Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 14

Коли Майкл чує, як додому заходить батько, він тихенько виходить із кімнати, щоб непомітно послухати розмову батьків. Він не знає, чому детективи знову забрали тата. Він тоді сидів у навушниках і навіть не чув, що вони приходили. Але мама сказала йому, куди він подівся. Майкл думає, чи у цьому він теж винен, адже розповів, що тато бив Ейвері. Так, це його провина. Він хоче втекти, перетворитись на когось іншого. Будь-кого, тільки не Майкла Вулера. Та він лише з тривогою чекає, коли повернеться тато.

Зовсім не складно почути, що кажуть батьки, адже говорять вони голосно. Здається, батько плаче. Він ще ніколи не бачив, щоб той плакав. Попри його схлипування, Майкл все ж чує, що вчора вдень він був удома й бачив Ейвері. І поліція про це знає. Здається, вони думають, що він причетний до її зникнення.

— Це ти зробив? — питає мама крижаним тоном. Майкл ледве не втрачає свідомість.

— Що? Ти з глузду з’їхала? — кричить батько. — Звісно, ні! Як ти можеш таке питати? Я її побачив, а тоді знову поїхав. Ми посварились. Я дав їй ляпаса, от і все. Я жахливо через це почувався, тому пішов. Але з нею все було гаразд. Я присягаюсь.

— Ти збрехав поліції! Ти збрехав мені! — горлає мама. — Як я тепер можу тобі вірити? — Вона виплескує

всю свою лють: — Це твоя провина! Ти залишив її вдома саму, а тепер її немає!

Западає довга страшна мовчанка. Потім мама знову кричить:

— Що ти взагалі тут робив?

Його батько каже надламаним голосом:

— Ти маєш ще дещо знати.

Майкл хоче втекти в кімнату й запхнути голову під подушку. Він не може цього слухати. Але не здатен зрушити з місця.

Батько нещасно каже:

— У мене був роман. Поліція знає.

Майкл увесь тремтить, вслухаючись у чергову паузу.

— Хто вона? — питає мати таким отруйним голосом, що він ледве його впізнає.

— Я не можу сказати. Але все вже скінчено. Вчора вдень я був із нею. Вона зі мною порвала. Тому я приїхав додому.

Майкл чує звук дзвінкого ляпаса, який складно з чимось сплутати.

— Забирайся, — кричить вона. — Забирайся й більше не повертайся!

Майкл біжить у кімнату й швидко вдягає навушники.

Детектив Бледсо з недовірою дивиться на Ґаллі.

— Думаєш, вона це вигадала?

— Хто? Дженна чи Ейвері? — питає Ґаллі.

— Обидві.

Ґаллі важко зітхає:

— Думаю, Дженна сказала правду. А от Ейвері… Якщо чесно, я не знаю. Здається, Ейвері частенько

брехала. Але це може бути й правда. — Вона знову зітхає. — Слухай, їй дев’ять. Їй не дозволяють самій ходити додому зі школи, бо там треба переходити дорогу, а вона може й не дочекатись зеленого світла. Але ми знаємо, що їй дозволяють самій гратись надворі, в лісі за будинком і в тому будиночку на дереві. Цілком можливо, що хтось щось із нею робив. Якщо так, це мав бути хтось близький. У неї мало друзів, що робить її вразливою. — Ґаллі робить паузу, думаючи про самотню дівчинку, яка вела щоденник. — Треба перевірити цю версію.

Бледсо хитає головою.

— Зараз головне — це Вулер і те, куди він міг її відвезти. Ми намагаємось відслідкувати його переміщення того дня. Ми ж уже знаємо, що він був удома. Він каже, що поїхав десь о четвертій двадцять, а мобільний увімкнув після п’ятої. До цього він був ось тут, — вказує він на мапу на стіні. — На Дев’ятому шосе. Коли о п’ятій двадцять йому зателефонувала дружина, він був ось тут, — веде він пальцем на південь. — Хвилин за двадцять від Стенгоупа, недалеко від мотелю «Морський бриз». Нам відомо, що він приїхав додому о п’ятій сорок. Отже, він поїхав туди одразу, як поговорив із дружиною. Якщо він її вбив, у нього було обмаль часу, щоб позбутись тіла. Приблизно година. Почнемо шукати там, де він міг її викинути, враховуючи цей маршрут. Це звузить зону пошуків. — Він дивиться на Ґаллі. — Шукати вже почали, але я хочу, щоб і ти туди поїхала.

Сутінки наповнені відчаєм. Ейвері зникла більш ніж двадцять вісім годин тому. Пошуки в лісі, полях та

околицях дому Вулерів припинили. Тепер поліція шукає вздовж Дев’ятого шосе, куди Вільям Вулер міг доїхати між 16:20, коли вийшов із дому, та 17:20, коли отримав дзвінок від дружини.

Ґаллі приєднується до пошуків уздовж траси. Цей район — суміш комерційних будівель, порожніх пар-ковок, смітників і будинків, що впираються в необроб-лену, вкриту деревами землю. Річка тече неподалік, трохи на захід. Він міг викинути її в лісі, в полі чи в річці. Поліція подвоює зусилля.

Поки Ґаллі шукає, вона раптом усвідомлює, що сподівається на невинність Вільяма Вулера. Адже, якщо це зробив він, мабуть, тіло Ейвері десь тут. Вона відчайдушно сподівається, що Ейвері жива, що вона просто втекла й вони вчасно її знайдуть. Але вона знає страшну статистику. Понад 75 % дітей вбивають протягом трьох годин, а 88 % — протягом доби. Вона розуміє, що шанси у них невеликі.

Еліс Сетон розповіла своєму чоловіку, що до них приходила детектив. Вона йому зателефонувала, коли та поїхала, а Дженна пішла в свою кімнату. Йому це зовсім не сподобалось. Як і їй.

Зараз Піт удома, Дженна з братом у своїх кімнатах, і вони тихо говорять у вітальні. Вона знову йому розповідає, що Дженна сказала, ніби у Ейвері був старший «хлопець».

Чоловік хитає головою і каже:

— Це огидно.

Вона згодна. У неї це теж викликало відразу.

— Мені не подобається, що вони дружать, — каже Піт.

Тут їм обом стає незручно, адже Ейвері зникла, а може, вже й мертва, тож зараз, мабуть, не варто переживати через дружбу дівчат. Він каже:

— Я маю на увазі, що вона погано впливає на Джен-ну, якщо розповідає їй такі речі.

Еліс киває. Вона знає, які насправді чоловіки, як вони полюють на жінок і дівчат. Звісно, Піт хороший. Як і багато інших чоловіків. Але й поганців не бракує. Вона боїться, що один із таких дійсно міг щось робити з Ейвері. Про це страшно навіть думати.

Еліс каже:

— Хтось міг її розбещувати. Ясно, що детектив так і подумала. — Він дивиться на неї з виразом огиди. — А що, як цей хтось її викрав? Що, як вона зараз у нього, десь замкнена? — Еліс каже: — Мені страшно. Страшно за Дженну. А що, як це хтось місцевий?

Піт обіймає її за плечі. Трохи вагаючись, Еліс каже:

— Є один хлопець… далі по вулиці.

— Який хлопець? — питає чоловік.