Збірка творів

Вулиця перед абатством.

Входять 2-й купець і Анджело.

АНДЖЕЛО

Шкодую, пане: надто вас затримав;

Та, слово честі, він узяв ланцюг,

Хоч відмовляється так безсоромно.

2-Й КУПЕЦЬ

Якої він зажив у місті слави?

АНДЖЕЛО

Його тут вельми поважають, пане,

Всі ставляться до нього дуже тепло, —

Нема в Ефесі рівного йому;

На слово ладен я йому довірить

Мої достатки.

2-Й КУПЕЦЬ

Тихше говоріть:

Мені здається, він іде сюди.

Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький.

АНДЖЕЛО

Так, так, і в нього той ланцюг на шиї,

Якого ніби він не взяв у мене.

Ласкавий пане, підійдіть і ви,

Я з ним поговорю! Як ви могли

Завдать мені, шановний Антіфоле,

Такої прикрості й образи? Пане,

Таж ви зганьбили і себе тим самим,

Бо запевняли, навіть присягались,

Що не дістали ланцюга від мене,

Який ви зараз носите відкрито.

Окрім турбот, ганьби й мого арешту,

Вчинили ви іще велику шкоду

І другові статечному моєму;

Коли б тут не затримала його

Та сварка наша, він уже давно,

Вітрила розпустивши, плив би морем.

Невже й тепер ви будете зрікатись,

Що ланцюга цьою взяли у мене?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Еге ж, узяв; та я і не зрікався.

2-Й КУПЕЦЬ

Ні, кривоприсягаючи, зрікались.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Хто чув, що я зрікався й присягав?

2-Й КУПЕЦЬ

Я чув на власні вуха. О, ганьба!

Що ти живеш між чесними людьми!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Негідник ти, коли мене ганьбиш!

Та честь свою і чесність доведу я,

Якщо ти приймеш виклик мій.

2-Й КУПЕЦЬ

Приймаю!

І всім я докажу, що ти негідник.

Видобувають мечі.

Входять Адріана, Люціана, куртизанка та інші.

АДРІАНА

Спиніться, Бога ради! Він безумний!

Скоріше відберіть меча! Зв’яжіть

Його і Дроміо та відведіть

Обох додому.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ну ж, тікаймо, пане!

Он монастир. Туди хутчій біжімо,

А ні — то нам обом кінець вже!

Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький вбігають у монастир. Входить абатиса.

АБАТИСА

Мир вам!

Чого ви, люди добрі, збились тут?

АДРІАНА

Щоб мужа бідного мого забрати,

Що обезумів; тож дозвольте нам

Зайти: ми мусимо його зв’язати

Й додому відвести для лікування.

АНДЖЕЛО

Я так і знав, що втратив він свій розум!

2-Й КУПЕЦЬ

Шкодую я, що зняв на нього зброю.

АБАТИСА А чи давно вже збожеволів він?

АДРІАНА

Він був такий сумний останній тиждень,

Похмурий і сердитий, як ніколи;

Проте лише сьогодні по обіді

Дійшла його хвороба аж до сказу.

АБАТИСА

Чи поховав когось із щирих друзів?

Йому, бува, любов якась негідна

Не полонила серця? В гріх такий

Молодики впадають найчастіше,

Аби лиш волю дав своїм очам.

Яка з цих бід звалилася на нього?

АДРІАНА

Та жодна з них, якщо лиш не остання, —

Кохання б то; зникав він часто з дому.

АБАТИСА

За це вам слід би гримати на нього.

АДРІАНА

Я гримала.

АБАТИСА

Але не досить різко?

АДРІАНА

Так, як мені це дозволяла скромність.

АБАТИСА

І, мабуть, сам на сам?

АДРІАНА

Ні, і на людях.

АБАТИСА

То, видно, дуже рідко?

АДРІАНА

Я день у день товкла йому те ж саме.

Не міг він спать і їсти від докорів.

Віч-на-віч більше ні про що із ним

Не говорила я і в товаристві

Робила натяки на те не раз;

Йому я говорила безупинно,

Що чинить він і гидко, і нечесно.

АБАТИСА

І, зрештою, він з того й збожеволів.

