Вулиця перед абатством.
Входять 2-й купець і Анджело.
АНДЖЕЛО
Шкодую, пане: надто вас затримав;
Та, слово честі, він узяв ланцюг,
Хоч відмовляється так безсоромно.
2-Й КУПЕЦЬ
Якої він зажив у місті слави?
АНДЖЕЛО
Його тут вельми поважають, пане,
Всі ставляться до нього дуже тепло, —
Нема в Ефесі рівного йому;
На слово ладен я йому довірить
Мої достатки.
2-Й КУПЕЦЬ
Тихше говоріть:
Мені здається, він іде сюди.
Входять Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький.
АНДЖЕЛО
Так, так, і в нього той ланцюг на шиї,
Якого ніби він не взяв у мене.
Ласкавий пане, підійдіть і ви,
Я з ним поговорю! Як ви могли
Завдать мені, шановний Антіфоле,
Такої прикрості й образи? Пане,
Таж ви зганьбили і себе тим самим,
Бо запевняли, навіть присягались,
Що не дістали ланцюга від мене,
Який ви зараз носите відкрито.
Окрім турбот, ганьби й мого арешту,
Вчинили ви іще велику шкоду
І другові статечному моєму;
Коли б тут не затримала його
Та сварка наша, він уже давно,
Вітрила розпустивши, плив би морем.
Невже й тепер ви будете зрікатись,
Що ланцюга цьою взяли у мене?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Еге ж, узяв; та я і не зрікався.
2-Й КУПЕЦЬ
Ні, кривоприсягаючи, зрікались.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Хто чув, що я зрікався й присягав?
2-Й КУПЕЦЬ
Я чув на власні вуха. О, ганьба!
Що ти живеш між чесними людьми!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Негідник ти, коли мене ганьбиш!
Та честь свою і чесність доведу я,
Якщо ти приймеш виклик мій.
2-Й КУПЕЦЬ
Приймаю!
І всім я докажу, що ти негідник.
Видобувають мечі.
Входять Адріана, Люціана, куртизанка та інші.
АДРІАНА
Спиніться, Бога ради! Він безумний!
Скоріше відберіть меча! Зв’яжіть
Його і Дроміо та відведіть
Обох додому.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ну ж, тікаймо, пане!
Он монастир. Туди хутчій біжімо,
А ні — то нам обом кінець вже!
Антіфол Сіракузький і Дроміо Сіракузький вбігають у монастир. Входить абатиса.
АБАТИСА
Мир вам!
Чого ви, люди добрі, збились тут?
АДРІАНА
Щоб мужа бідного мого забрати,
Що обезумів; тож дозвольте нам
Зайти: ми мусимо його зв’язати
Й додому відвести для лікування.
АНДЖЕЛО
Я так і знав, що втратив він свій розум!
2-Й КУПЕЦЬ
Шкодую я, що зняв на нього зброю.
АБАТИСА А чи давно вже збожеволів він?
АДРІАНА
Він був такий сумний останній тиждень,
Похмурий і сердитий, як ніколи;
Проте лише сьогодні по обіді
Дійшла його хвороба аж до сказу.
АБАТИСА
Чи поховав когось із щирих друзів?
Йому, бува, любов якась негідна
Не полонила серця? В гріх такий
Молодики впадають найчастіше,
Аби лиш волю дав своїм очам.
Яка з цих бід звалилася на нього?
АДРІАНА
Та жодна з них, якщо лиш не остання, —
Кохання б то; зникав він часто з дому.
АБАТИСА
За це вам слід би гримати на нього.
АДРІАНА
Я гримала.
АБАТИСА
Але не досить різко?
АДРІАНА
Так, як мені це дозволяла скромність.
АБАТИСА
І, мабуть, сам на сам?
АДРІАНА
Ні, і на людях.
АБАТИСА
То, видно, дуже рідко?
АДРІАНА
Я день у день товкла йому те ж саме.
Не міг він спать і їсти від докорів.
Віч-на-віч більше ні про що із ним
Не говорила я і в товаристві
Робила натяки на те не раз;
Йому я говорила безупинно,
Що чинить він і гидко, і нечесно.
