Збірка творів

Входять Катеріна і Б’янка; у Б’янки зв’язані руки.

Б’ЯНКА

Сестрице, ти не кривдь мене й себе,

В рабиню обертаючи мене.

Мені це прикрість. Що ж до цих оздоб,

То руки розв’яжи мені, і я

Із себе поскидаю все сама

Аж до сорочки. Тільки накажи;

Бо знаю — старших слухатися слід.

КАТЕРІНА

Скажи мені, котрого з женихів

Ти любиш дужче. Тільки без брехні!

Б’ЯНКА

Повір, сестрице: із чоловіків

Нікого ще не вирізняла я,

Щоб до вподоби був мені найбільш.

КАТЕРІНА

Ох, не бреши. Гортензіо, еге ж?

Б’ЯНКА

Коли тобі до серця він, клянусь:

Благатиму, щоб він узяв тебе.

КАТЕРІНА

О, значить, ти обрала багача —

За Гремйо хочеш у розкошах жить?

Б’ЯНКА

Це через нього заздриш ти мені?

Та ні, жартуєш: бачу я тепер,

Що тільки жартувала ти весь час.

Прошу, сестрице: руки розв’яжи.

КАТЕРІНА (б’є її)

Як жарти це, прийми іще один.

Входить Баптіста.

БАПТІСТА

Це що за неподобство, панно, га?

Іди до мене, Б’янко. Ну, не плач.

(Розв’язує її)

Іди гаптуй, а з нею не заводься.

(До Катеріни)

Май сором, чуєш, бісова душа!

За що ти кривдиш так її? Вона ж

Ніколи не покривдила тебе!

КАТЕРІНА

Вона мене дратує, бо мовчить.

(Біжить за Б’янкою)

БАПТІСТА

Що? На очах у мене? Б’янко, йди.

Б’янка виходить.

КАТЕРІНА

То вже й цього мені не вільно? Бачу,

Вона ваш скарб, їй мужа треба дати,

Я ж муситиму танцювати боса

У неї на весіллі — і померти

В старих дівках. Не говоріть до мене.

Ось сяду й буду плакати, аж поки

Помститися нагоди не знайду.

(Виходить)

БАПТІСТА

Чи знав хто в світі клопіт отакий?

Та хто це йде сюди?

Входять Гремйо, з ним Люченцо в простому вбранні, як учитель Камбйо; Петруччо, Гортензіо, перебраний на Ліччо, вчителя музики; і Траньйо в подобі Люченцо зі своїм слугою Бйонделло, що несе лютню й книжки.

ГРЕМЙО

Доброго ранку, сусідо Баптісто.

БАПТІСТА

Доброго ранку, сусідо Гремйо. Хай вас Бог благословить, панове.

ПЕТРУЧЧО

І вас, добродію. Скажіть, будь ласка:

Є в вас дочка, на ймення Катеріна?

Вродлива й доброчесна надзвичайно?

БАПТІСТА

Я маю доньку Катеріну, пане.

ГРЕМЙО

Не кваптесь так, а повагом робіть.

ПЕТРУЧЧО

Синьйоре Гремйо, ви не заважайте.

Добродію, я дворянин з Верони.

Прочувши про красу велику, розум,

Доброзвичайність і дівочу скромність,

Ласкаву вдачу вашої дочки,

Наважився оце до вас приїхать,

Щоб пересвідчитись на власні очі,

Чи правда те, що я так часто чув.

А щоб прийти не з голими руками,

Привів до вас цього ось чоловіка,

(відрекомендовує Гортензіо)

Зугарного до музики й рахунків,

Щоб вашу доньку цих мистецтв навчав,

Які, я знаю, вже їй не чужі.

Прийміть його, а ні — то я ображусь.

Він мантуанець, Ліччо на ім’я.

БАПТІСТА

Ласкаво прошу, пане, вас обох.

Та знаю я: не буде Катеріна

До мислі вам, на превеликий жаль.

ПЕТРУЧЧО

Не хочете ви з нею розлучатись,

А може, я не до вподоби вам.

