Збірка творів

Сурми. На сцену виходять Люченцо і його слуга Траньйо.

ЛЮЧЕНЦО

Так, Траньйо. Із великої охоти

Побачить Падую, наук колиску,

Приїхав я в Ломбардію родючу —

Квітучий сад Італії всієї.

Погодився на це мій любий тато,

Благословив мене і дав тебе —

Надійного і вірного слугу.

Спочиньмо ж трохи, а тоді берімось

Освіту набувати і ученість.

Уславилось шановними людьми

Те місто, Піза, де вродився я

І батько мій, відомий добре в світі

Купець Вінченцо з роду Бентівольїв,

Тепер мені, як синові його,

В Флоренції здобувши виховання,

Годиться вчинками надію справдить,

Що доброчесність увінча багатство.

Отож, мій Траньйо, я почну вивчати

Із філософії частини ті,

Котрі навчають, як нажить чесноту

Та як чеснотою здобути щастя.

А ти що скажеш? Я ж прибув із Пізи

Сюди до Падуї, немов калюжу

Мілку лишив і кинувся у море,

Щоб спрагу до кінця угамувать.

ТРАНЬЙО

Mi pardonato[2], мій ласкавий пане,

Я думаю достоту так, як ви,

I тішуся, що ви постановили

Пить філософії солодкий сік.

Та, милий пане, люблячи науку

Чесноти і звичаю, все ж не будьмо

Як стоїки чи стояки дубові:

Не тільки Арістотеля шануймо,

Овідія не зневажаймо теж.

Хай логіка вам в товаристві служить,

Риторика — у повсякденній мові,

Хай музика й поезія вас тішать,

За математику тоді беріться

Й за метафізику, коли є смак,

Бо без утіхи й користі нема.

Вивчайте ж те, що більше надить вас.

ЛЮЧЕНЦО

Спасибі, Траньйо, — слушно радиш ти.

Якби сюди Бйонделло вже прибув,

То зразу б ми до діла узялись

І найняли житло, де можна друзів

Приймать, яких ми тут заведемо.

Входять Баптіста з двома дочками — Катеріною і Б’янкою, химерний стариган Гремйо і Гортензіо, жених Б’янки.

Але стривай: це що за люди йдуть?

ТРАНЬЙО

То місто нас вітає, пане мій.

Люченцо і Траньйо стають осторонь.

БАПТІСТА

Не докучайте більш мені, панове,

Бо твердо я собі постановив

Не віддавати меншої дочки,

Допоки старшій мужа не знайду.

Обох я вас і знаю, і люблю.

Коли котрий з вас любить Катеріну,

То може сватати її та й брати.

ГРЕМЙО

Волів би драти. Надто вже шорстка.

Гортензіо, ви хочете женитись?

КАТЕРІНА

(до Баптісти)

Панотче, та невже ж це ваша воля —

Мене їм накидать, немов продажну?

ГОРТЕНЗІО

Овва, продажну! Лиш купця не буде,

Аж поки лагіднішою не станеш.

КАТЕРІНА

Цього вам, пане, нічого боятись:

Душа моя таких не прагне змін.

А хоч би й так, то будьте певні: я

Чуприну б вашу дрюком розчесала

Й під блазня пику вам розмалювала.

ГОРТЕНЗІО

Хай Бог боронить від таких чортяк!

ГРЕМЙО

Хай Бог боронить і мене.

ТРАНЬЙО

(вбік, до Люченцо)

Ну, бачу, тут надивимося дива:

Скажена панна ця чи норовлива.

ЛЮЧЕНЦО

(вбік, до Траньйо)

Зате вже друга, та, котра мовчить,

Чеснот дівочих хоч яку навчить!

Нум тихо!

ТРАНЬЙО

(вбік, до Люченцо)

Правда, пане, надивляйтесь.

БАПТІСТА

Панове, знайте: в мене слово з ділом

Не розминеться. Б’янко, йди додому,

Та не журись, моя дитино мила,

Бо я тебе люблю, як і любив.

КАТЕРІНА

Мазухо татова! Потри лиш очі

Та й зареви, хоча нема причини.

Б’ЯНКА

Потішся, сестро, прикрістю моєю.

Панотче, вашій волі я корюсь.

Мене розважать музика й книжки:

На самоті читати буду й грати.

ЛЮЧЕНЦО

(вбік)

Ти чуєш, Траньйо? Це ж Мінерви мова.

ГОРТЕНЗІО

Такий суворий ви, синьйор Баптісто?

Як жаль, що з наших щирих почуттів

Для Б’янки вийшла прикрість.

ГРЕМЙО

Та невже

У клітку ви посадите її,

Мов сокола, через оцю змію

І Б’янка за її лихий язик

Нестиме кару?

БАПТІСТА

Буде так, панове,

Як я сказав. Іди додому, Б’янко.

