Збірка творів

Входить Грумйо.

ГРУМЙО

Тьху, тьху на всіх потомлених шкап, на всіх шалених панів і на всі погані шляхи. Чи ще когось отак періщено? Чи ще когось отак обляпувано багнюкою? Чи ще когось отак виморювано? Мене послали вперед розпалити вогонь, а самі приїдуть услід і будуть грітися. Добре, що маленьке горнятко — таке, як я, — швидко закипає, а то б у мене губи до зубів примерзли, язик до піднебіння, а серце до кишок, поки я дістався б до коминка, щоб відтанути. Та я, поки роздмухуватиму вогонь, уже й відігріюся. А то в таку погоду й більший за мене міг би промерзнути й застудитись. Агей! Кертісе!

Входить Кертіс.

КЕРТІС

Хто це гукає таким мерзлим голосом?

ГРУМЙО

Крижина. Як не віриш, то спробуй по мені сковзатись — по голові та по шиї розженешся, то проїдеш по спині аж до п’ят. Розпали вогонь, Кертісе.

КЄРТІС

А пан із панею теж їдуть?

ГРУМЙО

Їдуть, Кертісе, їдуть, тож розпалюй швидше вогонь, не лий слова, як воду.

КЕРТІС

А правда, що молода пані така клята та гарячкувата, як розказували?

ГРУМЙО

Була, друже Кертісе, була — до оцих холодів. Адже ти знаєш, що зима і шлюб приборкують і людину, й звірину, отож вони приборкали і мого старого хазяїна, і мою молоду хазяйку, і мене самого, друзяко.

КЕРТІС

Іди к бісу, дурнику тридюймовий, чи я тобі звірина?

ГРУМЙО

Невже в мені лишень три дюйми? Та в тебе самий ріг на цілий фут, а я ж таки не менший від нього! Але розпалюй швидше в каміні, а то як поскаржуся пані, то скуштуєш, яка легенька в неї ручка, — бо вона ж таки легка на руку! Будеш знати, як коло вогню з холодком ходити.

КЕРТІС

(розпалює в каміні)

Розкажи-но, друже Грумйо, що воно там у світі.

ГРУМЙО

Холодно, Кертісе, холодно, тільки на твоїй грубницькій службі й тепло, отож розпалюй. Роби своє, то й дістанеш своє, бо наші пані й пан закоцюбли трохи не до смерті.

КЕРТІС

Уже розпалено, то розказуй швидше новини, друже Грумйо.

ГРУМЙО

Еге, новини! Новини з половини, не задарма.

КЕРТІС

А йди ти! Все в тебе плутня та крутня.

ГРУМЙО

Та от же й викрутив у тебе вогонь, а то замерз буз на кістку. А де кухар? Вечеря готова, в домі прибрано, лепехою потрушено, павутиння позмітано, вся челядь у новій одежі, в білих панчохах, а на кожному слузі весільне вбрання? Кухлі на селі, а чарки на столі? Скатерки постелено і все як слід?

КЕРТІС

Усе готове, розказуй швидше новини, будь ласкав.

ГРУМЙО

Ось тобі перша новина: наші коні підбились, а пан із панею на дорогу звалились.

КЕРТІС

Як?

ГРУМЙО

А так: із сідел у грязюку, і отут-то можна цілу байку доточити.

КЕРТІС

Ну, давай же, брате Грумйо.

ГРУМЙО

Настав вухо.

КЕРТІС

Ось, давай.

ГРУМЙО

Ось, на. (Б’є його по вуху)

КЕРТІС

Ну, це я твою байку не почув, а відчув.

ГРУМЙО

Бо це така байка, що до всіх чуттів промовляє, а стукнув я тебе, аби постукатись у вухо, попросити уваги. А тепер почну. Imprimis[7], ми спускалися з одного паскудного пагорка, і пан їхав позаду пані.

КЕРТІС

Удвох на одному коні?

ГРУМЙО

А тобі що до того?

КЕРТІС

Не мені, а коневі.

