Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 19

Ґвен Вінтер — самотня мати. У неї одна дитина, Адам, і вона любить його більше за життя. Але у Адама аутизм, тож їм обом непросто. Вона переживає за його майбутнє. Це нескінченна битва. Вона мусить шукати шлях у цьому світі замість своєї дитини, що дуже виснажує. Її чоловік пішов від них, коли Адаму було чотири. Він був не готовий до такого. Не міг витримати публічний сором, осуд, відсутність нормального життя й можливості займатись нормальними речами. Життя з Адамом виявилось не тим, чого вони сподівались, коли вирішили створити родину. Вони не могли робити те, що робили інші сім’ї навіть не замислюючись. Тож Марк пішов і їй довелось узяти все на себе. Найбільшою проблемою виявилось навчання. Втім, відколи Адам пішов у спецшколу, стало легше. Там його краще розуміють. Він не такий засмучений, спокійніший. Там є такі ж діти, які поділяють його інтереси. Розумні діти, які просто інакше сприймають світ.

Жінка чує стукіт у двері й відволікається від комп’ютера. Вона працює бухгалтером дистанційно. Стіл у їдальні — це її кабінет. Не часто хтось стукає в її двері. Можливо, це знову поліція хоче поговорити про зниклу дівчинку. Вона відчиняє і бачить незнайому жінку.

— Слухаю, — каже вона.

Жінка показує свій жетон, але вона майже не помічає його. Ґвен миттєво думає, що щось сталося з Адамом. За всі ці роки вона наслухалась чимало скарг.

— Я детектив Ґаллі, — каже жінка. — Поліція Стен-гоупа. Можна зайти?

— Так, звісно, — каже Ґвен. Її серце починає калатати.

— Ми розслідуємо справу Ейвері Вулер, яка зникла у вівторок.

Ґвен киває. Тож це не стосується Адама. Мабуть, вони перевіряють, чи нічого не пропустили. Поліцейські приходили ввечері того дня, коли зникла Ейвері Вулер, але їй було нíчого їм розповісти. Вона нічого не бачила, як і Адам. Ґвен веде детектива у вітальню, де вони сідають на диван.

— Наскільки мені відомо, у вас є син, Адам, — каже детектив.

«Починається», — думає Ґвен, одразу наїжачившись. Роками їй доводиться це терпіти. «Ваш син, Адам…» Скільки разів вона це чула?

— Так, — каже вона стримано. — А що?

— Він знав Ейвері?

— Думаю, це малоймовірно. — Вона не пригадує, щоб він хоч колись її згадував. Він набагато старший за неї. — Адам усе тримає в собі.

Детектив зітхає:

— Нам стало відомо, що Ейвері сказала подрузі, ніби у неї є хлопець, хтось старший за неї. І дехто сказав, що нещодавно бачив Ейвері з Адамом, — лагідно каже детектив.

— Та невже? Сумніваюсь. Він не її хлопець. Хто вам це сказав? — Вона навіть не намагається приховати гіркоту в голосі.

— Я не можу сказати.

Вона хитає головою.

— Ніхто тут не розуміє Адама. Це маленьке містечко. Я хотіла переїхати, але Адам пішов у хорошу спецшколу неподалік, тож…

Детектив Ґаллі співчутливо киває.

— У Адама добре серце. Він ніколи нікому не завдав би шкоди.

Вона знає, що це правда. Попри істерики та зриви, він нікому б не нашкодив. Він не такий.

— Все одно, я маю спитати, чи ви знаєте, де був Адам у вівторок вдень? Години з четвертої.

— Він був удома, зі мною, — каже вона. — Я забрала його зі школи. Зазвичай ми приїжджаємо додому близько четвертої.

— Як я розумію, у нього є дрон, — каже Ґаллі. — Він часто ним користується?

— Так, — відповідає вона. — Він зараз дуже цим захоплений.

— Цей дрон може записувати відео?

— Так.

— Я б хотіла побачити записи, — каже детектив. — Можливо, ми щось пропустили.

Ґвен киває і каже:

— Того дня Адам запускав дрон на задньому подвір’ї, доки не пішов дощ. Але якби він щось побачив, то сказав би. Я його питала. Він не бачив нічого.

— Я все одно хочу подивитись.

Ґвен пояснює:

— Він не любить, коли чіпають його речі, особливо дрон і ноутбук. У нього аутизм. Це його засмучує.

— Я розумію, — каже детектив Ґаллі. — Але чи не могли б ви привезти Адама з дроном і ноутбуком у відділок, коли він повернеться зі школи?

— Гаразд. Так, звісно.

— Добре. Дякую, що приділили мені час.

Ґвен дивиться детективу вслід, поки та йде до авто, а тоді зачиняє двері.

Ґаллі їде на вулицю Коннахт і паркується біля будинку Вулерів. Вона дивиться через дорогу, на дім Сетонів, і думає, наскільки ж по-різному дається материнство Еліс та Ґвен.