Б’янка виходить.

А знаючи, як до вподоби їй

Поезія, і музика, і співи,

Візьму я в дім умілих вчителів

Її навчати. Може, вам, Гортензіо,

Чи вам, синьйоре Гремйо, хтось відомий

З таких людей? Пошліть його до мене.

Людину вправну я прийму ласкаво,

Не поскуплюся для своїх дочок,

Для виховання їх. Бувайте ж, друзі.

Ти, Катеріно, можеш тут лишитись,

Я дещо маю Б’янці ще сказати.

(Виходить.)

КАТЕРІНА

Гадаю, можна і мені піти?

Чи вже за розкладом я маю жить,

Немов сама не знаю, що й коли?

Ет!

(Виходить.)

ГРЕМЙО

Ну й іди — хоч і к дідьчій матері, бо ти така люба та мила, що тебе ніхто тут не затримуватиме. Овва! Не така вже сила в коханні, Гортензіо, щоб воно нам не дозволило бути добрими товаришами в нещасті й достойно витерпіти цей піст. Ми обидва вхопили шилом патоки. Прощавайте ж. Але я з любові до моєї чарівної Б’янки спробую знайти вчителя, щоб навчав її того, що їй до серця, і пошлю його до Баптісти.

ГОРТЕНЗІО

І я зроблю те саме. Та якщо ваша ласка, ще слівце. Хоч сама природа нашого суперництва не дозволяла відвертої розмови, але тепер, поміркувавши, я збагнув: щоб знов дістати доступ до нашої богині й стати щасливими суперниками в коханні до Б’янки, нам треба залагодити одну річ.

ГРЕМЙО

Яку ж, коли ваша ласка?

ГОРТЕНЗІО

Дуже просту, добродію: знайти чоловіка її сестрі.

ГРЕМЙО

Чоловіка? Дідька лисого!

ГОРТЕНЗІО

А я кажу — чоловіка.

ГРЕМЙО

А я кажу — дідька! Невже ти, Гортензіо, гадаєш, що як її батько великий багатій, то знайдеться такий йолоп, що візьме за себе оту зміюку?

ГОРТЕНЗІО

Пхе, Гремйо! Хоч ні вам, ні мені не стало б терпцю витримувати її безнастанне гиркання, та коли як слід пошукати, то знайдуться на світі й такі зухи, що візьмуть її з усіма вадами, аби лиш за нею дали досить грошей.

ГРЕМЙО

Не знаю. Я б волів, щоб мене за той посаг щоранку шмагали на ринку, ніж із такою жити.

ГОРТЕНЗІО

Воно, звісно, правда: чи в камінь головою, чи каменем у голову. Та коли вже Баптістина умова зробила нас товаришами, то зоставаймось ними, поки, напитавши старшій дочці чоловіка, дамо меншій волю для заміжжя, а тоді знову — хто кого. Мила Б’янка! Щасливий той буде, котрий її здобуде! Хто перший добіжить, тому з нею й жить. А ви як скажете, синьйоре Гремйо?

ГРЕМЙО

Я згоден з вами, і я залюбки подарував би найкращого в Падуї коня тому, хто б згодився посватати Катеріну, аби лише поквапився, та швидше її взяв, і в шлюбне ліжко вклав, і з дому геть забрав. Ходімо.

Гремйо й Гортензіо виходять.

ТРАНЬЙО

Скажіть, мій пане, чи можлива річ,

Щоб так кохання захопило вмить?

ЛЮЧЕНЦО

Ох, Траньйо, поки на собі не взнав,

Що правда це, не йняв я віри й сам.

Вона ж неначе квітка, та, що зветься

«Люби-мене», — ну, от я й полюбив.

Тепер тобі по правді признаюсь —

Ти в мене відданий і щирий друг,

Як Анна у цариці Карфагена:

Я млію, Траньйо, я палаю, в’яну,

Я згину, як не матиму її.

Порадь же, Траньйо, — ти, я знаю, можеш,

І поможи — бо ти, я знаю, хочеш.

ТРАНЬЙО

Мій пане, ганить вас тепер не час,

Кохання лайкою не проженеш.

Як сталось так, лишається одно:

Redime te captum, quam queas minimo[3].

ЛЮЧЕНЦО

Спасибі, хлопче. Славно ти почав,

Кажи ж і далі, потішай мене.

Твоя порада, бачу, не дурна.

ТРАНЬЙО

Ви не спускали з дівчини очей,

Тож, мабуть, не розчули усього.

ЛЮЧЕНЦО

О так, я тільки й бачив те лице.

Яка краса! Колись була така

Хіба лиш Агєнорова дочка:

Сам Зевс схилився до її колін,

Коли на крітський берег вийшов він.

ТРАНЬЙО

І більш нічого? Й вам не впало в очі,

Як розходилась тут її сестра?