Постійний крик ревнивої жони

Дошкульніший, аніж укус зубів

Скаженого собаки. Таж йому

Твої докори не давали спати,

От і потьмарився у нього розум,

Йому докором страви приправляла,

А прикрості розладнують нам шлунок,

Тому й трясе його весь час гарячка.

А що таке гарячка, як не ті ж

Безумства напади? Сама сказала,

Що ти своїм бурчанням невгамовним

Його утіху, спокій руйнувала;

До меланхолії це спричинилось.

Вона ж — сестра одчаю й безнадії.

Слідом за нею йде отруйна зграя

Блідих недуг, тих ворогів життя!

Без сну, без їжі, без розваг — повір,

Не лиш людина, ошаліє й звір.

Все ревнощі! Ти винна мимоволі,

Що чоловік твій раптом збожеволів.

ЛЮЦІАНА

В її докорах лагідність велика,

А чоловік такий брутальний, дикий! —

Як можеш, сестро, слухати й мовчати

І дозволяєш тут себе картати?

АДРІАНА

Сумління ті слова в мені збудили.

Ходім по нього, люди добрі.

АБАТИСА

Ні!

Ніхто не сміє в монастир зайти.

АДРІАНА

Хай ваші слуги приведуть його.

АБАТИСА

Шукав він втечища в священних мурах,

Що захистять його од ваших рук.

Я поверну йому здоровий розум,

Якщо не будуть всі зусилля марні.

АДРІАНА

Я хочу мужа доглядать сама,

Йому за няньку бути, лікувати.

За нього дбати, а тому прошу, —

Дозвольте, я візьму його додому.

АБАТИСА

Ні, зачекай; його не відпущу я,

Допоки вже не випробую всіх

Мені відомих засобів: сиропів,

Цілющих трунків, молитов святих,

Щоб став він знов здоровим чоловіком.

Так вимага обітниця моя

Й наказує мені духовний сан мій;

Іди ж і залиши його зі мною.

АДРІАНА

Я не піду, не кину чоловіка;

І вашій святості не випадає

Так розлучати мужа і жону.

АБАТИСА

Вгамуйсь і йди; тобі його не дам я. (Виходить)

ЛЮЦІАНА

Поскаржитися князеві ти мусиш

На цю образу!

АДРІАНА

Так, ходім, йому

Впаду до ніг я і не встану доти,

Аж поки сльози і мої благання

Його сюди з ’явитись не примусять,

Щоб відібрати мужа в абатиси.

2-Й КУПЕЦЬ

Показує, мені здається, стрілка

Вже рівно п’ять, і, мабуть, скоро князь

Тут з’явиться, йдучи в сумну долину,

На місце страти, — поблизу воно,

Ген там лежить, за монастирським валом.

АНДЖЕЛО

Чого туди проходить має князь?

2-Й КУПЕЦЬ

Щоб там присутнім бути у годину,

Як привселюдно голову зітнуть

Купцеві Сіракузькому, якого

Прибило бурею у нашу гавань.

Сюди прибувши, він закон порушив,

За що й приречено його до страти.

АНДЖЕЛО

Вони ідуть. Подивимось на страту.

ЛЮЦІАНА

Ти князеві впади до ніг, допоки

Монастиря він не пройшов.

Входять князь і з почтом, Егеон з непокритою головою, кат і варта.

КНЯЗЬ

Нехай

Іще раз оголосять привселюдно:

Як друг якийсь за нього сплатить викуп,

Він не помре; хотіли б ми йому

Допомогти.

АДРІАНА

О князю наш великий,

Обороніть мене від абатиси!

КНЯЗЬ

То доброчесна й преподобна дама;

Не може бути, щоб вона тобі

Якусь вчинила прикрість.

АДРІАНА

О, дозвольте,

Ясновельможний князю наш, сказать вам:

Мій Антіфол, мій муж, якому я,

За вашою порадою, себе

У владу віддала і все, що маю,

В цей згубний день зненацька збожеволів:

Почав безумний вулицями бігать

(А з ним і раб, що збився з плигу теж),

Обурюючи чесних городян,

Вдираючись в їх житла, силоміць

В них персні беручи й коштовні речі,

Все, що подобалось його безумству.