АБАТИСА
І, зрештою, він з того й збожеволів.
Постійний крик ревнивої жони
Дошкульніший, аніж укус зубів
Скаженого собаки. Таж йому
Твої докори не давали спати,
От і потьмарився у нього розум,
Йому докором страви приправляла,
А прикрості розладнують нам шлунок,
Тому й трясе його весь час гарячка.
А що таке гарячка, як не ті ж
Безумства напади? Сама сказала,
Що ти своїм бурчанням невгамовним
Його утіху, спокій руйнувала;
До меланхолії це спричинилось.
Вона ж — сестра одчаю й безнадії.
Слідом за нею йде отруйна зграя
Блідих недуг, тих ворогів життя!
Без сну, без їжі, без розваг — повір,
Не лиш людина, ошаліє й звір.
Все ревнощі! Ти винна мимоволі,
Що чоловік твій раптом збожеволів.
ЛЮЦІАНА
В її докорах лагідність велика,
А чоловік такий брутальний, дикий! —
Як можеш, сестро, слухати й мовчати
І дозволяєш тут себе картати?
АДРІАНА
Сумління ті слова в мені збудили.
Ходім по нього, люди добрі.
АБАТИСА
Ні!
Ніхто не сміє в монастир зайти.
АДРІАНА
Хай ваші слуги приведуть його.
АБАТИСА
Шукав він втечища в священних мурах,
Що захистять його од ваших рук.
Я поверну йому здоровий розум,
Якщо не будуть всі зусилля марні.
АДРІАНА
Я хочу мужа доглядать сама,
Йому за няньку бути, лікувати.
За нього дбати, а тому прошу, —
Дозвольте, я візьму його додому.
АБАТИСА
Ні, зачекай; його не відпущу я,
Допоки вже не випробую всіх
Мені відомих засобів: сиропів,
Цілющих трунків, молитов святих,
Щоб став він знов здоровим чоловіком.
Так вимага обітниця моя
Й наказує мені духовний сан мій;
Іди ж і залиши його зі мною.
АДРІАНА
Я не піду, не кину чоловіка;
І вашій святості не випадає
Так розлучати мужа і жону.
АБАТИСА
Вгамуйсь і йди; тобі його не дам я. (Виходить)
ЛЮЦІАНА
Поскаржитися князеві ти мусиш
На цю образу!
АДРІАНА
Так, ходім, йому
Впаду до ніг я і не встану доти,
Аж поки сльози і мої благання
Його сюди з ’явитись не примусять,
Щоб відібрати мужа в абатиси.
2-Й КУПЕЦЬ
Показує, мені здається, стрілка
Вже рівно п’ять, і, мабуть, скоро князь
Тут з’явиться, йдучи в сумну долину,
На місце страти, — поблизу воно,
Ген там лежить, за монастирським валом.
АНДЖЕЛО
Чого туди проходить має князь?
2-Й КУПЕЦЬ
Щоб там присутнім бути у годину,
Як привселюдно голову зітнуть
Купцеві Сіракузькому, якого
Прибило бурею у нашу гавань.
Сюди прибувши, він закон порушив,
За що й приречено його до страти.
АНДЖЕЛО
Вони ідуть. Подивимось на страту.
ЛЮЦІАНА
Ти князеві впади до ніг, допоки
Монастиря він не пройшов.
Входять князь і з почтом, Егеон з непокритою головою, кат і варта.
КНЯЗЬ
Нехай
Іще раз оголосять привселюдно:
Як друг якийсь за нього сплатить викуп,
Він не помре; хотіли б ми йому
Допомогти.
АДРІАНА
О князю наш великий,
Обороніть мене від абатиси!
КНЯЗЬ
То доброчесна й преподобна дама;
Не може бути, щоб вона тобі
Якусь вчинила прикрість.
АДРІАНА
О, дозвольте,
Ясновельможний князю наш, сказать вам:
Мій Антіфол, мій муж, якому я,
За вашою порадою, себе
У владу віддала і все, що маю,
В цей згубний день зненацька збожеволів:
Почав безумний вулицями бігать
(А з ним і раб, що збився з плигу теж),
Обурюючи чесних городян,
Вдираючись в їх житла, силоміць
В них персні беручи й коштовні речі,
Все, що подобалось його безумству.