БАТІСТА

Та ні, мій пане, я кажу по правді.

А звідки ви? І як вас величають?

ПЕТРУЧЧО

Петруччо звуть мене, я син Антоньйо,

Відомого по всій країні нашій.

БАПТІСТА

Я знав його і дуже радий вам.

ГРЕМЙО

Даруйте, що впадаю вам у річ,

Петруччо, але дайте й нам, мізерним,

Сказати слово — і не пхайтесь так.

ПЕТРУЧЧО

Синьйоре, та мені ж кортить притьмом женитись.

ГРЕМЙО

Я бачу, та глядіть, щоб потім не журитись. (До Баптісти) Сусідо, я певен, що цей дарунок вас дуже потішить. Аби зі свого боку виявити таку саму приязнь, як та, що її я вам завдячую більше, ніж будь-хто, припоручаю вам оцього вченого молодика (відрекомендовує Люченцо), що довго навчався в Реймсі й обізнаний у грецькій, латинській та інших мовах, не згірш ніж той у музиці та рахунках. Звуть його Камбйо. Прошу вас, прийміть його на службу.

БАПТІСТА

Тисячу разів дякую, синьйоре Гремйо. Прошу до господи, любий мій Камбйо. (До Траньйо) А ви, благородний пане, здається мені, не тутешній. Чи дозволите спитати, з якою метою прибули?

ТРАНЬЙО

Пробачте, пане мій, що я наважусь,

Чужинцем будучи у вашім місті,

Теж свататись до вашої дочки —

Цнотливої і чарівної Б’янки.

Мені відома й ваша постанова —

Спочатку видать заміж старшу доньку,

І я прошу лиш одного для себе:

Щоб ви, дізнавшися, який мій рід,

Дозволили й мені, як цим панам,

Бувать у вас і бачитися з нею.

А для навчання ваших дочок я

Приніс оцей простенький інструмент

Та ще книжки оці — латинські й грецькі.

Бйонделло виходить наперед із лютнею й книжками.

Як ви їх приймете — безцінні стануть.

БАПТІСТА (переглядаючи книжки)

Люченцо звуть вас? Звідки ж ви, скажіть?

ТРАНЬЙО

Я з Пізи, пане. Батько мій — Вінченцо.

БАПТІСТА

Чував про батька вашого. У Пізі

Він має силу. Я вам дуже радий.

(До Гортензіо)

Візьми-но лютню,

(до Люченцо)

Ну, а ти — книжки.

Ідіть, побачте ваших учениць.

Агов! Хто в домі!

Входить слуга.

Проведи панів

До панночок. Скажи — це вчителі,

Нехай вони люб’язно приймуть їх.

Слуга з Гортензіо й Люченцо виходять.

А ми ходімо погулять у сад.

Тоді — обід. Я дуже радий вам,

Тож почувайтесь, прошу, як удома.

ПЕТРУЧЧО

Синьйоре, в мене діло дуже спішне,

І я не зможу в вас бувать щодня.

Вам знаний батько мій, а отже, й я,

Що вспадкував усе його добро,

Та ще й примножив, а не змарнував.

Скажіть же, скільки посагу дасте

За Катеріною, коли вона

Погодиться зі мною шлюб узяти.

БАПТІСТА

По смерті — половину всіх земель,

А з рук у руки — двадцять тисяч крон.

ПЕТРУЧЧО

За посаг цей я забезпечу їй

Вдівство — якщо мене переживе:

Свої всі землі й добра відпишу.

Докладний ми напишемо контракт,

Щоб ці умови твердо закріпити.

БАПТІСТА

Але потрібне спершу головне:

Щоб Катеріна полюбила вас.

ПЕТРУЧЧО

Та що ви, батьку! Це найлегша річ:

Вона загониста, а я крутий,

А де два люті стрінуться вогні,

Там скоро те, що живить їх, згорить.

Вітрець роздмухує малий вогонь,

Та буря і великий гасить враз.

