Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 8

Ерін рано прокидається від короткого неспокійного сну та спершу не може зрозуміти, чому вона в готельному номері. А потім пригадує, і задушливий тягар знову падає їй на груди. Вона гадає, чи так буде завжди. Чи прокидатиметься вона ось так кожного дня, змушена пристосовуватись до нової жахливої реальності. Вільяма немає в ліжку. Вона трохи підводиться й бачить, що він сидить на стільці та дивиться на неї.

— Не хотів тебе будити, — каже він порожнім голосом. Тоді втомлено встає. — Піду прийму душ.

Вона бачить, як він заходить у ванну, а тоді знову падає на подушку. Ніхто не прийшов і не сказав їм, що Ейвері знайшли, що вона жива та здорова. Ерін хапає з тумбочки мобільний. Лише шоста ранку. Її донька зникла чотирнадцять годин тому. Вона заходиться гортати новини, і її починає нудити. Там пишуть, що їхній будинок — це місце злочину. Є навіть фото з жовтою поліцейською стрічкою на ґанку. Який жах. Але нічого не пишуть про куртку й про те, що невідомий повісив її надто високо. Вчора детективи сказали їм, що не розголошують цю інформацію в інтересах слідства, і попросили їх теж нікому нічого не казати. Вони також казали, що не міняли опис дівчинки, згідно з яким Ейвері була вдягнена в джинсову куртку. Нерідко приховування інформації від широкого загалу допомагає поліції. Вона дивиться на фото їхнього будинку

з жовтою стрічкою. Можливо, детективи сказали журналістам, що основні підозрювані — батьки. Вона відчуває, як зникає її довіра до детективів і зароджується новий страх.

— Ти це бачив? — питає вона Вільяма, показуючи йому телефон, коли він виходить із ванної.

— Так, — каже він, ледве глянувши в її бік.

— Як вони сміють! — її аж трусить від гніву.

Він починає вдягатись. Потім важко зітхає і дивиться на неї:

— Думаю, не варто робити передчасних висновків, — каже він обережно.

— Але навіщо вішати цю стрічку й показувати, що будинок — це місце злочину? Виглядає так, ніби вони думають, що це ми з нею щось зробили!

— Можливо, так вони й думають, — каже Вільям.

— Ні, — вона несамовито хитає головою. — Ні. Вони не можуть так думати. Якщо вони так думатимуть, то припинять пошуки. А вони не мають їх припиняти!

Він міцно бере її за руки, дивиться в очі й каже:

— Ми не дозволимо їм припинити пошуки.

Цієї миті хтось стукає в двері.

— Ви вже прокинулись? — Це поліцейська, яка всю ніч просиділа на стільці біля їхніх дверей. Втім, навіть так вона, мабуть, спала більше за них.

— Так, за хвилину вийдемо, — гукає Вільям.

Ерін іде до Майкла, який спить у прилеглій кімнаті.

Вона будить його і стискає в обіймах.

— Давай. Одягайся, Майкле. Треба йти.

Вона повертається до своєї кімнати і теж швидко вдягається. Коли відчиняє двері номера, то бачить

детективів Бледсо та Ґаллі, які виходять із ліфта й прямують до них з похмурими обличчями. Її пронизує страх того, що вони зараз можуть сказати. Вони перевдягнулись, але, коли підходять ближче, Ерін бачить, що вони теж майже не спали.

Вільям виходить за нею в коридор, бачить їх і випалює:

— Є якісь новини?

Бледсо хитає головою:

— Боюсь, немає. — Він дивиться на них і на Майк-ла, який теж з’являється в коридорі. — Ми б хотіли поставити вам ще кілька питань, — каже він нетерпляче.

Потім Бледсо заспокійливо додає:

— Ми робимо все можливе, щоб знайти Ейвері. Якщо ви не проти, проїдьмо з нами до відділка.

— Навіщо? — питає Ерін. У неї знову ніби стискається шлунок.

Бледсо не відповідає, а просто відходить, щоб вони могли пройти за Ґаллі до ліфта. Але Ерін не рухається.

— Навіщо ви сказали пресі, що наш дім — це місце злочину? — питає вона.

— Ми їм нічого не казали, — відповідає Бледсо. — Це їхні власні висновки.

Вільям хапає кекс і каву з собою в майже порожньому ресторані готелю. Він вмовляє Ерін теж щось узяти. Майкл бере кекс і пакетик соку. Втім, їсти ніхто з них не хоче, тож кекси так і лишаються в паперовій торбинці. Поліцейську, яка ночувала біля їхньої кімнати, відпустили додому. Незабаром Вільям із дружиною та сином опиняються у відділку. Він ще ніколи й ні за що

не потрапляв до відділка поліції. Цей не завадило б пофарбувати. А ще тут тхне потом і несвіжою кавою.

Ґаллі та Бледсо ведуть Вулерів коридором до невеличкої зони очікування. Тут Вільяму та Ерін кажуть, що їх заберуть у різні кімнати для допитів, а Майкл поки почекає. Його допитають пізніше, у присутності когось із батьків.