Нам пощастило раз його зв’язати
І відвести додому; я ж сама
Пішла по місту виправляти шкоду,
Якої муж завдав своїм шаленством,
І раптом він, — не знаю, як це сталось, —
Утік од сторожів своїх, а з ним
І божевільний раб його чкурнув.
Ми щойно їх обох зустріли тут, —
З оголеним мечем, несамовито
Накинулись на нас вони й прогнали.
Та ми взяли людей і повернулись,
Щоб їх зв’язать; тоді вони втекли
У монастир, а ми — слідом за ними;
Але замкнула абатиса браму,
Й тепер нас не впускає і не хоче
Ні видать мужа хворого мені,
Ні відіслати з кимсь його додому.
О, накажи, наш князю благородний.
Віддать його мені, щоб я могла
Подать йому потрібну допомогу.
КНЯЗЬ
Твій муж брав участь у моїх походах
І добре воював колись. В той день,
Як ти його господарем зробила
Над власним ложем, дав тобі я слово,
Що я зроблю для нього все, що зможу.
Хай хтось із вас постукає у браму
Та викличе до мене абатису.
Я хочу зразу ж заладнать цю справу,
Раніше ніж піду.
Входить слуга.
СЛУГА
О пані, пані!
Тікайте і рятуйтесь! Мій господар
І раб його, звільнившись, одшмагали
Усіх служниць, а доктора зв’язали
Та й підпалили бороду йому.
А ледь її охоплював вогонь,
Вони лили на нього цілі відра
Помиїв, щоб волосся погасити.
Мій пан навча його тепер терпіння,
Слуга ж тим часом голову йому
Стриже точнісінько, як божевільним,
Їй-богу, пані, як не пошлете
Йому когось негайно на підмогу,
Ті двоє заклинателя уб’ють.
АДРІАНА
Замовкни, дурню! Тут твій пан і раб;
І все брехня, про що ти нам говориш.
СЛУГА
Життям клянусь, що я кажу лиш правду!
Побіг щодуху я, як те побачив.
Він вас розшукував і присягався
Лице вам обсмалити, як впіймає,
І геть спотворить вас, шановна пані!
Галас за сценою.
О, чуєте? Це ж він! Скоріш тікайте!
КНЯЗЬ
Стань біля мене і не бійся! Варто
Приготувати алебарди!
АДРІАНА
Горе!
Та це ж мій муж! Ви свідки всі, що він
З’являється, мов невидимець, всюди;
Ми ж бачили, як щойно муж сховався
За мурами, а це, дивись, вже там;
Цього збагнуть не може людський розум.
Входять Антіфол Ефеський і Дроміо Ефеський.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Правосуду благаю я! Ім’ям
Прислуг моїх тобі в часи минулі,
Я, князю благородний, захищав
Тебе в жорстоких січах і на себе
Приймав від ворога страшні удари,
Рятуючи твоє життя; тож кров’ю,
Яку тоді за тебе проливав,
Я заклинаю, — правий суд вчини!
ЕГЕОН
Як не збезумивсь я від страху смерті,
То бачу сина Антіфола й Дромйо.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Правосуду прошу супроти жінки,
Що сам ти за жону мені віддав;
Вона знущалась з мене, зневажала.
Тії ганьби, що нею я укритий,
Ні здумати, ні уявить не можна!
КНЯЗЬ
Скажи, що заподіяно тобі, —
І справедливий винесу я присуд.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Сьогодні, світлий князю наш, вона
Мене в мою господу не впустила,
Сама ж в той час бенкетувала там
З розпутником своїм!
КНЯЗЬ
То гріх тяжкий!
Скажи, ти так чинила, жінко?
АДРІАНА
Ні, мій добрий князю! И він, і я сама,
Й моя сестра, — обідали ми разом;
Клянусь душі спасінням, все те фальш,
У чому він мене обвинуватив!
ЛЮЦІАНА
Хай більш я не побачу світла дня,
Нехай я не засну вночі, коли
Вона вам не сказала щиру правду!