Ґаллі виходить із машини й іде до Вулерів. Бледсо у відділку, керує розслідуванням. Вони вже майже впевнені, що анонімний дзвінок стосовно Раяна Бланшара був жартом. Вони ніяк не можуть підтвердити слова свідка, а його адвокат вправно їх на цьому підловив. Раян був наляканий, але хто б не був на його місці? Ґаллі хоче перевірити версію з «хлопцем». Вона хоче ще раз поговорити з Майклом. Можливо, він знає щось про цього старшого хлопця, якщо той існує. То цілком може бути витвір уяви чи брехня Ейвері. Ґаллі припускає, що Майкл не ходив сьогодні до школи. У всіх новинах кажуть, що його батька повторно допитали з приводу зникнення доньки й він змінив свою першу версію. Бідолашне дитя.

Двері відчиняє Ерін. Її обличчя посмуговане сльозами й виглядає дико. Кілька секунд вона мовчки дивиться на Ґаллі, ніби заглядає в прірву.

— Що трапилось? — питає Ерін. — Є новини?

Звісно, вона боїться, що щоразу, як хтось дзвонить у двері, їй принесуть погані новини. І Ґаллі не думає, що її новини будуть хорошими. Вона спокійно каже:

— Ні. Ще ні. Можна зайти?

Ерін у відчаї розвертається й іде в дім, а Ґаллі заходить і сама зачиняє двері.

— Я вигнала Вільяма, — каже Ерін. — Він сказав мені те, що розповів і вам.

Вона має жахливий вигляд, ніби трагічний герой п’єси Шекспіра, якому випало багато випробувань.

Ерін каже:

— Таке відчуття, ніби я більше його не знаю.

Ґаллі дуже шкода цю жінку. Це кошмар, переживати найгіршу річ, яку тільки можна уявити, зникнення дитини, а потім ще й дізнатись, що чоловік тобі брехав.

— Що він вам сказав?

Ерін втомлено каже:

— Сказав, що був удома й бачив Ейвері. Що потім пішов, сам. Що зустрічався з іншою жінкою, що був із нею в мотелі. Тому його й не було на роботі.

Ґаллі співчутливо киває. Вони так і не дізнались, хто ця жінка. Їм лише відомо, що у неї є передоплачений телефон і вона не брала слухавку, коли вони телефонували на нього з мобільного Вільяма. Вони хотіли б із нею поговорити, аби вона допомогла їм краще зрозуміти Вільяма Вулера й розповіла, що сталось того дня, але він її не видає. Витримавши паузу, Ґаллі каже:

— Ви не здогадуєтесь, хто це може бути?

Ерін хитає головою.

— Гадки не маю, — каже вона. Таке враження, що вона ніби поменшала.

Ґаллі встає з крісла й сідає на дивані поруч із Ерін, лагідно поклавши руку їй на плечі.

— Ви маєте бути сильною, Ерін.

Глянувши на неї, Ерін киває:

— Знаю. Я маю думати про Майкла.

— Власне, я хотіла з ним поговорити. Він удома?

Вона киває.

— Він не міг піти до школи.

Ґаллі багато віддала б, аби не мусити це робити. Вона акуратно каже:

— Подруга Ейвері сказала нам, що Ейвері їй розповіла, ніби у неї є хлопець. Хтось набагато старший за неї.

Ерін здивовано на неї зиркає:

— Хлопець? Не може бути. Їй лише дев’ять! — Вона питає: — Хто вам це сказав? Мабуть, Дженна. Інших друзів у Ейвері немає.

Ґаллі каже:

— Ми непокоїмось, що хтось старший міг щось робити з Ейвері. За словами Дженни, Ейвері сказала, що вони робили «дорослі речі». Можливо, її розбещували. Вона була самотня, вразлива.

Ерін з відразою дивиться на неї.

— Господи! — ридає вона. — Невже могло бути ще гірше! — Її голос просякнутий відчаєм. — Що ще відбувалось у мене під носом?

— Мені шкода, — каже Ґаллі.

— Боже, — каже Ерін. — Я цього не витримаю.

— Ви не здогадуєтесь, хто це міг бути, якщо це правда?

Ерін хитає головою, затуливши долонями обличчя.

— Я можу поговорити з Майклом? — питає Ґаллі.

Ерін виснажено киває:

— Він нагорі. Я його покличу.

Вона повільно підводиться з дивана й ледве йде сходами. Здається, вона постаріла на десятки років, відколи зникла її донька. Вона повертається з Майк-лом, високим незграбним хлопцем, що йде, ніби його ведуть на розстріл. Він ще блідіший, ніж був. У нього біляве волосся й виразні темні кола під очима.

Ґаллі підводиться.

— Майкле, я сподіваюсь, ти не проти поговорити зі мною про твою сестру? Мама може лишитись із нами.

Кивнувши, Майкл сідає на диван біля матері, а Ґал-лі вмощується в кріслі навпроти. Вона нахиляється ближче до Майкла:

— Ейвері ніколи тобі не казала, що у неї є хлопець?