Збірка творів

Там само. Входять Граціано й Салеріо в масках.

ГРАЦІАНО

Ось те піддашшя, що під ним Лоренцо

Призначив нам побачення.

САЛЕРІО

Його

Година вже ось-ось минає.

ГРАЦІАНО

Дивно,

Що він спізнився; швидше, ніж годинник,

Біжать коханці.

САЛЕРІО

О, разів у десять

Прудкіш літають голуби Венери,

Коли любовну спілку укладуть,

Аніж тоді, коли додержать мусять

Присяги, що дали вони колись!

ГРАЦІАНО

Це завжди так: бо хто з нас на бенкеті

З-за столу підведеться з апетитом

Тим, що спочатку був? Нема ніде

Коня, який би носпішав назад

З таким вогнем, як рвався він вперед.

Ми лиш тоді полюємо завзято

За всім на світі, як іще до дна

Не випили всієї насолоди.

На панича або на марнотрата

Скидається той корабель ошатний,

Що з рідної затоки випливає,

Коли його цілує і голубить

Солодкий, похітливий вітерець!

І як скидається на марнотрата

Той корабель, коли уже додому

З пом’ятими вертається боками,

З пошарпаним вітрилом, помарнілий,

Обірваний, знесилений украй

Своїм зальотником несталим, вітром!

Входить Лоренцо.

САЛЕРІО

Ось і Лоренцо. Потім поговорим.

ЛОРЕНЦО

Ласкаві друзі, я прошу, даруйте

Мені таке запізнення. Не я,

А справи в тому винні. Як і вам

Спаде на думку викрадать дружину,

Ладен я стільки ж зачекати й вас.

Наблизьтесь. Тут живе єврей, мій тесть.

Гей, хто там є?

У вікні з’являється Джессіка в хлопчачій одежі.

ДЖЕССІКА

А ви хто? Озовіться,

Щоб краще я упевнились могла,

Хоч я готова присягнуть, що ваш

Впізнала голос.

ЛОРЕНЦО

Я це, твій Лоренцо

І твій коханий.

ДЖЕССІКА

Так, Лоренцо! Він

Коханий мій і справді. Більш за все

Люблю Лоренцо я! Чи ж, окрім вас,

Ще знає хтось про те, що й ви мене

Кохаєте так само?

ЛОРЕНЦО

Небеса,

Та й ти сама, любов мою посвідчать!

ДЖЕССІКА

Ловіть цю скриньку! Скринька того варта.

Я рада, що вже ніч, мене не видно.

А я соромлюся свого убрання.

Аде любов сліпа, і той, хто любить,

Не бачить жартів чарівних своїх,

Бо з сорому згорів би Купідон,

Мене побачивши в хлоп’ячім вбранні.

ЛОРЕНЦО

Зійди униз — ти візьмеш смолоскип

І понесеш вперед.

ДЖЕССІКА

Як! Мушу я

Сама освітлювать свій власний сором?

Адже і так занадто він ясний!

Таж ця умова викаже мене,

А я ховатись мушу…

ЛОРЕНЦО

О кохана!

Твоє убрання чарівне хлопчаче

Й без того вже твою ховає вроду.

Скоріш іди сюди! Бо ніч коротка

Так швидко пролетить, а нас чекає

Бассаніо на бенкет.

ДЖЕССІКА

Двері всі

Позамикаю я й озолочу

Себе дукатами: тоді — до вас.

(Зникає з вікна)

ГРАЦІАНО

Клянуся каптуром, що не єврейка

Вона, а чарівне дівчатко!

ЛОРЕНЦО

Хай

Господь мене поб’є, коли її

Я не люблю. Якщо судити можу, —

Розумна Джессіка і чарівна,

Коли мене не дурять власні очі;

І віддана — це щойно довела

Вона сама. І через те назавжди

Зостанеться вона в моїй душі,

Бо віддана, розумна і прекрасна!

Джессіка сходить униз.

Ти вже прийшла? Ходімо ж, саме час.

Давно чекають маски вже на нас!

(Виходить разом з Джессікою та Салеріо.)

Входить Антоніо.

АНТОНІО

Хто тут?

ГРАЦІАНО

Синьйор Антоніо?

АНТОНІО

Ну й ну!

А де ж поділась решта, Граціано?

Минуло дев’ять, вас чекають друзі.

Не буде маскараду, бо дмухнув

Погожий вітер, тож Бассаньйо нині

Лаштується в дорогу. Посланців

Я двадцять розіслав, щоб вас найти.

ГРАЦІАНО

Гаразд! Мене по-справжньому втішає,

Що нині корабель наш відпливає!

Виходять.