АНДЖЕЛО
Зламала клятву ти, облудна жінко!
Вони обидві брешуть! Їх у цьому
Правдиво винуватить божевільний.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Володарю, я знаю, що кажу вам;
Себе не одурманив я вином,
І я не ошалів від лютування,
Хоч міг би від таких страшних образ
Ума відбитись лавіть наймудріший.
Мене ця жінка нині не впустила,
Коли додому я прийшов обідать;
Цей золотар, — коли б не був він зараз
Із нею заодно, — посвідчить міг би
Мої слова, бо він там був зі мною
Й пішов від мене по ланцюг, який
Мав принести мені у «Дикобраз»,
Де разом з Балтазаром я обідав,
Та не прийшов, і по обіді я
Подавсь його шукати, і зустрів
Його на вулиці з цим паном разом.
І там підступний золотар поклявся,
Що він сьогодні дав мені ланцюг,
Якого — свідок Бог! — я ще й не бачив;
І ось за це дозорцеві звелів він
Мене арештувати. Я скорився
Й послав слугу додому по дукати,
Але слуга вернувся без нічого.
Тоді я попросив того дозорця,
Щоб він пішов туди зі мною разом;
Дорогою ми стріли
Мою жону, її сестру і з ними
Ватагу підлих спільників її!
Вони вели ще й Пінча за собою:
Це — ледар, це — бліда, голодна неміч,
Це — шарлатан, кістяк ходячий, маг,
Шахрай і ворожбит, жебрак обдертий,
Це — труп живий, потвора без очей;
І цей махляр огидний удавав
Із себе заклинателя! Мені
Ув очі зазирав і мацав пульс;
А потім, втупившись мені в обличчя
Паскудною мармизою своєю,
Він закричав: я бісом одержимий.
Тоді усі накинулись на мене,
Зв’язали руки й потягли додому,
Замкнули там у темнім, вогкім склепі
З слугою разом, зв’язаним, як я;
Та мотузки я перегриз зубами,
І вирвався на волю, та й до вас,
Володарю, прибіг сюди негайно,
Щоб справедливої просить відомсти
За цю нечувану ганьбу й насильство!
АНДЖЕЛО
Володарю, я свідчу вам, що нині
Він справді в себе вдома не обідав
І що його в господу не впустили.
КНЯЗЬ
А ланцюга ти дав йому чи ні?
АНДЖЕЛО
Я дав йому, й, коли він вбіг сюди,
Всі бачили ланцюг на шиї в нього.
2-Й КУПЕЦЬ
І присягаюся: я чув, як ви
Признались, він оддав вам ланцюга,
А перед тим на ринку ви клялись,
Що ланцюга й не бачили ніколи,
І через те я зняв на вас меча;
А ви собі сховались в монастир
І вийшли звідти, мабуть, тільки чудом.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Ніколи в монастир я не заходив,
Меча ти проти мене не здіймав,
І ланцюга ніколи я не бачив.
Клянуся небом — це брехня негідна!
КНЯЗЬ
Як дивно все заплуталось в цій справі!
Гадаю я, що ви понапивались
Із келиха Кіркеї. Щоб його
Загнали й справді в монастир, то він
І був би там; коли б же збожеволів,
То вже не захищався б так розумно.
Ви кажете, що він обідав дома,
Та золотар доводить протилежне.
А ти що скажеш, хлопче?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ясний князю,
Обідав він із нею в «Дикобразі».
КУРТИЗАНКА
Тай, так, і зняв у мене з пальця перстень.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
То правда, мій володарю, цей перстень
Я в неї взяв.
КНЯЗЬ
Ти бачила, як він
Ввійшов сюди, в абатство?
КУРТИЗАНКА
Так, владарю,
Я бачила, як бачу вашу світлість.
КНЯЗЬ
Як дивно це! Покликать абатису!
Мені здається, вам чогось бракує,
Якщо не збожеволіли цілком.
Один із почту виходить.
ЕГЕОН
Великий князю наш, дозвольте з ласки
Мені сказати слово; я знайшов,
На щастя, друга тут, який врятує
Мені життя, сплативши вам всю суму,
Яку призначено за викуп мій.
