конкретне ім’я, стало ще страшніше. З’явився свідок. Отже, мабуть, це правда. Він гадає, хто це може бути й чому поліція приховує його. Він із відразою дивиться в телевізор і бачить, як забирають Раяна. Приємний на вигляд хлопець. Він здається таким нормальним.

Одразу думає про Нору. Він її не звинувачує. Не може. Діти стають такими, якими стають, попри всі зусилля й добрі наміри батьків. Він знає це завдяки Ейвері. Вони з Ерін робили все можливе, щоб любити

її, підтримувати, але вона така, як є, і цього не змінити. Залишається лише вірити й сподіватись, що їм колись це вдасться. А от із Майклом усе гаразд. Вони виросли в одній родині, в одному домі, але абсолютно різними.

Якщо Раян розбещувач дітей, викрадач і вбивця, Вільям не звинувачує ані Нору, ані її чоловіка. Не вони його таким зробили. Він таким народився. Вільям у цьому переконаний. Він кохає Нору, але тепер між ними є цей… тягар. Так, тягар, інакше й не скажеш.

Чоловіку Нори довелося тримати її, коли забирали їхнього сина. Вона не відпускала його, ридала, вила. Полісмен мусив відривати її від сина, спершу акуратно, а тоді вже рішучіше.

Коли його відвели в камеру, вона повисла на руках чоловіка. Ноги майже не тримали її, тож йому довелось тягти її до стільця. Раптом вона перестала плакати, впавши в ступор.

Тепер Олівер Фуллер намагається привернути її увагу. Він каже, що це ще не кінець. Що Раян, найімовірніше, повернеться додому вже за пару днів. Вона намагається зосередитись на словах адвоката. Він каже, що надія є.

Фуллер каже:

— Якщо у них не буде реальних доказів, вони не зможуть його тут тримати.

— Яких ще доказів? — питає Нора.

Її мозок вимкнувся. Поліція вже була в них удома. Вони обшукали машину Раяна. Наскільки їй відомо, вони нічого не знайшли.

— Я маю на увазі її тіло, — каже Фуллер обережно.

Нора заніміло втискається в стілець. Зараз вона вперше сподівається, що доньку Вільяма не знайдуть.

— Хто той свідок? — похмуро питає Ал. Він максимально блідий.

— Не знаю. Вони не зізнаються, — говорить адвокат.

Ще трохи поговоривши, вони переходять до питання оплати послуг адвоката. Нарешті Ал підводить дружину на ноги й вони ідуть до машини. Надворі вже майже темно. Її рве на шматки від того, що вона мусить лишити сина за ґратами. Що з ним там буде? Їм доводиться проштовхуватись через натовп репортерів, які чекають біля відділка. Вона затуляє голову руками, а полісмен намагається їх розігнати. Зрештою вони сідають у машину Ала й зачиняють двері. Ал заводить двигун. Звук якийсь порожній.

Дорогою додому Нора мовчить, не в змозі зібрати думки докупи. Вона переконує себе, ніби не вірить, що Раян убив маленьку дівчинку, але їй усе одно до смерті страшно. Вона ніяк не може ні на що вплинути. Нарешті вона кидає косий погляд на Ала, який дивиться перед собою, міцно стиснувши кермо. Коли на його обличчя періодично падає світло ліхтарів, видно, якого воно жахливого відтінку. Цікаво, про що він думає. Чи вірить, що їхній син винен? Чи знає він більше за неї? Це вже певний час не дає їй спокою. Чи достатньо Ал мстивий, щоб скривдити доньку Вільяма?

Вона тихо каже:

— Але?