Збірка творів

Там само. Кімната в домі Шейлока. Входять Джессіка й Ланчелот.

ДЖЕССІКА

Мені так шкода, що ти йдеш від батька.

Наш дім — це пекло, ти ж — веселий чорт,

Що намагавсь у нас нудьгу розвіять.

Ну що ж, прощай! Ось маєш золотого!

Ох, Ланчелот, побачиш скоро ти

Лоренцо на вечері. Там він буде,

Бо твій господар запросив його

До столу. Дай йому цього листа —

Та тільки щоб того ніхто не бачив.

Прощай же. Я не хочу, щоб мій батько

Застав мене отут з тобою разом.

ЛАНЧЕЛОТ

Аdieu! Сльози заміняють мені язик. О найчарівніша язичнице! О найсолодша жидівочко! Коли якийсь християнин не пуститься на шахрайство й не заволодіє тобою — то я дуже помилюся. Проте бувайте здорові! Ці дурні сльози поволі затоплюють мій мужній дух. Адью! (Виходить)

ДЖЕССІКА

Прощай, прощай, мій добрий Ланчелоте!

О Боже мій, які думки пекельні,

Який то гріх, що я соромлюсь бути

Дитям свойого батька. Я дочка

Йому по крові лиш, а не душею.

Обітницю, Лоренцо мій, дотримай, —

А християнською жоною ставши,

Тобі я буду вірною назавше.

(Виходить)