Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 47

Ерін Вулер у лікарні. У тій, де працює її чоловік, де працювала Меріон Кук. Вона чекає, поки лікар та медсестра оглянуть її доньку.

Вона така вдячна, що її дитина повернулась, жива і, здається, здорова. Принаймні не ушкоджена в тому сенсі, якого вона найбільше боялась. Та все одно це не мине безслідно. Ерін доведеться весь час бути поруч, щоб допомогти Ейвері це пережити. Вона гадає, чи буде поряд і Вільям. Їхньому шлюбу кінець, але він усе одно батько Ейвері. Він має певні обов’язки, хоч саме вона завжди виконувала більшу частину роботи щодо виховання дітей, а особливо доньки. Вони сидять на пластикових стільцях у кімнаті очікування, й вона обіймає Майкла. Очевидно, у Майкла гора впала з пліч.

Вона підіймає очі на чоловіка, який сидить навпроти. Він поклав лікті на коліна і схилив голову, втупившись поглядом у підлогу. Поважний лікар сидить і чекає, поки його колеги виконують свою роботу. Вона дивиться на нього, намагаючись усе це зрозуміти. Зрозуміти, навіщо Меріон Кук викрала їхню доньку.

Вільям відчуває, що дружина на нього дивиться, але не підіймає на неї очей. Він не розуміє, що сталося. Меріон мертва. Вона вже не пояснить, навіщо це зробила.

Нарешті виходить лікар і кличе їх. Вільям різко підводиться, й вони з Меріон ідуть за лікарем в іншу кімнату, далі по коридору. Майкл лишається.

Лікар сідає і вказує на стільці навпроти. Вільям боїться того, що може зараз почути.

Лікар каже:

— Фізично з нею все гаразд. Здається, їй давали пити і їсти. Їй не завдали жодної фізичної шкоди. Втім, очевидно, вона отримала тяжку травму, і тут їй маєте допомогти ви. Я порекомендую вам фахівців.

— Дякую, — каже Вільям.

Ерін киває.

— Так, дякуємо. Можна забрати її додому?

— Так, думаю, це буде найкраще.

Незабаром вже всі знають, що Ейвері Вулер утекла від своєї викрадачки. Біля лікарні на них чекає цілий натовп. Ейвері доводиться стримувати вираз тріумфу. Вона почувається героїнею і жадає почестей. Але Меріон мертва, тож вона не може вийти з лікарні з високо піднятою головою, задоволена собою. Люди не такого від неї очікують. Вони очікують побачити травмовану дитину, розгублену й налякану. І саме це вона їм продемонструє.

Поліцейське авто везе їх додому. Це так захоплює. Її посадили на заднє сидіння з мамою, а батько з Майк-лом їдуть позаду, в іншій машині. Коли вони виходили з лікарні, за ними буквально гнались репортери. Ейве-рі розвернулась і дивилась на них крізь вікно. Їй не-комфортно бути на самоті з мамою. Вона не хоче, щоб мати її розкусила. Втім, мама її любить і завжди думає про неї найкраще, навіть коли не варто. А от її батько

не такий. Саме з ним треба бути обережною. Але він тепер її боїться. Краще нехай так і буде.

Мама всю дорогу мовчить, але міцно стискає її руку й постійно дивиться на неї, ніби не вірить, що вона справжня. Ейвері мовчить, пускає сльози, дозволяючи матері прояви ніжності, хоч, за інших обставин, цього не терпіла б.

Коли вони під’їжджають до будинку, полісмени швидко заводять її всередину, ніби вона надзвичайно дорогоцінна. Журналісти вже тут, чекають на її повернення. Її мама відмикає двері, й Ейвері першою заходить у дім. Минуло лише чотири дні, відколи вона вийшла через задні двері і з’явилась на подвір’ї Меріон. Але здається, ніби це було дуже давно. Мати заходить за нею. Потім з’являються її батько та брат і вони всі йдуть на кухню. Двоє полісменів в уніформі лишаються в будинку.

Батько вдає, що надзвичайно щасливий, але зиркає на неї ніяково. Ейвері знає, що він пригадує минулий раз, коли вони були на цій кухні. Коли він так сильно її вдарив, що вона впала на підлогу. Він переймається, чи розповість вона про це. Вона може. Вона намагається поглядом натякнути йому на це, і він відвертається.

— Чому ви досі тут? — питає Ейвері полісменів.

— Ми маємо лишатися з вами, доки не приїдуть детективи Бледсо та Ґаллі, — каже один із них.

Їй це не подобається. Їй треба трохи особистого простору та спокою, але вона не може нічого вдіяти. Скоро приїдуть детективи, і вона має бути готова.

Майкл їхав додому з лікарні на задньому сидінні поліцейського позашляховика, разом із незвично мовчазним

батьком. Майклу неймовірно полегшало від того, що Ейвері знайшлась. Тепер його мама знову стане нормальною. Він дуже за неї переживав. Втім, йому й досі трохи незатишно. Жінка, яка викрала Ейвері, мертва. Він не знає, що тепер буде.

Коли вони заходять у дім, атмосфера наелектризовується. Вони всі хотіли, щоб Ейвері повернулась, і ось вона вдома. Але тепер усі ніби ходять навшпиньках. Ще гірше від того, що з ними в будинку двоє полісменів. Родина сидить на кухні.

— Може, хочеш поїсти, Ейвері? — питає мама, щоб зняти напругу.

Ейвері сідає за кухонний стіл, ніби їй важко стояти. — Авжеж, — каже вона.

Майкл відчуває, що всім незручно. Ніхто не знає, що казати й робити після такого.

— Можу засмажити яєчню на тості, хочеш?

— Давай.

Майкл помічає, що батько зиркає на Ейвері з острахом. Він ніколи не бачив, щоб той так на неї дивився. Цікаво, в чому справа.

Коли мати починає смажити яйця, Ейвері питає:

— А можна мені печива?

— Може, спочатку з’їси яєчню? — каже мама.

— Я хочу печива. Зараз, — наполягає Ейвері.

Мама дістає з шафки пачку й простягає їй. Майкл не зводить очей з Ейвері, а вона з нього, голосно жуючи печиво. Йому вона не пропонує.

— Я радий, що ти повернулась, — щиро каже Майкл. Ейвері дивиться на нього так, ніби не вірить.

Йому здається, що вона не здатна розпізнати любов.