ГРУМЙО

Ну, як ти краще за мене знаєш, то розказуй сам. Та якби ти не перебив мене, то почув би, як упав її кінь, і як придавив її, і в яку багнюку вона впала, і як її обляпало, і як пан, замість витягати пані з-під коня, кинувся мене лупцювати за те, що її кінь спіткнувся, і як вона брьохала по болоту, щоб відірвати його від мене, і як він лаявся, і як вона благала — мабуть, уперше зроду, — і як я кричав, і як коні повтікали, і як у неї вуздечка порвалась, і як я загубив підхвістя. І ще дуже багато дечого цікавого розказав би, а тепер воно так і забудеться на віки вічні, і ти ляжеш у могилу, не дізнавшись про все те.

КЕРТІС

Як тебе послухати, то він іще норовливіший за неї.

ГРУМЙО

Атож, і ти та всі задаваки тут спізнаєте це на собі, коли він приїде. Та що я балакаю! Клич Натанієля, Джозефа, Ніколаса, Філіппа, Уолтера, Пундика й усіх. Нехай гарненько позачісуються, почистять свої сині лівреї та попідв’язують чепурненько панчохи. Нехай роблять реверанці лівою ногою, а пайовому коневі хай і до хвоста не доторкнуться, поки собі руку не поцілують. Вони всі напоготові?

КЕРТІС

Так.

ГРУМЙО

Клич їх сюди.

КЕРТІС

Агей, ви там, чуєте? Ідіть стрічати пана та лицезріти пані.

ГРУМЙО

Та вона вже й так лицем дозріла.

КЕРТІС

А я хіба що кажу?

ГРУМЙО

А ти кажеш, що в неї має «лице зріти».

КЕРТІС

Та я ж про те, щоб прийшли поглядіти на неї.

ГРУМЙО

Хіба вона дитина, щоб її глядіти?

Входять четверо чи п’ятеро слуг.

НАТАНІЄЛЬ

Здоров був, Грумйо!

ФІЛІП

Ну, живий-цілий, Грумйо?

ДЖОЗЕФ

О, та це ж Грумйо!

НІКОЛАС

Добридень, Грумйо!

НАТАНІЄЛЬ

Ну як, старий?

ГРУМЙО

Здоров був, ти! Живий-цілий, ти? О, та це ж ти! Добридень, ти! Гаразд, привіталися. А тепер, славні мої товариші, у вас усе готове, чин по чину?

НАТАНІЄЛЬ

Усе готове. А пан уже близько?

ГРУМЙО

Ось-ось, уже з коня зсідає, отож ви не… Тихо, бодай вас курка вбрикнула! Я вже чую пана.

Входять Петруччо і Катеріна.

ПЕТРУЧЧО

Де ж ті лакузи? Чи нема нікого,

Щоб стремено подержать, взять коня?

Де Грегорі, Натанієль, Філіпп?

ВСІ СЛУГИ

Ми, пане, тут, ми тут, ми, пане, тут!

ПЕТРУЧЧО

«Ми, пане, тут, ми тут, ми, пане, тут»!

Ви, неотеси, бовдури безмозкі!

Оце ви так хапаєтесь до служби?

Де ж дурень той, що я вперед послав?

ГРУМЙО

Я, пане, тут — і дурень, як і був.

ПЕТРУЧЧО

Селюче, ледацюго, клятий сину!

Чи не сказав я: «Стрінь мене в саду

І все це кодло приведи з собою»?

ГРУМЙО

В Натанієля, пане мій, каптан

Ще недошитий; в Габрієля — капці.

А Пітерові капелюх чорнить

Уже пора, та сажі не знайшлося,

В Уолтера кинджал без піхов досі.

Лиш Рейф, Адам та Грегор молодці,

А решта всі — обшарпані старці.

Одначе всі ми вийшли вас вітати.

ПЕТРУЧЧО

Гайда, поганці, принесіть вечерю.

Слуги виходять.