Вільяму стає страшно. Серце починає шалено калатати. Він бачить жах в очах дружини, тривогу та розгубленість на обличчі сина. Його дружина ні в чому не винна. Вона б ніколи не нашкодила доньці. Детективи скоро в цьому переконаються. Вільям озирається через плече на сина й бачить його стривожений вираз.

Кімната для допитів тісна й незатишна. Тут лише металевий стіл і чотири стільці. Він сідає з одного боку, а Бледсо та Ґаллі — з іншого. Вільям гадає, чи треба вимагати адвоката. Але боїться, що це кепсько виглядатиме.

— Це не займе багато часу, — каже Бледсо. — І це абсолютно добровільна розмова, просто щоб перевірити основну інформацію. Ви можете піти, коли захочете.

Вільям не дуже їм вірить:

— Звісно, я готовий на все. Я лише хочу знайти Ейвері.

Бледсо киває. Тоді відкидається на спинку стільця:

— Ми б хотіли одразу розібратись із найпростішим. Наприклад, розкажіть, де ви були вчора ввечері до того, як приїхали додому о п’ятій сорок. Здається, вас не було ані в офісі, ані в лікарні десь із другої години.

Отже, вони вже перевірили. Він намагається говорити спокійно:

— Ні, не було.

— А де ви були? — питає Бледсо.

Він про це міркував. Усю ніч. Знав, що вони запитуватимуть. Він міг би розповісти їм про свій роман, але не називати ім’я Нори. Міг би. Але не хоче. Він не хоче, щоб дізналась Ерін. Принаймні не так і не зараз. Але потім він починає думати, чи не знайшли вони вже його другий телефон. Він ховає його в машині, своєму седані Infiniti G37. Авто стоїть у гаражі. Мабуть, вчора вони його обшукали, коли прочісували будинок. Втім, одна з причин, чому він нещодавно придбав цю машину — потаємне відділення в підлокітнику заднього сидіння. Чи знають вони про нього? Чи могли прогледіти? У кімнаті спекотно, й він починає пітніти. Вони дивляться на нього, чекаючи відповіді. Він каже:

— Просто треба було розвіятись. Пацієнтів у мене не було, а паперовою роботою я займатись не хотів.

— І куди ви пішли?

— Поїхав покататись. На північ, уздовж річки. Ненадовго зупинився на оглядовому майданчику. Хотів трохи подумати.

— Про що подумати?

Лайно.

— Ні про що конкретне. Знаєте, про життя.

— Як ваш шлюб?

— Усе добре.

— Якщо ми спитаємо вашу дружину, вона скаже те саме?

Вільям не знає, що скаже його дружина.

— Слухайте, як це стосується моєї доньки?

Бледсо пропускає ці слова повз вуха.

— У вас непроста донька. — Він дивиться на теку перед собою. — Синдром порушення активності та уваги. Проблеми з поведінкою. — Він підводить очі. — Мабуть, приємного мало.

Вільям починає злитись:

— Так, із нею буває складно. Ми вже про це казали. Але це не означає, що ми її не любимо. Звісно ж, любимо. — Потім швидко додає: — Ми хочемо її повернути.

Бледсо продовжує:

— Під час цієї поїздки ви десь зупинялись? Купували каву чи ще щось? Заправлялись? Можете дати нам щось, що підтвердить, де ви були?

Тепер до Вільяма дещо дійшло. В мотелі можуть підтвердити, де він був. Він називав вигадане ім’я і завжди платив готівкою. Але людина на стійці реєстрації точно його впізнає. Впізнає, коли фото з’явиться на перших шпальтах. Можливо, вже сьогодні. Вільям відчуває приплив адреналіну. Він також усвідомлює, що працівники мотелю можуть і не знати, о котрій він поїхав, адже через шок від розриву з Норою він забув здати ключ. Пізніше Вільям викинув його у річку. Він міг би сказати, що поїхав із мотелю, коли йому зателефонувала дружина. Вони з Норою завжди паркувалися на задньому подвір’ї, тож їхні машини ніхто не міг бачити зі стійки реєстрації. Навряд працівники знають, коли він звідти поїхав. Нора нічого не скаже. Він має вирішити.

— Ні, нічого такого немає.

— Отже, ніхто не може підтвердити, де ви були між третьою сорок п’ять, коли ваша донька вийшла зі школи, і п’ятою сорок, коли ви приїхали додому. Зрозуміло. — Він нахиляється ближче. — Ви вчора повертались додому, докторе Вулер? Коли там була ваша донька.

— Ні. — Він збирає докупи рештки сил і твердо дивиться детективу в очі. — Я не їздив додому до того, як мені зателефонувала Ерін десь о п’ятій двадцять. Приїхав о п’ятій сорок. Поліція вже була на місці.

Бледсо киває:

— Гаразд. Поки це все. Дякую. — Він підводиться. — Якщо ви не проти, побудьте тут, поки ми поговоримо з вашою дружиною.