Отак і я скорю її, бо сам

Шорсткий і сватаюсь не як хлопчак.

БАПТІСТА

Ну що ж, берись, і хай тобі щастить,

Та підготуйсь до неласкавих слів.

ПЕТРУЧЧО

Готовий я й не похитнусь від них,

Як не хитається від бур гора.

Входить Гортензіо з розбитою головою.

БАПТІСТА

Що, друже? Ти чого такий блідий?

ГОРТЕНЗІО

Коли блідий, то, певне, з переляку.

БАПТІСТА

Ну як — чи є в дочки музичний хист?

ГОРТЕНЗІО

Скоріше є вояцький хист у неї.

Не лютню їй би в руки, а меча.

БАПТІСТА

Не зміг її до лютні наламать?

ГОРТЕНЗІО

Вона об мене лютню поламала!

Сказав я тільки, що не ті лади

Вона бере, і взяв її за руку,

Щоб показать, як треба класти пальці,

Вона ж ураз неначебто сказилась:

«То я ладу не тямлю? Постривай!»

Та лютнею по маківці мене,

Аж деку голова моя пробила,

І я на хвильку ніби остовпів,

Дивлюсь крізь лютню, а вона мене

Цигикалом поганим узиває,

Та бринькалом, та всякими словами,

Немов науку цілу в тім пройшла.

ПЕТРУЧЧО

Дівча веселе! Я тепер, їй-богу,

Утричі більше полюбив її.

Хоч би вже швидше нам погомоніти!

БАПТІСТА

Ну що ж, ходім, та не бентежтесь так.

Навчатимете меншу, бо вона

Удатна вчитися і вдячна буде.

Синьйор Петруччо, ви йдете із нами,

Чи Катеріну вислати сюди?

ПЕТРУЧЧО

Пришліть, будь ласка.

Всі, крім Петруччо, виходять.

Тут її діждуся,

А прийде — залицятися почну.

Як розкричиться — їй тоді скажу,

Що наче соловей вона щебече.

Надметься — я запевню, що вона

Немов троянда свіжа у росі.

Мовчатиме — я похвалю її

За красномовство і дотепність дивну,

За те, що слів вона не позичає.

Як проганятиме — складу їй дяку,

Немов на цілий тиждень кличе в гості.

Коли руки відмовить — попрошу,

Щоб швидше призначала день вінчання.

Та ось вона! Петруччо, не мовчи!

Входить Катеріна.

Добридень, Кет, — я чув, що так вас звати.

КАТЕРІНА

Щось, мабуть, не дочули ви, мосьпане,

Бо Катеріною мене зовуть.

ПЕТРУЧЧО

От і неправда. Звуть вас просто Кет

Чи «славна Кет», а часом — «клята Кет».

Та ви, о Кет, найкраща в світі Кет,

Всім Кетам Кет, моя солодка Кетя!

Цукерко-кетю, втішнице моя,

Почувши, як тебе по всій країні

За доброчесність хвалять, за красу

І за твою ласкаву тиху вдачу,

Та ще й не так, як ти того достойна,

Сюди я рушив — свататись до тебе.

КАТЕРІНА

Ах, рушив! Ну, як ви такий рухливий,

То можете рушати й звідси. Видно,

Що ви — майно рухоме.

ПЕТРУЧЧО

Цебто як?

КАТЕРІНА

Ну, як стілець.

ПЕТРУЧЧО

Вгадала! Сядь на мене!

КАТЕРІНА

Сідають на ослів: адже вони

На спині носять нас — такі, як ти.

ПЕТРУЧЧО

А жінка що — не може понести?

КАТЕРІНА

Не від такого здохляка, як ти.

ПЕТРУЧЧО

Ох, Кет, важкою не зроблю тебе,

Бо ти ж така ще юна і легка.

КАТЕРІНА

Легка в ногах, де правда, і такому

Вайлові зроду не піймать мене.

Легка в ногах, та не легкозвичайка.

ПЕТРУЧЧО

Не чайка? Так, сорока вже скоріш.

