Шарі Лапена_Тут усі брешуть

Розділ 25

Ґаллі та Бледсо розділили родину Бланшарів. Кожен чекає на допит в окремій кімнаті. Власне, вони зайняли всі передбачені для цього кімнати. Відділок не дуже великий. Мати домовилась, щоб їхню доньку забрали батьки її подруги. З Раяном адвокат, Олівер Фуллер. Вони поки говорять наодинці. Тим часом Ґаллі та Бледсо поспілкуються з батьками. Машину Раяна відвезли в криміналістичну лабораторію.

Вони починають із матері, Нори Бланшар. Звісно ж, вона розгублена, тож Бледсо намагається її заспокоїти.

— Я знаю, вам зараз важко, — каже він.

Вона дивиться на нього так, ніби хоче сказати, що він уявлення про це не має. Тут Ґаллі з нею згодна. У Бледсо навіть немає дітей. Він не розуміє, як їй зараз.

— Ми ще раз хочемо спитати, де ваш син був того дня.

— Я вже казала, — відповідає вона. — Він був удома. Його зміну скасували. Ми вдвох були вдома, потім я поїхала у справах, десь о другій.

— І куди ви поїхали? — питає Бледсо.

Ґаллі помічає, що, здається, від цього питання Норі стає некомфортно. Буде зовсім не дивно, якщо вона виявиться коханкою Вільяма Вулера. Дуже на це схоже. Звідки б ще Вільям дізнався про свідка, якщо не

від Нори? Вона приваблива жінка. Вони з Вільямом були б гарною парою.

Нора каже:

— Я ходила по крамницях, мала справи.

— О котрій ви повернулись? — питає Бледсо.

— Десь о четвертій сорок п’ять. Я прийшла раніше за Фейт, а вона повертається з тренування о п’ятій. Десь так. Я вам це вже казала.

— І Раяна вже не було вдома?

Нора хитає головою.

— Його авто було на місці?

— Ні. Він уже казав вам, що поїхав на ньому десь о четвертій тридцять. — Їй уривається терпець.

— О котрій він повернувся?

— Після шостої. Ближче до шостої тридцять.

Хтось стукає в двері.

— Заходьте, — гукає Бледсо, озираючись через плече. Його кличе полісмен в уніформі, що насторожує Ґаллі. За кілька секунд Бледсо повертається. — Вгадайте, що щойно знайшли у вас вдома? — каже він.

Нора Бланшар застигла.

— Передоплачений телефон, схований у вентиляції у вашій спільні. Що ви на це скажете?

Ґаллі бачить вираз обличчя Нори й не може їй не співчувати.

Нора вже не в змозі триматись. Стільки всього сталось. Ерін напала на Раяна, журналісти все це зняли через вікно, поліція отримала ордер на обшук, їх знову привезли до відділка, наче злочинців. Через усе це вона зовсім забула про той телефон. Яка ж вона

дурепа. Треба було його позбутись, але вона не хотіла втрачати зв’язок із Вільямом. Тепер вони знають. І підозри Ала скоро підтвердяться. Її публічно осоромлять, адже навряд це триматимуть у таємниці. Який неочікуваний поворот. Батько зниклої дівчинки й мати головного підозрюваного — коханці. Журналістам це сподобається!

Вона дивиться на детективів, які чекають, поки вона щось скаже.

— Це мій, — нарешті говорить вона.

— Ми знаємо. У Вільяма Вулера теж такий є. І єдиний номер, на який він дзвонив — номер телефона, що ми знайшли у вашому домі. — Він робить паузу. — У вас із ним роман.

— Так, — визнає вона, втупившись у стіл, переможена, осоромлена. — Я з ним порвала.

— Який тісний світ, — каже Бледсо.

Вона мовчить.

— Як ставився ваш син, Раян, до того, що ви спите з Вільямом Вулером?

Вона підіймає голову.

— Він про це не знав.

— Діти зазвичай знають більше, ніж здається батькам, — каже Бледсо.

Серце Нори відбиває барабанний дріб. Невже Раян міг дізнатись, що у неї роман із Вільямом? Невже вони думають, що він викрав Ейвері, аби покарати Вілья-ма? Чи покарати її? Ні, це неможливо, вона в це не вірить. Раян на таке не здатен.

Господи. Жовч знову підступає до горла, й вона ледве її ковтає. Голова паморочиться, вона хапається за

стіл. Ґаллі простягає їй склянку води. Вона п’є, щоб перебити присмак жовчі. Рука, що тримає склянку, труситься. Вони чекають.

— Він не знав, — каже вона нарешті.

Це вже було б занадто, думає вона. Гірше, ніж спати з іншим чоловіком. Вона точно горітиме за це в пеклі.

— Але, думаю, знав мій чоловік.

Фейт Бланшар забрала після футбольного тренування мама Саманти, місіс Слегл. Фейт не хоче їхати до Са-манти, вона хоче додому. Їй страшно, вона хоче бути з мамою. Саманта поруч радісно про щось щебече, рада такій зміні планів.

Фейт її не слухає. Вона пригадує ту напругу, що зависла у вітальні вчора вночі, коли вона прокинулась і їй сказали, що відбувається. Якби не прокинулась, мабуть, так би нічого й не знала. Вони досі думають, що вона дитина. Їй сказали, що поліція допитала її брата стосовно Ейвері через чийсь наклеп. Та чи так це. Відтоді їй постійно крутить у шлунку. А тепер вона дізналась, що у них вдома поліція, через що Саманти-на мама її забрала.

Вона досі гнівається на брата за минулу весну, коли він змусив їх таке пережити. Всі, й вона в тому числі, боялися, що Раян потрапить до в’язниці. Мама постійно нишком плакала, а батько весь час мовчав. Раян ходив дуже похмурий. А Фейт відчувала сором, бо деякі її однокласники про все довідались, хоча Раян був неповнолітній і його ім’я не мали розкривати. Та батько Кеті працює в поліції і вона почула, як він про це говорив, а Кеті ще те базікало. Діти глузували з неї,

з її родини. Але вони якось це пережили, Раян не потрапив за ґрати. Він просто не пішов цього року в коледж і мусив працювати в притулку для безхатьків. Звісно, йому це не подобається, але він на це заслужив. Краще б він поїхав у коледж.

Бо тепер трапилось ось це. Вона дуже переживає. Живіт болить. Все повторюється. Але тепер усе в мільйон разів гірше.

Вона помітила, що мама Саманти дивиться на неї через дзеркало заднього виду. Фейт зиркає на неї, і та відвертає очі.