КНЯЗЬ
Кажи, що маєш, сіракузцю. Ну,
Чого ж ти хочеш?
ЕГЕОН
Чи звати вас не Антіфол, мій пане?
А вашого невільника не Дромйо?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Годину лиш тому невільний був я,
Та перегриз він на мені мотузку,
І Дроміо слугою вільним став.
ЕГЕОН
Я переконаний, що ви обидва
Про мене згадуєте.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ні, себе
Ми згадуємо, дивлячись на вас;
Зв’язали нещодавно й нас так само,
Як вас тепер. Ви, пане, може, теж
Один із пацієнтів дурня Пінча?
ЕГЕОН
Чому ви дивитесь на мене так,
Мов я чужий? Ви ж знаєте мене.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Я досі вас ніколи ще не бачив.
ЕГЕОН
О, як мене змінили дні скорботи,
Відколи з вами бачивсь я востаннє.
Й журба потворною рукою часу
Спотворила моє лице й зробила
Його чужим! О друже мій, скажи,
Чи ти хоч впізнаєш мій голос?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Ні.
ЕГЕОН
Ти, Дромйо, теж не впізнаєш?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
І я,
Мій пане, теж не впізнаю.
ЕГЕОН
Проте,
Я певен, мій ти упізнаєш голос.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ви так гадаєте, пане? А я — якраз навпаки, я певен, що зовсім не впізнаю; а коли людина щось заперечує, то треба їй вірити.
ЕГЕОН
І голосу не впізнають! Невже,
О часе лютий, за сім літ коротких
Ти так зумів розбить мій бідний голос,
Що навіть рідний син впізнать не може.
І хоч зима, яка вбива всі соки,
Моє лице зів’яле вкрила снігом,
Хоч кригою взялася в жилах кров,
Та ніч життя поберегла ще пам’ять
І світло в гаснучій моїй лампаді,
Ще трохи чують вуха, хоч і глухнуть,
І всі ці сиві свідки (певен я)
Мені говорять правду, — ти мій син.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Свого я батька ще не бачив зроду!
ЕГЕОН
Згадай, мій сину, лиш сім літ минуло,
Як виїхав ти з Сіракуз; чи ти
Соромишся впізнать мене в нещасті?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
І князь наш, і мої знайомі в місті
Посвідчить можуть, що це все — не так:
Я Сіракуз іще не бачив зроду.
КНЯЗЬ
Знай, сіракузцю, ось вже двадцять років
Я опікуюсь Антіфолом, він
За весь цей час не бачив Сіракуз.
Мені здається, що літа і горе
Тобі потроху вистарили розум.
Входить абатиса з Антіфолом Сіракузьким і Дроміо Сіракузьким.
АБАТИСА
Великий князю наш, ось чоловік,
Якому тут тяжку вчинили кривду.
АДРІАНА
Два мужі бачу я, коли мене
Не обдурили власні очі.
КНЯЗЬ
Мабуть,
Один із них — твій муж, а другий —
То дух його; так само й ці обоє.
Котрий з них чоловік? Котрий з них дух?
Хто зможе розрізнити їх, панове?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Я — Дроміо, звели йому забратись!
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Я — Дроміо, дозволь мені зостатись!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Невже тебе я бачу, батьку мій?
Чи це твій привид?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
О старий мій пане!
Та хто ж це вас зв’язав?
АБАТИСА
Хто б не зв’язав,
Я розв’яжу й визволенням його
Здобуду мужа. Егеоне сивий,
Скажи, чи ти той самий, що колись
Дружину мав Емілію, яка
Тобі родила двох синів-близняток?
Як ти той самий Егеон, скажи ж,
Скажи мерщій Емілії тій самій!
ЕГЕОН
Коли це все не сон, то ти і справді
Емілія; як ти — вона, скажи
Й мені, де син, що плив з тобою разом
На тім фатальнім плоті?
АБАТИСА
Нас усіх, —
Його, мене і Дромйо, — врятували
Чутливі мореплавці з Епідамна;
Але рибалки грубі із Корінфа
Догнали скоро їх і відібрали
В них Дроміо й мого малого сина,
Мене в епідамнян вони лишили.
