Збірка творів

Там само.

Входять Люціана й Антіфол Сіракузький.

ЛЮЦІАНА

Свою повинність за мить

Забули ви? Невже в кохання весну

Судилось пагінцям любові згнить

Й кохання храм розвалиться чудесний?

Як задля грошей одружились ви,

То будьте ніжні, ради них, з сестрою;

Як інша є, — любіть таємно ви;

Сховавши ті чуття під машкарою,

Аби сестра не прочитала їх;

Хай ваш язик мовчить про всі провини;

Нехай ласкавість прикраша ваш гріх;

Прикрийте святістю ваш дух злочинний

Прикиньтесь чесним, хоч душа й брудна,

Святого вдайте, скривши все геть-чисто,

Щоб ваших вад не бачила вона!

Чи злодій хвалиться своїм злочинством?!

Подвійний гріх — подружню честь топтать

І те в очах читати дать дружині.

Незриме зло за благо може стать,

Якщо оздоблене в слова невинні.

Нещасні ми! На вас позбувшись прав,

Втішаємось облудними словами.

Забравши руку, дайте хоч рукав,

В орбіті вашій помчимо за вами.

Вертайтеся ж додому, брате мій;

Сестру потіште, назовіть жоною:

Спасенна лжа бува в оселі тій,

Де лестощі приносять мир з собою.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Як звати вас, не знаю, діво ґречна,

Та врода й мудрість — чудо із чудес —

Мені посвідчують незаперечно,

Що дивна ви посланниця небес.

Допоможіть, благаю вас, зухвалий,

Моєму кволому уму збагнуть

Суть слів отих, що ви мені сказали,

Приховану і незбагненну суть.

Навіщо вам мою невинну душу

Заводити на темні манівці?

Богиня ви? По волі вашій мушу

Змінитися? Що ж! В вашій я руці!

Та поки чуюся самим собою,

Я повторятиму одне і те ж:

Вона мені не жінка, і ганьбою

Її не вкрию. Вас люблю без меж!

Не ваб мене, сирено, дивним співом

В безодню сліз, що їх сестра лила,

До себе злотом кіс приваблюй, діво,

На лоно хвиль із чистого срібла.

Безодні тої найлюбіше ложе

Я з радістю прийму і ляжу сам:

Полюбить смерть, хто так померти зможе!

Як залегка любов — хай тоне там.

ЛЮЦІАНА

Безумні ви! Що все це означає?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Ні, я осліп, а як — і сам не знаю.

ЛЮЦІАНА

І тому ваші очі завинили.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Ви — сонце ясне, ви їх засліпили!

ЛЮЦІАНА

Дивіться на що слід — прозріють очі.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Вже краще буть сліпим, ніж в морок ночі

Дивитися, моя любове!

ЛЮЦІАНА

Вам

Не слід мене так звати! Цим ім’ям

Ви звіть мою сестру.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Сестру сестри!

ЛЮЦІАНА

Мою сестру.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

О ні! Таж тільки ти

Мене самого краща половина;

Моїх очей ти світло, ти — частина

Душі моєї, хліб мій і надія;

Ти рай земний, моя небесна мрія!

ЛЮЦІАНА

Цим є для вас сестра — чи буть повинна.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Будь нею тільки ти, моя єдина!

Прийми любов мою й моє життя;

Ти вільна ще, так само вільний я, —

Прошу руки твоєї.

ЛЮЦІАНА

Постривайте!

Спокійно, пане, так не поспішайте:

Я мушу перше у сестри спитати,

А чи вона захоче згоду дати.

(Виходить)

З дому Антіфола Ефеського вибігає Дроміо Сіракузький.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Що сталось, Дроміо, куди це ти так поспішаєш?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ви мене знаєте, пане? Хіба ж я Дроміо? Хіба я ваш слуга? Хіба я — це я?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Ти — Дроміо, ти — мій слуга, ти — це ти.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Я осел, я чоловік якоїсь жінки і сам не свій!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Якої жінки чоловік? І чому ти сам не свій?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Далебі, пане, я сам не свій, бо я належу одній жінці — жінці, яка зазіхає на мене, яка вганяє за мною, яка хоче мною заволодіти!

