Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 5

Коли до Ґаллі підходить Бледсо, її пульс пришвидшується. Вона клацає вимикачем, і коридор заливає світло. Поліцейська з кухні теж підходить подивитись, що вони роблять.

— Подивись, — каже Ґаллі. — Джинсова куртка.

Бледсо глибоко зітхає.

— Трясця, — бурмоче він.

Тепер у коридор виходять Ерін та Вільям.

— Що сталось? — питає Ерін.

— Це куртка вашої доньки? — питає Бледсо.

Вона збентежено на неї дивиться:

— Так.

— Ви сказали, що вона сьогодні вдягла її до школи, — каже Бледсо.

— Я так думала. А може, й не цю. Я не впевнена.

— Як у вас усе проходить вранці? — питає Ґаллі. — Хто збирає її до школи, проводжає?

— Ми вдвох, — каже Ерін. — Вранці все трохи хаотично. Майкл та Ейвері разом ідуть до школи. Сьогодні вранці я їх проводжала, і я майже певна, що вона була в цій куртці. — У цьому штучному світлі її обличчя здається жовтим.

Ґаллі дивиться на Вільяма. Він супиться. Виглядає хворим.

— Докторе Вулер, а ви не пригадуєте?

— Не знаю. Я бачив, як вони виходили, попрощався, але… — він повертається до дружини й хитає головою. — Не думаю, що на ній була ця куртка. Але я не певен. На жаль, я не дуже спостережливий.

Ґаллі гадає, чому він уникає її погляду. Вона дивиться в бік кухні й бачить Майкла, який стоїть за поліцейською і мовчки спостерігає.

— Майкле, підійди на секунду.

Він повільно йде коридором, нервово зиркаючи на батьків і детективів.

Ґаллі показує на куртку й лагідно питає:

— Ейвері була в цій куртці, коли вранці йшла з тобою до школи?

Він збентежений. Вона чекає на його відповідь.

— Не знаю. Не впевнений, — каже він.

Мабуть, він почув, що його батьки сперечались щодо куртки. Це тому він боїться чесно відповісти? Який в усьому цьому підтекст?

Ерін обертається до сина:

— Подумай, Майкле. Спробуй згадати. Це дуже важливо. На ній була джинсова куртка чи щось інше?

Майкл ковтає клубок у горлі й каже:

— Вранці на ній була джинсова куртка.

Ґаллі кидає погляд на Бледсо. Вони одне одного зрозуміли. Ґаллі каже:

— Мабуть, Ейвері сьогодні поверталась додому.

Бледсо дивиться на батьків:

— Ви казали, діти не ходять додому обідати. У Ейве-рі є власний ключ?

— Ні, — каже Ерін.

Напружену тишу порушує тремтливий голос Майкла: — Вона знає про ключ під килимком біля дверей.

Вона ним уже користувалась.

Вільям відчуває, як пітніють його пахви й долоні. Він не зводить погляду із сина. Тепер усі розуміють, що сьогодні, після школи, Ейвері була вдома. Він мав раніше це визнати, коли ще була можливість. Він мав сказати, що теж тут був і бачив її. Але він змовчав, коли була така нагода, бо злякався. Злякався, що вони подумають, яких висновків можуть дійти. Він збрехав поліції. Мабуть, то був шок. Він не міг ясно мислити. А що, як його хтось бачив? Він ледве стримується, щоб не витерти долоні об штани. Він мав їм розповісти, що був тут, а тепер уже запізно.

Ґаллі каже:

— Дякую, Майкле!

Ерін, із тривогою в голосі, запитує Майкла:

— Вона вже таке робила? Приходила додому без тебе?

Блідий Майкл втупився в підлогу. Його нижня губа труситься.

— Лише раз. Я хотів довше побути в школі з друзями і… сказав їй про ключ. — Він починає плакати. — Це було лише раз, присягаюсь.

Сльози сина приводять Вільяма до тями. Він розуміє, що Майкл, можливо, нестиме цей тягар до кінця життя. Думку про те, що, якби він колись не відправив сестру додому саму й не розповів би їй про ключ, можливо, сьогодні вона не пішла б знову сама й нічого б не сталось. Майклу лише дванадцять. Вільяма починає

нудити. Він не може поворухнутись. Але його дружина нахиляється й стискає сина в обіймах, кажучи йому, що все буде добре й це не його провина.

Вільям крадькома зиркає на детективів. Ґаллі замислилась. Вони зустрічаються поглядами, й він швидко відводить очі. Йому здається, ніби він під мікроскопом. Він підходить ближче до Майкла й кладе руку йому на плече.

— Все гаразд, друже, — каже він, а його очі раптом наповнюються сльозами. Це нестерпно. Як їм це пережити? Це його провина. Він узагалі не мав сьогодні приходити додому.

Поліцейська повертається на кухню й шукає чашки для кави. Це трохи знижує градус напруги, й усі теж ідуть на кухню. Всі, крім Бледсо, який зникає у вітальні, щоб зробити кілька дзвінків. Ґаллі йде за ним. Ві-льям дуже хоче почути, про що вони говорять, але не може розібрати.

Ґаллі повертається на кухню, поки Вільям наливає каву двом детективам і поліцейській в уніформі. Він починає говорити, стоячи спиною до решти:

— Якщо вона прийшла додому після школи, то, мабуть, потім знову кудись пішла, — каже він.

До кухні заходить Бледсо й каже:

— Її рюкзак знайшли у шафці в школі.

Ерін каже надламаним голосом:

— Вона іноді забуває свій рюкзак.

Бледсо повертається до вітальні, тримаючи біля вуха телефон. Ґаллі каже:

— Можливо, вона прийшла додому в обід, а тоді повернулась до школи без куртки. Наші колеги намагаються

дізнатись, чи цілий день вона була в школі. Треба переконатись, що вона прийшла додому лише після хору.

У Вільяма трусяться руки, коли він ставить чашки Ґаллі та Бледсо на стіл. Якби ж він вчинив інакше. Він хоче розповісти детективам, що був тут і бачив Ейвері після школи. Що потім знову пішов. «Господи, а що, як його хтось бачив?» Але йому бракує духу. Досі він не знав, який він боягуз. Він дивиться на дружину, яка обіймає Майкла. Вона зламана, а Майкл ніби в трансі. Звісно ж, детективи й далі їх допитуватимуть. Він міркує, що про нього скажуть дружина та син.

Ґаллі несе каву Бледсо у вітальню, поки він завершує розмову. Вона простягає йому чашку. Бере паузу. Це не має звучати загрозливо.

— Я собі думаю, — каже вона, сьорбаючи каву. Вона говорить тихо, щоб батьки на кухні не почули. — Можливо, вона була вдома не сама.

Бледсо кидає на неї різкий погляд:

— Ти думаєш, хтось був із нею вдома? Чому?

— Не знаю. Намагаюсь мислити ширше. І ще та куртка.

— А що з нею?

— Вона висить на верхніх гачках, — каже Ґаллі. Бледсо не зводить із неї очей. Він починає розуміти, до чого вона хилить.

— Дитина зростом метр двадцять не дістане до того гачка, — каже Бледсо.

Ґаллі киває.

— Там же є вільні гачки нижче. Ейвері не вішала свою куртку. З нею вдома хтось був.