Так лаялась, що аж лящало в вухах.

ЛЮЧЕНЦО

Я бачив лиш губів коралі й чув

Лиш пахощі від подихів її.

Усе було в ній любе та святе.

ТРАНЬЙО

Ні, треба конче цей дурман розвіять.

Прокиньтесь, пане. Любите її —

То треба думать, як її здобути.

Сестра її така сварлива й клята,

Що батько заміж випхати її

Жадає, а тому кохану вашу,

Мов соколицю в клітці, він замкнув,

Щоб їй не докучали женихи.

ЛЮЧЕНЦО

Який же він жорстокий батько, Траньйо!

Та ти казав — він нібито шукає

Учителів для неї дуже вмілих?

ТРАНЬЙО

Так, я казав — і вже придумав, пане!

ЛЮЧЕНЦО

Я, Траньйо, теж.

ТРАНЬЙО

І я ладен закластись,

Що в нас обох одна й та сама думка.

ЛЮЧЕНЦО

Кажи свою.

ТРАНЬЙО

Ви будете учитель

І найметеся дівчину навчать.

Оце ваш задум.

ЛЮЧЕНЦО

Так. Чи вдасться він?

ТРАНЬЙО

Не вдасться, бо тоді хто ж буде вами?

Хто буде жити в Падуї за сина

Вінченцо з Пізи, і держати дім,

І вчитися, і друзів пригощати,

І земляків навідувать своїх?

ЛЮЧЕНЦО

Ну, годі, годі. Я вже все збагнув.

Адже нас тут іще ніхто не знає

Й не зможе розрізнити, хто з нас пан,

А хто слуга. Тому зробімо так:

Ти, Траньйо, будеш паном замість мене,

І дім держатимеш, і слуг, мов я,

А я зроблюсь кимсь іншим: флорентійцем,

Чи неаполітанцем, чи пізанцем

Простого роду. Не барімось, Траньйо,

Перевдягаймось. Ось мій капелюх

І плащ. Бйонделло буде твій слуга,

Та спершу треба вмовити його,

Щоб він мовчав.

ТРАНЬЙО

Так, ваша правда, треба.

Міняються одягом.

Коли у вас таке бажання, пане,

А я в усьому вам коритись маю,

Бо тато ваш, прощаючись, велів:

«Слугуй же вірно синові». (Щоправда,

Він, мабуть, інше на увазі мав), —

То що ж, нехай побуду я Люченцо,

Бо дуже я люблю того Люченцо.

ЛЮЧЕНЦО

Побудь, бо той Люченцо закохався,

А я рабом побуду, щоб скорить

Ту дівчину, чиє лице зненацька

Мій зір вразило й узяло в полон.

Входить Бйонделло.

А, ось він! Де це ти, поганцю, був?

БЙОНДЕЛЛО

Де я був? Ні, ви скажіть, де це ви були! Хазяїне, чи мій товариш Траньйо вкрав ваше убрання, чи ви вкрали його вбрання, а чи ви один одного обікрали? Скажіть, будьте ласкаві, в чому річ?

ЛЮЧЕНЦО

Іди сюди. Не час тепер для жартів,

Отож поводься, як годиться, й слухай.

Ось Траньйо, щоб мене порятувать,

Одежею зі мною помінявся,

Бо я, сюди прибувши, посваривсь

Тут із одним і вбив його в двобої.

Тепер слугуй йому, немов мені,

А я світ за очі тікати мушу.

Ти зрозумів?

БЙОНДЕЛЛО

Я, пане? Ані крихти.

ЛЮЧЕНЦО

Забудь, що Траньйо звуть його. Ти чуєш?

Тепер Люченцо він.

БЙОНДЕЛЛО

Ото щасливий!

Якби й мені таке добро припало!

ТРАНЬЙО

Ну, а я б собі, їй-богу, ще одного побажав:

Щоб Люченцо таки справді Баптістину меншу

взяв.

Та гляди — не ради мене, для хазяїна твого

Обережний будь на людях і слівцем не зрадь

його.

Як зі мною наодинці — мене Траньйо називай,

Між людьми десь — я Люченцо, твій хазяїн,

пам’ятай!

ЛЮЧЕНЦО

Ходімо, Траньйо.

Іще одне зробити маєш ти:

До неї теж посвататись. Навіщо?

Будь певен: так потрібно, й не розпитуй.

Виходять.

Глядачі на балконі розмовляють.

ЛОРД

Мій пане, ви куняєте? Вам нудно?

ПРОЙД (пробуркавшись)

Та ні, їй-богу, я дивлюся. Ловка вистава, нічого не скажеш. А довго ще вона йтиме?

Паж

Тільки почалась, мій пане.

ПРОЙД

Штукенція на славу, мадамо жінко, тільки вже скоріше б кінчалась!

Дивляться далі.