Нам пощастило раз його зв’язати

І відвести додому; я ж сама

Пішла по місту виправляти шкоду,

Якої муж завдав своїм шаленством,

І раптом він, — не знаю, як це сталось, —

Утік од сторожів своїх, а з ним

І божевільний раб його чкурнув.

Ми щойно їх обох зустріли тут, —

З оголеним мечем, несамовито

Накинулись на нас вони й прогнали.

Та ми взяли людей і повернулись,

Щоб їх зв’язать; тоді вони втекли

У монастир, а ми — слідом за ними;

Але замкнула абатиса браму,

Й тепер нас не впускає і не хоче

Ні видать мужа хворого мені,

Ні відіслати з кимсь його додому.

О, накажи, наш князю благородний.

Віддать його мені, щоб я могла

Подать йому потрібну допомогу.

КНЯЗЬ

Твій муж брав участь у моїх походах

І добре воював колись. В той день,

Як ти його господарем зробила

Над власним ложем, дав тобі я слово,

Що я зроблю для нього все, що зможу.

Хай хтось із вас постукає у браму

Та викличе до мене абатису.

Я хочу зразу ж заладнать цю справу,

Раніше ніж піду.

Входить слуга.

СЛУГА

О пані, пані!

Тікайте і рятуйтесь! Мій господар

І раб його, звільнившись, одшмагали

Усіх служниць, а доктора зв’язали

Та й підпалили бороду йому.

А ледь її охоплював вогонь,

Вони лили на нього цілі відра

Помиїв, щоб волосся погасити.

Мій пан навча його тепер терпіння,

Слуга ж тим часом голову йому

Стриже точнісінько, як божевільним,

Їй-богу, пані, як не пошлете

Йому когось негайно на підмогу,

Ті двоє заклинателя уб’ють.

АДРІАНА

Замовкни, дурню! Тут твій пан і раб;

І все брехня, про що ти нам говориш.

СЛУГА

Життям клянусь, що я кажу лиш правду!

Побіг щодуху я, як те побачив.

Він вас розшукував і присягався

Лице вам обсмалити, як впіймає,

І геть спотворить вас, шановна пані!

Галас за сценою.

О, чуєте? Це ж він! Скоріш тікайте!

КНЯЗЬ

Стань біля мене і не бійся! Варто

Приготувати алебарди!

АДРІАНА

Горе!

Та це ж мій муж! Ви свідки всі, що він

З’являється, мов невидимець, всюди;

Ми ж бачили, як щойно муж сховався

За мурами, а це, дивись, вже там;

Цього збагнуть не може людський розум.

Входять Антіфол Ефеський і Дроміо Ефеський.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Правосуду благаю я! Ім’ям

Прислуг моїх тобі в часи минулі,

Я, князю благородний, захищав

Тебе в жорстоких січах і на себе

Приймав від ворога страшні удари,

Рятуючи твоє життя; тож кров’ю,

Яку тоді за тебе проливав,

Я заклинаю, — правий суд вчини!

ЕГЕОН

Як не збезумивсь я від страху смерті,

То бачу сина Антіфола й Дромйо.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Правосуду прошу супроти жінки,

Що сам ти за жону мені віддав;

Вона знущалась з мене, зневажала.

Тії ганьби, що нею я укритий,

Ні здумати, ні уявить не можна!

КНЯЗЬ

Скажи, що заподіяно тобі, —

І справедливий винесу я присуд.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Сьогодні, світлий князю наш, вона

Мене в мою господу не впустила,

Сама ж в той час бенкетувала там

З розпутником своїм!

КНЯЗЬ

То гріх тяжкий!

Скажи, ти так чинила, жінко?

АДРІАНА

Ні, мій добрий князю! И він, і я сама,

Й моя сестра, — обідали ми разом;

Клянусь душі спасінням, все те фальш,

У чому він мене обвинуватив!

ЛЮЦІАНА

Хай більш я не побачу світла дня,

Нехай я не засну вночі, коли

Вона вам не сказала щиру правду!