КАТЕРІНА

Аби лиш не ворона чи не крук.

ПЕТРУЧЧО

Моя голубко, стережися крука.

КАТЕРІНА

Короткі в нього до голубки руки.

ПЕТРУЧЧО

Ох ти ж оса, ти справді дуже зла.

КАТЕРІНА

Як я оса, то бійсь мого жала.

ПЕТРУЧЧО

На це є рада — вирвати його.

КАТЕРІНА

Як стане розуму його знайти.

ПЕТРУЧЧО

Та хто ж не знає, де в оси жало?

В задку!

КАТЕРІНА

Ні, в язиці!

ПЕТРУЧЧО

В чиєму цебто?

КАТЕРІНА

В твоєму, якщо будеш про задки

Базікати. А поки що — прощай.

(Відвертається)

ПЕТРУЧЧО

Що? Мій язик у тебе у задку?

Е ні, стривай!

(Не пускає її)

Ох, Кет, я ж лицар, чуєш?

КАТЕРІНА

А це побачимо!

(Дає ляпаса йому)

ПЕТРУЧЧО

Ну, спробуй ще — скуштуєш кулака!

КАТЕРІНА

Гляди, гляди, позбудешся герба!

Хто жінку б’є — не благородний той,

Не має права на лицарський герб!

ПЕТРУЧЧО

Твій фах — геральдика? Впиши ж мене

До книг твоїх!

КАТЕРІНА

Який же герб у тебе?

Півнячий гребінь над шоломом, так?

ПЕТРУЧЧО

Так, півник я, ти ж курочка моя!

КАТЕРІНА

О ні! Не півник ти, а мокра курка.

ПЕТРУЧЧО

Ну, годі, Кет, і не дивись так кисло.

КАТЕРІНА

Я так дивлюсь, коли кислицю бачу.

ПЕТРУЧЧО

Нема кислиць тут — не дивися кисло!

КАТЕРІНА

Чого ж нема?

ПЕТРУЧЧО

А де? Ну, покажи.

КАТЕРІНА

Якби люстерко мала — показала б.

ПЕТРУЧЧО

Ти на моє обличчя натякаєш?

КАТЕРІНА

Ти ба, здогадливий, хоч молодий?

ПЕТРУЧЧО

Так, справді я замолодий для тебе.

КАТЕРІНА

Але підтоптаний.

ПЕТРУЧЧО

Це від турбот.

КАТЕРІНА

А в мене їх нема, мені й дарма. (Випручується)

ПЕТРУЧЧО (стримуючи її)

Ні, справді, Кет, не утікай-бо так.

КАТЕРІНА

Я тільки дратуватиму тебе,

Коли зостануся. Пусти мене.

ПЕТРУЧЧО

Ні, не пущу, бо ти напрочуд мила.

Мені казали — ти шорстка, пихата,

Понура. Все це, бачу я, брехня,

Бо ти привітна, ґречна і грайлива,

Ласкава, ніжна, як весняна квітка,

Не вмієш супитись, дивитись косо,

Кусати губи, як лихі дівчата,

Не любиш говорить наперекір,

А розважаєш любо кавалерів

Люб’язними, приємними словами.

(Відпускає її)

Чом кажуть люди, ніби Кет кульгава?

Брехня! Бо Кет — як пагін на ліщині,

Струнка й гнучка, смаглява, мов горішок,

А зернятко у неї ще смачніше.

Ану, пройдись. О ні, ти не кульгаєш.

КАТЕРІНА

Йди, дурню, геть. Своїм наказуй слугам.

ПЕТРУЧЧО

Чи так скрашала гай сама Діана,

Як царствена хода твоя скрашає

Оцю кімнату? Ні, будь ти Діана,

Вона ж хай буде Кет, і ти — цнотлива,

Діана ж хай зальотницею буде!

КАТЕРІНА

Де ти набравсь таких солодких слів?

ПЕТРУЧЧО

Із голови. Дотепний в мене рід.

КАТЕРІНА

Дотепний рід, та недотепний плід.

