Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 27

Поки вони втрьох їдуть додому, Норі дуже хочеться вистрибнути з машини й піти додому пішки. Вона знає, що детективи говорили з Алом після розмови з нею. Якщо Ал і не здогадувався досі, тепер точно має знати, що вони з Вільямом були коханцями. Атмосфера в машині наелектризована. Поки поруч Раян, вони про це не говоритимуть, але цього не вдасться уникнути ввечері, коли вони будуть самі. Їй дуже страшно. Чи сильно він лютуватиме? Останнім часом вона помітила той його бік, на який ніколи не звертала уваги. Маленькі напади гніву щоразу, як лунає ім’я Вільяма Вулера. Щось кипить під його спокійною відстороненою личиною. Як він відреагує? Що вона йому скаже? Що її роману кінець, що їй шкода і вона все виправить? Чи скаже, що нічого не скінчено, вона не жалкує і кохає Вільяма Вулера? Вона не знає. Знає лише, що діти — найважливіше для неї і вона їм потрібна.

Ще страшніше, ніж розлючений чоловік і крах шлюбу — це те, що детективи, здається, вірять, ніби того дня Ейвері сідала в машину Раяна. Нора вже не знає, що думати. Вона хоче пізніше спитати Ала чи, на його думку, Раян знав про неї та Вільяма. Може, Ал сам йому сказав.

— Що ти сказав детективам? — питає Ал Раяна, дивлячись на нього через дзеркало заднього виду.

— Нічого, — каже Раян.

— Тобто «нічого»? Ти ж мав хоч щось сказати. — Його голос напружений.

— Ні. Олівер сказав мені мовчати, тож я так і зробив. — Що вони питали? Що сказав Олівер? — тисне Ал. — Нічого нового.

Нора хотіла б йому повірити. Але він уже так робив. Закривався в собі, відмахувався від них, аж доки не стало надто пізно.

Коли настає вечір, Ерін залазить у гарячу ванну й заплющує очі. Якщо дійсно Раян Бланшар чи хтось інший, але не її чоловік, викрав Ейвері, їм із Майклом буде легше. Буде простіше звинувачувати когось іншого. Але вони досі не знайшли її доньку. Вона починає подумки рахувати. Ейвері зникла приблизно п’ятдесят одну годину тому. Раяна допитували, але вона знає, що його відпустили. Бачила в новинах. Поліція не знає, хто той свідок, тож його не можуть затримати. Вони мали тиснути на нього, доки він не зламається й не скаже, де Ейвері, люто думає Ерін. Та, звісно ж, у нього є адвокат. Вони нічого з нього не витягнуть. Він має права. Хоч її бідолашна донька невідомо де, а Раян може знати, де саме. Невже це правильно? Невже це чесно, справедливо? Як щодо її прав, прав її доньки? Абсолютно нормально бути адвокатом і виконувати свою роботу, доки не подивишся на це іншими очима. Очима матері, чию дитину викрав монстр.

Ґаллі стукає в двері Сетонів, щоб поговорити з Дереком. Можливо, обшук машини Раяна Бланшара щось дасть. А може, й ні. Вони повинні знайти Ейвері.

З кожною годиною всі потроху втрачають глузд. Стає дедалі більше дзвінків від людей, які розповідають про підозрілих осіб. Вона пригадує страшну сцену, що трапилась раніше. Ерін стоїть над Раяном, якого повалила на підлогу, мати його захищає, а ті гієни притислись носами до вікон. Їм усім потрібна правда.

Двері відчиняє Еліс Сетон, що здивовано дивиться на Ґаллі.

— Можна зайти? — питає детектив.

— Звісно, — каже вона, пускаючи її в дім. Вона стишує голос і змовницьки питає: — Це зробив Раян Бланшар?

Здається, всі тут стежать за новинами.

— Ви ж розумієте, що я не можу це обговорювати? — каже Ґаллі.

Еліс киває і здригається. Вона каже:

— Дженну так вразило зникнення Ейвері. Звісно ж, усі її однокласники налякані. Ми просто хочемо, щоб того, хто це зробив, якнайшвидше впіймали. — Після невеликої паузи вона питає: — Я можу вам допомогти?

— Я хочу поговорити з вашим сином, Дереком, — каже Ґаллі.

Еліс цього не чекала.

— Ну, гаразд, але не думаю, що він знає більше за сестру. І він не дружить із Раяном.