АНДЖЕЛО

Зламала клятву ти, облудна жінко!

Вони обидві брешуть! Їх у цьому

Правдиво винуватить божевільний.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Володарю, я знаю, що кажу вам;

Себе не одурманив я вином,

І я не ошалів від лютування,

Хоч міг би від таких страшних образ

Ума відбитись лавіть наймудріший.

Мене ця жінка нині не впустила,

Коли додому я прийшов обідать;

Цей золотар, — коли б не був він зараз

Із нею заодно, — посвідчить міг би

Мої слова, бо він там був зі мною

Й пішов від мене по ланцюг, який

Мав принести мені у «Дикобраз»,

Де разом з Балтазаром я обідав,

Та не прийшов, і по обіді я

Подавсь його шукати, і зустрів

Його на вулиці з цим паном разом.

І там підступний золотар поклявся,

Що він сьогодні дав мені ланцюг,

Якого — свідок Бог! — я ще й не бачив;

І ось за це дозорцеві звелів він

Мене арештувати. Я скорився

Й послав слугу додому по дукати,

Але слуга вернувся без нічого.

Тоді я попросив того дозорця,

Щоб він пішов туди зі мною разом;

Дорогою ми стріли

Мою жону, її сестру і з ними

Ватагу підлих спільників її!

Вони вели ще й Пінча за собою:

Це — ледар, це — бліда, голодна неміч,

Це — шарлатан, кістяк ходячий, маг,

Шахрай і ворожбит, жебрак обдертий,

Це — труп живий, потвора без очей;

І цей махляр огидний удавав

Із себе заклинателя! Мені

Ув очі зазирав і мацав пульс;

А потім, втупившись мені в обличчя

Паскудною мармизою своєю,

Він закричав: я бісом одержимий.

Тоді усі накинулись на мене,

Зв’язали руки й потягли додому,

Замкнули там у темнім, вогкім склепі

З слугою разом, зв’язаним, як я;

Та мотузки я перегриз зубами,

І вирвався на волю, та й до вас,

Володарю, прибіг сюди негайно,

Щоб справедливої просить відомсти

За цю нечувану ганьбу й насильство!

АНДЖЕЛО

Володарю, я свідчу вам, що нині

Він справді в себе вдома не обідав

І що його в господу не впустили.

КНЯЗЬ

А ланцюга ти дав йому чи ні?

АНДЖЕЛО

Я дав йому, й, коли він вбіг сюди,

Всі бачили ланцюг на шиї в нього.

2-Й КУПЕЦЬ

І присягаюся: я чув, як ви

Признались, він оддав вам ланцюга,

А перед тим на ринку ви клялись,

Що ланцюга й не бачили ніколи,

І через те я зняв на вас меча;

А ви собі сховались в монастир

І вийшли звідти, мабуть, тільки чудом.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Ніколи в монастир я не заходив,

Меча ти проти мене не здіймав,

І ланцюга ніколи я не бачив.

Клянуся небом — це брехня негідна!

КНЯЗЬ

Як дивно все заплуталось в цій справі!

Гадаю я, що ви понапивались

Із келиха Кіркеї. Щоб його

Загнали й справді в монастир, то він

І був би там; коли б же збожеволів,

То вже не захищався б так розумно.

Ви кажете, що він обідав дома,

Та золотар доводить протилежне.

А ти що скажеш, хлопче?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Ясний князю,

Обідав він із нею в «Дикобразі».

КУРТИЗАНКА

Тай, так, і зняв у мене з пальця перстень.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

То правда, мій володарю, цей перстень

Я в неї взяв.

КНЯЗЬ

Ти бачила, як він

Ввійшов сюди, в абатство?

КУРТИЗАНКА

Так, владарю,

Я бачила, як бачу вашу світлість.

КНЯЗЬ

Як дивно це! Покликать абатису!

Мені здається, вам чогось бракує,

Якщо не збожеволіли цілком.

Один із почту виходить.

ЕГЕОН

Великий князю наш, дозвольте з ласки

Мені сказати слово; я знайшов,

На щастя, друга тут, який врятує

Мені життя, сплативши вам всю суму,

Яку призначено за викуп мій.