(Співає)

Де воля, воленька моя,

Де всі мої…

Сідай, Кет, будь як удома. їсти, їсти, їсти, їсти!

Слуги вносять вечерю.

Ну, скоро там? Не супся, люба Кет.

Стягніть із мене чоботи, паршивці!

(Співає)

Один чернець кудись там брів

І на шляху своїм зустрів…

Мармизо, легше! Не звихни ноги!

Ось, на! Із другим будеш бережніш.

(Б’є слугу)

Не супся, Кет. Несіть води! Агов!

Входить слуга з водою; Петруччо не звертає на нього уваги.

А де Троїл, мій пес? Ти, хлопче, йди

Поклич мого кузена Фердинанда.

Один слуга виходить.

Вас познайомити я хочу, Кет.

Де капці, я питаю? Де вода?

Йди, Кет, умийся. Будь як дома тут.

(Перекидає миску)

Навмисне, лобуряко, перекинув?

(Б’є слугу)

КАТЕРІНА

Не гарячіться: не навмисно ж він.

ПЕТРУЧЧО

Ти, лобуряко, клаповухий пень!

Сядь, Кет. В кишках бурчить у тебе, знаю.

Молитву ти прокажеш, а чи я?

Баранина?

1-Й СЛУГА

Еге ж.

ПЕТРУЧЧО

А хто приніс?

ПІТЕР

Та я ж.

ПЕТРУЧЧО

Печеня пригоріла геть.

Ну ж і собаки! Де поганець кухар?

Як ви посміли подавать мені

Таке паскудство? Ось, самі поїжте!

З мисками, з тарілками і з усім!

(Жбурляє в них страви й посуд)

Недбайла! Бовдуряки безголові!

Ще й супитесь? Ось я вам зараз дам!

Слуги квапливо виходять.

КАТЕРІНА

Мій муже, я прошу вас, не хвилюйтесь:

Всі страви добрі, якщо ваша ласка.

ПЕТРУЧЧО

А я кажу, що все попригоряло,

І я й не доторкнуся ні до чого,

Бо від такого збурюється жовч,

Тож краще нам попостувать обом,

Адже ми й так обоє запальні, —

Не варто ще розпалювать себе,

Наївшись пересмаженого м’яса.

Потерп, а завтра буде все гаразд,

Сьогодні ж нумо постувать удвох.

Ходім до шлюбного твого покою.

Виходять.

Входить кілька слуг.

НАТАНІЕЛЬ

Пітере, ти коли бачив таке?

ПІТЕР

Він хоче її побити її ж таки зброєю.

Входить Кертіс.

ГРУМЙО

Де він?

КЕРТІС

У неї в шлюбному покої,

Читає їй казання про здержливість,

Кляне, лютує, лається, й вона

Не знає на яку ступити, бідна.

Сидить, немов розбуджена зі сну.

Тікаймо, хлопці! Він уже виходить.

Виходять.

Входить Петруччо.

ПЕТРУЧЧО

Так хитро я почав порядкувати

І сподіваюсь, що допну свого.

Нехай поголодує соколиця,

І я не дам їй їсти ані крихти,

Аж поки не привчу сідать на руку:

Інакше не приборкаєш її.

Іще один є спосіб, як привчити,

Аби летіла на хазяйський клич:

Їй не давати спати, як то роблять

Із кречетами, що у клітці б’ються

І не хотять скоритися людині.

Не їла зранку — і не буде їсти,

Не спала ніч — не спатиме і цю.

Як я зумів присікатись до їжі,

Присікаюсь так само й до постелі,

Розкидаю на ліжку подушки,

І простирадла, й укривала — все,

А посеред того розгардіяшу

Вдаватиму, що я про неї дбаю,

І вийде, що всю ніч вона просидить,

А задрімає сидячи — я знову,

Зчинивши бешкет, розбуджу її.

Отак поб’ю я ласкою дружину,

Її шалену вдачу угамую.

Хто знає кращі способи для цього,

Нехай покаже: повчимось у нього.

(Виходить)