Ґаллі йде за нею у вітальню. Здається, родина вечеряє на кухні.

— Вибачте, що перериваю вечерю, — каже вона.

— Все гаразд, ми вже поїли, — каже Еліс.

Ґаллі каже:

— Ви або ваш чоловік маєте бути присутні при розмові, бо він неповнолітній. Можливо, хтось із вас відведе доньку нагору?

Еліс кілька секунд на неї дивиться, а тоді каже:

— Так, звісно. Пітер її відведе. Дайте мені хвилинку.

Вона повертається на кухню. Ґаллі чує приглушений шепіт, а потім дзвінкий голос хлопця, він явно протестує. Нарешті вони виходять. Містер Сетон киває їй і йде з Дженною нагору. Дженна озирається через плече з широко розплющеними очима.

Дерек абсолютно непоказний — середній зріст, неохайне каштанове волосся, кілька прищів на лобі. Ґаллі йому всміхається, і він сідає на диван біля матері. Підсунувши стілець ближче, Ґаллі починає:

— Вибачте, що потурбувала, — каже вона, — але ви знаєте, наскільки важливо знайти Ейвері.

Хлопець нервово киває. Еліс не зводить із Ґаллі очей, намагаючись зрозуміти, що та задумала.

— Ти знаєш Ейвері? — питає Ґаллі.

Дерек дивиться на матір, ніби хоче сказати «чому вона питає про це?». Але тоді повертається до Ґаллі й каже:

— Так, звісно. Вона дружить із Дженною. Ну, ніби дружить.

Ґаллі знову відзначає, як вони всі намагаються підкреслити, що Дженні насправді не подобається Ейве-рі. Від цього Ґаллі відчуває сплеск співчуття до Ейвері.

— Ти колись гуляв із нею та своєю сестрою?

Він хитає головою і знову зиркає на матір:

— Ні. Їм же по дев’ять років.

— Не думаєш, що у неї могла бути до тебе симпатія? — наважується Ґаллі.

Хлопець червоніє аж до коренів волосся.

— Ні.

— До чого все це, детективе? — втручається Еліс Сетон.

— Я просто намагаюсь розібратись у тому, що Ейвері сказала вашій доньці. Про те, що у неї є старший хлопець. Можливо, у неї просто розігралась уява, — припускає Ґаллі. — Може, вона просто закохалась у старшого хлопця. А Дерек саме старший хлопець, і вона могла з ним контактувати.

— Ну, це просто смішно, — каже Еліс. — Дерек не має нічого спільного з Ейвері.

— Але це не зовсім так, правда ж? — каже Ґаллі, дивлячись на Дерека.

Дерек напружено витріщився на неї. Він уже не дивиться на маму. Западає неприємна мовчанка.

— Про що це ви? — питає Еліс стривожено.

Симпатія Ґаллі до Еліс трохи ослабла після того, як ця жінка з радістю почала висувати підозри в бік Ада-ма Вінтера лише через те, що він не такий. Ґаллі добре знає, що далеко не завжди треба боятись не таких. Остерігатись треба тих, хто вміє поводитись так, ніби вони нормальні. Ґаллі її ігнорує.

— Дереку, ти колись бував у будиночку на дереві з Ейвері?

Хлопець ковтає клубок у горлі.

— Не пам’ятаю.

— Звісно ж, пам’ятаєш, — каже Ґаллі лагідно. — Брат Ейвері, Майкл, бачив вас там кілька тижнів тому. Ви були вдвох у будиночку на дереві з піднятою драбиною. Що ви там робили з Ейвері, Дереку?

Його ніби паралізувало.

— Нічого.

Еліс, здається, от-от знепритомніє.

— Що ви там з нею робили? — повторює Ґаллі.

Дерек починає тремтіти.

— Вона просто вже там була. Якось мені не було чим зайнятись і я пішов до будиночка на дереві. Думав, там нікого не буде. Я піднявся, але коли відчинив двері, побачив її. Я цього не очікував. Ми просто трохи поговорили. То було дивно. Я вже збирався йти, коли з’явився Майкл. Вона побачила його з вікна й гукнула.

— А тоді ви спустили йому драбину.

— Здається, не пам’ятаю точно, — каже Дерек.

— Мені просто цікаво, чому та драбина взагалі була піднята, — каже Ґаллі.