КНЯЗЬ

Кажи, що маєш, сіракузцю. Ну,

Чого ж ти хочеш?

ЕГЕОН

Чи звати вас не Антіфол, мій пане?

А вашого невільника не Дромйо?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Годину лиш тому невільний був я,

Та перегриз він на мені мотузку,

І Дроміо слугою вільним став.

ЕГЕОН

Я переконаний, що ви обидва

Про мене згадуєте.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Ні, себе

Ми згадуємо, дивлячись на вас;

Зв’язали нещодавно й нас так само,

Як вас тепер. Ви, пане, може, теж

Один із пацієнтів дурня Пінча?

ЕГЕОН

Чому ви дивитесь на мене так,

Мов я чужий? Ви ж знаєте мене.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Я досі вас ніколи ще не бачив.

ЕГЕОН

О, як мене змінили дні скорботи,

Відколи з вами бачивсь я востаннє.

Й журба потворною рукою часу

Спотворила моє лице й зробила

Його чужим! О друже мій, скажи,

Чи ти хоч впізнаєш мій голос?

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Ні.

ЕГЕОН

Ти, Дромйо, теж не впізнаєш?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

І я,

Мій пане, теж не впізнаю.

ЕГЕОН

Проте,

Я певен, мій ти упізнаєш голос.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Ви так гадаєте, пане? А я — якраз навпаки, я певен, що зовсім не впізнаю; а коли людина щось заперечує, то треба їй вірити.

ЕГЕОН

І голосу не впізнають! Невже,

О часе лютий, за сім літ коротких

Ти так зумів розбить мій бідний голос,

Що навіть рідний син впізнать не може.

І хоч зима, яка вбива всі соки,

Моє лице зів’яле вкрила снігом,

Хоч кригою взялася в жилах кров,

Та ніч життя поберегла ще пам’ять

І світло в гаснучій моїй лампаді,

Ще трохи чують вуха, хоч і глухнуть,

І всі ці сиві свідки (певен я)

Мені говорять правду, — ти мій син.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Свого я батька ще не бачив зроду!

ЕГЕОН

Згадай, мій сину, лиш сім літ минуло,

Як виїхав ти з Сіракуз; чи ти

Соромишся впізнать мене в нещасті?

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

І князь наш, і мої знайомі в місті

Посвідчить можуть, що це все — не так:

Я Сіракуз іще не бачив зроду.

КНЯЗЬ

Знай, сіракузцю, ось вже двадцять років

Я опікуюсь Антіфолом, він

За весь цей час не бачив Сіракуз.

Мені здається, що літа і горе

Тобі потроху вистарили розум.

Входить абатиса з Антіфолом Сіракузьким і Дроміо Сіракузьким.

АБАТИСА

Великий князю наш, ось чоловік,

Якому тут тяжку вчинили кривду.

АДРІАНА

Два мужі бачу я, коли мене

Не обдурили власні очі.

КНЯЗЬ

Мабуть,

Один із них — твій муж, а другий —

То дух його; так само й ці обоє.

Котрий з них чоловік? Котрий з них дух?

Хто зможе розрізнити їх, панове?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Я — Дроміо, звели йому забратись!

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Я — Дроміо, дозволь мені зостатись!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Невже тебе я бачу, батьку мій?

Чи це твій привид?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

О старий мій пане!

Та хто ж це вас зв’язав?

АБАТИСА

Хто б не зв’язав,

Я розв’яжу й визволенням його

Здобуду мужа. Егеоне сивий,

Скажи, чи ти той самий, що колись

Дружину мав Емілію, яка

Тобі родила двох синів-близняток?

Як ти той самий Егеон, скажи ж,

Скажи мерщій Емілії тій самій!

ЕГЕОН

Коли це все не сон, то ти і справді

Емілія; як ти — вона, скажи

Й мені, де син, що плив з тобою разом

На тім фатальнім плоті?

АБАТИСА

Нас усіх, —

Його, мене і Дромйо, — врятували

Чутливі мореплавці з Епідамна;

Але рибалки грубі із Корінфа

Догнали скоро їх і відібрали

В них Дроміо й мого малого сина,

Мене в епідамнян вони лишили.

