Збірка творів

Там само. Світлиця в палаці. Входить Протей.

ПРОТЕЙ

Покину Джулію — зламаю клятву;

Цю покохаю — теж зламаю клятву;

Як друга зраджу — зраджу я подвійно.

Та ж сила, що примусила мене

Дать першу клятву, змушує тепер

Її ламати тричі. Так — любов

Сама заприсягнулася на вірність,

Сама ж вона й присягу ту ламає.

Любове, ти у гріх мене ввігнала.

Навчи ж тепер, як маю гріх покрити!

Я поклонявся зірці мерехтливій,

Тепер обожнюю яскраве сонце.

Розумний-бо лама дурну присягу!

Нікчема той, кому бракує волі

Погане щось на краще замінити.

О, посоромсь, блюзнірський язику!

Ти звеш «поганим» ту, що сам хвалив

І двадцять тисяч раз їй присягався!

Кохання з серця викинуть не можна;

Проте я викинув; але ж для того,

Щоб покохати дужче. Я втрачаю

І Джулію, і Валентина; втім,

Зберігши їх, я втратив би себе;

А втративши обох, я зберігаю

Себе самого замість Валентина

І Сільвію, про Джулію забувши.

Адже я сам собі найближчий друг.

Кохання ж бо для нас — то найцінніше!

А Сільвія — клянуся чистим небом! —

Перетворила Джулію зненацька

На чорну ефіопку. То забуду ж

Я навіть те, що Джулія живе!

Нехай в душі моїй лишиться згадка,

Що почуття моє до неї вмерло;

А Валентина буду я вважати

За ворога, щоб Сільвія мені

За подругу щонаймилішу стала.

Не можу буть я вірний сам собі,

Якщо не зраджу дружби з Валентином.

По мотузяній міриться драбині

До Сільвії залізти у вікно;

І я, його суперник, все те знаю!

Я батькові відкрию їхній намір,

І, під гарячу руч, він Валентина

Негайно прожене, бо вже замислив

Дочку свою за Туріо віддати.

Та не страшний мені дурний суперник.

Я спритно бевзя оплету лукавством

І покладу його зальотам край,

Аби з палацу Валентин забрався.

Вділи мені, любове, дужі крила,

Так як ума для задуму вділила!

(Виходить)