ПЕТРУЧЧО

Чи я не мудрий?

КАТЕРІНА

Ні, лише пролаза.

ПЕТРУЧЧО

Ну, то пролізу я до тебе в ліжко.

Та годі вже словесної війни.

Скажу я просто: згоден батько твій

На шлюб наш, посаг він дає добрячий,

Тож хоч-не-хоч, а я тебе візьму.

Я, Кет, якраз для тебе чоловік,

Бо я зумів красу твою побачить,

І та краса мене вже полонила,

Тож ти й не вийдеш ні за кого більше,

А я вродився, щоб тебе приборкать.

Бо ти була неначе дикий кіт

Чи дика Кет, а я зроблю із тебе

Ручну ласкаву кицьку — свійську Кет.

Входять Баптіста, Гремйо і Траньйо.

Твій батько йде. Гляди ж не відмовляйся:

Я мушу й хочу Катеріну взяти.

БАПТІСТА

Ну що, синьйоре, як тут ваші справи?

ПЕТРУЧЧО

Чудово, звісно! Як же ще, мій пане?

Щоб схибив я — це неможлива річ.

БАПТІСТА

А ти як, дочко? Ти чогось надулась?

КАТЕРІНА

Мене звете дочкою ви? А справді,

Ви щиру батьківську любов явили,

Що забажали одружить мене

З напівшаленцем, шибеником, хамом,

Що лайкою гадає все владнати.

ПЕТРУЧЧО

І ви, мій батьку, й інші всі про неї

Казали хибно, нібито вона

Погану вдачу має. Норовливу

Вона навмисне з себе удавала,

Насправді ж це голубка ніжна й тиха,

Не запальна, а лагідна, мов ранок,

Терпінням перевершила Грізельду,

А цнотою — Лукрецію саму.

Коротше, ми домовилися з нею,

Що у неділю справимо весілля.

КАТЕРІНА

Скоріше я в труні тебе побачу.

ГРЕМЙО

Петруччо, чуєш, що вона сказала?

ТРАНЬЙО

Оце такий ваш успіх? Прощавайте ж!

ПЕТРУЧЧО

Не кваптеся, панове. Я обрав

Її для себе, і, коли нам добре,

Яке вам діло? В нас така умова:

Сваритися на людях, наодинці ж

Вона така ласкава — неймовірно!

О люба Кет! Як ніжно обіймала

Вона мене, і скільки цілувала,

І скільки присягалась, що вона

У мене закохалася відразу.

Ви ще зелені! Варт би вам побачить,

Як наодинці навіть боягуз

Приборкать може найклятішу жінку.

Дай руку, Кет. Поїду купувати

Собі в Венеції весільне вбрання.

Бенкет готуйте, батьку, і скликайте

Гостей. І ти вберешся пишно, люба.

БАПТІСТА

Не знаю, що й сказать, — та дайте руку.

Хай вам щастить! Домовились, Петруччо.

ГРЕМЙО І ТРАНЬЙО

Тоді — амінь. Ми будемо за свідків.

ПЕТРУЧЧО

Ви, батьку, ти, дружино, й ви, панове,

Прощайте: я іду. Неділя скоро —

Куплю обручки та весільне вбрання.

Кет, поцілуй. В неділю-бо вінчання.

Петруччо й Катеріна виходять.

ГРЕМЙО

Чи видано такий раптовий шлюб?

БАПТІСТА

Панове, до купця вподібнивсь я,

Що посилає крам свій за моря.

ТРАНЬЙО

Лежав у вас він досі без пуття,

А нині зиск чи збиток принесе.

БАПТІСТА

Для мене зиск — то мир в подружжі цім.

ГРЕМЙО

Так, певне, прийде мир до них у дім.

То як, Баптісто, з меншою дочкою?

Це день, якого довго ждали ми.

Я ваш сусід і перший Б’янку сватав.

ТРАНЬЙО

А я кохаю Б’янку так, як вам

Не снилося, й безсилі тут слова.