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А яке ж вона має право на тебе?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ой пане мій! Та воно точнісінько таке, яке ви можете мати на вашого коня; вона хоче володіти мною, як своєю шкапою: тобто не через те, що я й справді скотина, заманулося їй оволодіти мною; а через те, що вона сама, маючи справжнісіньку скотинячу вдачу, хоче мене загнуздати.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Хто ж вона?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

О, добра штукенція. Говорячи з нею, не втримаєшся, щоб сказати: «Господи, визволи мене від лукавого!» Я маю надто пісне щастя в цій партії, а проте — це вельми скромний шлюб.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Що ти маєш на думці, говорячи про «скромний шлюб»?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ах, пане, та вона ж куховарка, геть-чисто лоєм обросла; я й сам не знаю, що мені з тим лоєм робити, — хіба що наробити свічок та й утекти від неї при її ж таки власному світлі. Певний, що її лахміття та лій у ньому можуть горіти протягом усієї польської зими; якщо вона доживе до страшного суду, то горітиме тиждень — довше за всіх грішників.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А яке в неї обличчя?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Чорне, як мої черевики, тільки не таке чисте. Бо вона, нівроку їй, так пітніє, що її грязюкою можна забруднитися аж по самісінькі кісточки.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Ну, цю хибу легко виправити водою.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Ні, пане, то вже від природи: всесвітній потоп і той не зарадить.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Як її звати?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Емілі, пане; але й цілої мил і замало для того, щоб зміряти її від стегна до стегна.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Виходить, що вона така широка?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Від голови до ступні в неї стільки, як від стегна до стегна: не баба, а глобус; на ній можна відшукати всі країни.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

На якій же частині її тіла Ірландія?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Звісно, пане, на задній, — на м’якому місці; я пізнав це по дрягві.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А де в неї Шотландія?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Я відкрив її по неродючості: на долоні.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А де в неї Франція?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

На лобі, що воює проти власного волосся, яке наступає на нього.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А де в неї Англія?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Я шукав скрізь крейдяних круч, але нічого білого на ній не знайшов; проте, я гадаю, що Англія міститься в неї на підборідді, якщо взяти до уваги солону рідину, що тече між Францією та підборіддям.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А де в неї Іспанія?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Правду кажучи, Іспанії я не помітив, але я відчував іспанський пал у її диханні.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А де в неї Америка й обидві Індії?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

О пане, на носі, прикрашеному згори й донизу рубінами, карбункулами й сапфірами, що розсипав усі свої скарби під гарячим подихом Іспанії, яка вислала цілі армади кораблів, щоб навантажитись у неї під носом.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А де ж у неї міститься Бельгія й Нідерландські низькодоли?

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

О пане, так низько я не заглядав! І уявіть собі, ця невмивака-невтирака, ця відьма об’явила свої права на мене; називала мене Дроміо; заприсягалася, що я заручений з нею; розказала мої прикмети: цятка на плечі, родимка на шиї, велика бородавка на лівій руці, та так, що я, охоплений жахом, утік від неї, як від чаклунки.

Щоб не з віри в мене груди та не з криці серце,

Мусив би на кухні в неї терти сіль із перцем.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Біжи скоріш до гавані, й коли

Там дме від берега погожий вітер, —

Не хочу я лишатись тут до ночі.

Як знайдеш корабель, що вирушає

Ще нині в море, то приходь на ринок

Сказать мені. Я там гуляти буду.

Як всі тут знають нас, а ми — нікого,

То краще нам збиратися в дорогу.

ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ

Як з жахом всяк тікає від ведмедів,

Так дремену я від моєї леді!

(Виходить)

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Здається, тут живуть лише чаклунки;

Тому давно вже час тікати звідси.

Тієї, що мене назвала мужем,

Не можу я без жаху уявити

Собі жоною; а її сестра —

Така прекрасна, мила й чарівна,

Така розумна й втішна у розмові, —

До того спричинилася, що я

Себе самого майже зрадив. Отже,

Щоб не завдать собі самому горя,

Замкну свій слух для співів діви моря!

Входить Анджело з ланцюгом.

АНДЖЕЛО

Пан Антіфол?

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Так, це моє ім’я.

АНДЖЕЛО

Я знаю й сам, мій пане. Ось ланцюг ваш.

Я думав, вас застану в «Дикобразі»,

Але ланцюг іще не був готовий,

І я спізнивсь.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

А що з цим ланцюгом

Накажете мені робити?

АНДЖЕЛО

Все,

Що схочете: він зроблений для вас.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Для мене, пане? Я не замовляв!

АНДЖЕЛО

Не раз, не два, разів, мабуть, із двадцять.

Вертайтеся ж додому і потіште

Дружину подарунком; я зайду

Увечері до вас і з вас одержу

Мені належні гроші за ланцюг.

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Прошу вас, пане, взяти гроші зараз,

А ні — то втратите й ланцюг, і гроші.

АНДЖЕЛО

Жартуєте, мій пане! Ну, бувайте! (Виходить)

АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ

Не розумію, що це означає;

Все ж думаю, що в світі не буває

Десь простака, який би від такого

Відмовився дарунка дорогого.

Тут, мабуть, люди тільки розкошують,

Бо золото на вулицях дарують.

Тепер — на ринок! Дроміо діждатись

І якнайшвидше звідси забиратись!

(Виходить)