Що з ними сталося, не знаю я:
Тоді знайшла собі притулок тут.
КНЯЗЬ
Це стверджує ту розповідь, що ми
Ще ранком чули; ось два Антіфоли
Однакові, як на один копил;
А ось два Дроміо, на диво схожі.
Так, справді, де батьки оцих дітей,
Що випадок їх звів оце докупи.
Прибув ти із Корінфа, Антіфоле?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Ні, герцогу, прибув я з Сіракуз.
КНЯЗЬ
Стривай, стань збоку; я ніяк не можу
Вас розрізнити.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Я сюди прибув
З Корінфа, мій володарю ласкавий.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
І я з ним теж.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Привіз мене сюди завзятий воїн,
Ваш славний дядько, Менафонський князь.
АДРІАНА
А хто з вас двох обідав нині в мене?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Я, прехороша пані.
АДРІАНА
Ви мій муж?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Е, ні! Даруйте, я на це не згоден!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
І я також, хоч мужем називала
Мене вона; а чарівна ця панна,
Її сестра, іменувала братом.
(До Люціани)
Те, в чім я так вас запевняв тоді,
Надію маю довести на ділі,
Як це не сон, що бачу я і чую.
АНДЖЕЛО
Ось, пане, той ланцюг, що я вам дав!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
А ви за той ланцюг мене схопили!
АНДЖЕЛО
Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АДРІАНА
Я вам послала гроші через Дромйо
На викуп, пане; він їх не приніс?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
О ні! Не через мене!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Той гаманець дукатів я одержав:
Його приніс мені слуга мій, Дромйо.
Я бачу, кожному з нас попадався
СЛУГА
Не свій, а братів; нас же двох
Теж плутали: він мною був, я — ним:
От з цього помилки всі і постали!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
За ці дукати викуплю я батька.
КНЯЗЬ
Не треба, я йому життя дарую.
КУРТИЗАНКА
Прошу, мій діамант віддайте, пане!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Візьміть його; велика дяка вам
За ваш смачний обід.
АБАТИСА
Зробіть нам ласку,
Преславний князю наш, у монастир
Із нами разом завітайте; там
Докладно ми про наші всі пригоди
Розкажем вам, і всіх, що тут зійшлись,
Що в день цей від численних помилок
Страждали, просимо ми теж до гурту
І обіцяєм всіх задовольнити.
О, двадцять п’ять тяжких і довгих років,
Сини мої, промучилась я з вами,
І тільки зараз народила вас!
Ви, князю наш, ти, муже мій, і діти,
І ви, календарі їх з перших днів,
Ходім мерщій похрестини справляти:
Кінець журбі, тож нумо святкувати!
КНЯЗЬ
Охоче буду кумом на хрестинах.
Князь, абатиса, Егеон, куртизанка, 2-й купець, Анджело та почет виходять.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Чи збігати мені на корабель
По ваші речі, пане?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
По мої?
Які ж туди відніс ти речі, Дромйо?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ті речі, що були в «Кентаврі», пане.
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Це він мені говорить. Дромйо, я
Господар твій, ходімо з нами зараз;
Про речі ті подбаємо ми згодом;
Ну, брата ж обніми й потішся з ним!
Антіфол Сіракузький і Антіфол Ефеський, Адріана і Люціана виходять.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
В господаря твого живе красуня, —
Ох, та й гладка ж! Вона мене сьогодні
Ледь не засмажила під час обіду;
Тепер вона мені сестрою буде, —
Нівроку їй, — а не жоною, правда ж?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Мені здається все, що ти не брат мій,
А дзеркало моє. Дивлюсь на тебе
І бачу, що вродливий я хлопчина!
Ходім і ми на свято подивитись.
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Прошу вас, пане, йти вперед, ви старший.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Це ще питання: як його розв’яжем?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Ми соломинку будемо тягти
За наше старшинство; тим часом ти
Іди вперед.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
О ні, хай краще так:
Ми разом народились, як близнята,
То й підем попідручки, як два брата.
Виходять.