ГРЕМЙО

Юначе, так, як я, ти не кохав ще.

ТРАНЬЙО

Старий, твоя любов — мороз.

ГРЕМЙО

Твоя ж — пече.

Джигуне, відступись: мої літа годують.

ТРАНЬЙО

Зате мої в очах дівчат квітують.

БАПТІСТА

Панове, зараз я вас розсуджу.

Свою любов ділами доведіть.

Дочку віддам я за того із вас,

Котрий її щедріше забезпечить.

Синьйоре Гремйо, що дасте їй ви?

ГРЕМЙО

Насамперед — даю міський свій дім,

Обставлений багато: є й срібло,

І золото, і дзбани, і миски,

Щоб милій Б’янці ніжні руки мити,

На стінах висять тірські килими,

В шкатулках із слонівки — дукачі,

У скринях кипарисових — тканини,

Коштовні вбрання, шатра, укривала,

Тонка білизна, подушки турецькі,

Перлинами оздоблені, запони

У золотім венецькім гаптуванні,

Начиння всяке — мідне, олив’яне,

І все, що в домі треба. У маєтку

Аж сто корів молочних, а волів

Сто двадцять там годується на м’ясо,

І вдосталь є всього, чого потрібно.

Я, мушу визнати, не молодий.

От завтра вмру — усе зоставлю їй,

Як буде лиш моєю за життя.

ТРАНЬЙО

Отож-бо — «лиш». Послухайте й мене.

Я в батька спадкоємець-одинак.

Коли за мене віддасте дочку,

Я п’ять таких домів зоставлю їй

В багатій Пізі, як оцей синьйор

Тут має в Падуї один. А ще —

Дві тисячі дукатів кожен рік

Прибутку із родючої землі:

Це все для неї удовиний пай.

Ну, пане Гремйо, я притиснув вас?

ГРЕМЙО

Дві тисячі дукатів кожен рік?

(Убік)

Мої всі землі стільки не дають.

(Голосно)

А ще я відпишу їй корабель,

Що у Марсельській гавані стоїть.

Ну що, побив тебе я кораблем?

ТРАНЬЙО

Мій батько, Гремйо, має їх аж три,

Й два галеаси, а легких галер

Дванадцять. Все це я зоставлю їй.

І вдвічі більше, аніж ти даси.

ГРЕМЙО

Ні — все, що маю, вже пообіцяв,

А більш, ніж маю я, не можу дати.

Як я, Баптісто, до вподоби вам —

Беріть мене з усім моїм добром.

ТРАНЬЙО

Ну, коли так, то дівчина моя —

За вашим словом. Карта Гремйо бита.

БАПТІСТА

Я визнаю — ви більше даєте.

Як батько ваш підтвердить все контрактом,

Беріть її. А ні — то вже даруйте:

Ви можете раніш за нього вмерти,

Яка ж тоді вдовина доля буде?

ТРАНЬЙО

Пусте! Я молодий, а він старий.

ГРЕМЙО

Чи ж не вмирають молоді так само,

Як і старі?

БАПТІСТА

Постановляю так:

Ви знаєте, що ось на цю неділю

Призначено весілля Катеріни.

В неділю другу Б’янка буде ваша,

Коли такий контракт привезете.

А ні — то я віддам її за Гремйо.

Прощайте ж, друзі. Дякую обом.

ГРЕМЙО

Прощай, сусіде.

Баптіста виходить.

Ну, тепер, юначе,

Я не боюся козирів твоїх.

Навряд чи батько твій такий добряга,

Щоб зразу все майно тобі віддати

І з ласки жить на старості. О ні!

Ми, італійці, не такі дурні.

(Виходить)

ТРАНЬЙО

Чума на шкуру зморщену твою,

Старий хитрюго. Я побив твій козир

І знаю, як зарадити біді.

Ми маємо фальшивого Люченцо,

То чом не буть фальшивому Вінченцо?

Оце-то диво буде! Бо звичайно

Батьки породжують дітей, а тут — дитина

Породить батька, а не батько сина!

(Виходить)