Що з ними сталося, не знаю я:

Тоді знайшла собі притулок тут.

КНЯЗЬ

Це стверджує ту розповідь, що ми

Ще ранком чули; ось два Антіфоли

Однакові, як на один копил;

А ось два Дроміо, на диво схожі.

Так, справді, де батьки оцих дітей,

Що випадок їх звів оце докупи.

Прибув ти із Корінфа, Антіфоле?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Ні, герцогу, прибув я з Сіракуз.

КНЯЗЬ

Стривай, стань збоку; я ніяк не можу

Вас розрізнити.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Я сюди прибув

З Корінфа, мій володарю ласкавий.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

І я з ним теж.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Привіз мене сюди завзятий воїн,

Ваш славний дядько, Менафонський князь.

АДРІАНА

А хто з вас двох обідав нині в мене?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Я, прехороша пані.

АДРІАНА

Ви мій муж?

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Е, ні! Даруйте, я на це не згоден!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

І я також, хоч мужем називала

Мене вона; а чарівна ця панна,

Її сестра, іменувала братом.

(До Люціани)

Те, в чім я так вас запевняв тоді,

Надію маю довести на ділі,

Як це не сон, що бачу я і чую.

АНДЖЕЛО

Ось, пане, той ланцюг, що я вам дав!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Здається, пане. Я і не зрікаюсь.

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

А ви за той ланцюг мене схопили!

АНДЖЕЛО

Здається, пане. Я і не зрікаюсь.

АДРІАНА

Я вам послала гроші через Дромйо

На викуп, пане; він їх не приніс?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

О ні! Не через мене!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Той гаманець дукатів я одержав:

Його приніс мені слуга мій, Дромйо.

Я бачу, кожному з нас попадався

СЛУГА

Не свій, а братів; нас же двох

Теж плутали: він мною був, я — ним:

От з цього помилки всі і постали!

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

За ці дукати викуплю я батька.

КНЯЗЬ

Не треба, я йому життя дарую.

КУРТИЗАНКА

Прошу, мій діамант віддайте, пане!

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

Візьміть його; велика дяка вам

За ваш смачний обід.

АБАТИСА

Зробіть нам ласку,

Преславний князю наш, у монастир

Із нами разом завітайте; там

Докладно ми про наші всі пригоди

Розкажем вам, і всіх, що тут зійшлись,

Що в день цей від численних помилок

Страждали, просимо ми теж до гурту

І обіцяєм всіх задовольнити.

О, двадцять п’ять тяжких і довгих років,

Сини мої, промучилась я з вами,

І тільки зараз народила вас!

Ви, князю наш, ти, муже мій, і діти,

І ви, календарі їх з перших днів,

Ходім мерщій похрестини справляти:

Кінець журбі, тож нумо святкувати!

КНЯЗЬ

Охоче буду кумом на хрестинах.

Князь, абатиса, Егеон, куртизанка, 2-й купець, Анджело та почет виходять.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Чи збігати мені на корабель

По ваші речі, пане?

АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ

По мої?

Які ж туди відніс ти речі, Дромйо?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ті речі, що були в «Кентаврі», пане.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Це він мені говорить. Дромйо, я

Господар твій, ходімо з нами зараз;

Про речі ті подбаємо ми згодом;

Ну, брата ж обніми й потішся з ним!

Антіфол Сіракузький і Антіфол Ефеський, Адріана і Люціана виходять.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

В господаря твого живе красуня, —

Ох, та й гладка ж! Вона мене сьогодні

Ледь не засмажила під час обіду;

Тепер вона мені сестрою буде, —

Нівроку їй, — а не жоною, правда ж?

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Мені здається все, що ти не брат мій,

А дзеркало моє. Дивлюсь на тебе

І бачу, що вродливий я хлопчина!

Ходім і ми на свято подивитись.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Прошу вас, пане, йти вперед, ви старший.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

Це ще питання: як його розв’яжем?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ми соломинку будемо тягти

За наше старшинство; тим часом ти

Іди вперед.

ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ

О ні, хай краще так:

Ми разом народились, як близнята,

То й підем попідручки, як два брата.

Виходять.