Збірка творів

Мілан. Світлиця в герцоговім палаці.

Входять Сільвія, Валентин, Туріо та Спід.

СІЛЬВІЯ

Служнику мій…

ВАЛЕНТИН

Велителько?

СПІД

Господарю, синьйор Туріо сердиться, — він поглядає на вас кривим оком.

ВАЛЕНТИН

Так, хлопче, це з кохання.

СПІД

Та тільки не до вас.

ВАЛЕНТИН

Ну, то до моєї велительки.

СПІД

Не завадило б вам нагодувати його стусанами.

СІЛЬВІЯ

Служнику мій, у вас смутне обличчя.

ВАЛЕНТИН

Так, синьйорино, я виглядаю немов смутний.

ТУРІО

Хіба ж ви виглядаєте не на того, хто ви є?

ВАЛЕНТИН

Можливо.

ТУРІО

То ви прикидаєтесь?

ВАЛЕНТИН

Як і ви.

ТУРІО

Ким же я прикидаюсь?

ВАЛЕНТИН

Розумним.

ТУРІО

А які докази на протилежне?

ВАЛЕНТИН

Ваша дурість.

ТУРІО

У чому ж ви вбачаєте мою дурість?

ВАЛЕНТИН

У вашому камзолі.

ТУРІО

Мій камзол добрячий, та ще й подвійний.

ВАЛЕНТИН

Ну, то можна подвоїти й вашу дурість.

ТУРІО

Як?!

СІЛЬВІЯ

Ви гніваєтеся, синьйоре Туріо? Ви мінитесь на обличчі?

ВАЛЕНТИН

Не турбуйтеся, синьйорино; адже ж він міниться, як хамелеон.

ТУРІО

Який воліє поживитись вашою кров’ю, щоб не жити поруч вас та не дихати з вами одним повітрям.

ВАЛЕНТИН

Ви щось сказали, синьйоре?

ТУРІО

Так, синьйоре. Що сказав, те й зроблю! І цього разу — скінчено справу.

ВАЛЕНТИН

Я те добре знаю, синьйоре: ви завжди кінчаєте перш, ніж почнете.

СІЛЬВІЯ

Чудова перестрілка словами, синьйоре! Це просто швидкий вогонь.

ВАЛЕНТИН

Ви маєте рацію, синьйорино: нам лишається дякувати тому, хто постачає нам набої.

СІЛЬВІЯ

Кому ж то, служнику мій?

ВАЛЕНТИН

Вам, ласкава господине. Ви наділили нас вогнем: синьйор Туріо черпає свою вогневу дотепність у поглядах вашої милості і потім великодушно розсипає той запозичений вогонь у вашому товаристві.

ТУРІО

Синьйоре, якщо ви так неощадно розсипатимете ваші слова, обмінюючись ними зі мною, то я дуже швидко призведу вашу дотепність до банкрутства.

ВАЛЕНТИН

Знаю, синьйоре, дуже добре, знаю; ви маєте цілу скарбницю розмаїтих слів і жодної іншої монетки, бачиться мені, не даєте вашим слугам. Якщо звернути увагу на їхні нікчемні лівреї, ви платите тільки вашими нікчемними словами.

СІЛЬВІЯ

Годі, синьйори, годі. Сюди йде мій батько.

Входить герцог.

ГЕРЦОГ

Ну, дочко Сільвіє, ти мов в облозі! —

Синьйоре Валентине, — добрі вісті:

Здоровий батько ваш. А що б то ви

Тому сказали, хто привіз листа вам?

ВАЛЕНТИН

Я був би щиро вдячний, ваша світлість,

Гінцеві доброму.

ГЕРЦОГ

Чи знаний вам

Земляк ваш, дон Антоньйо?

ВАЛЕНТИН

Так, мій пане.

Синьйор він вельми гідний і шляхетний:

Всі віддають йому належну шану.

ГЕРЦОГ

Він має сина?

ВАЛЕНТИН

Так, ласкавий пане.

І син цілком достойний тої слави,

Якої заробив його отець.

ГЕРЦОГ

Ви добре знаєте його?

ВАЛЕНТИН

Так, знаю,

Як і себе самого; ще з дитинства

Ми завжди з ним у приязні жили.

Я, на той час, був безтурботний ледар;

Я марнував години найцінніші,

Не прагнучи ніяких ідеалів,

І занедбав найвищу досконалість.

Але ж Протей, — таке його ім’я, —

Встиг збагатити розум свій знанням,

Не згаявши й хвилини на дурниці.

Роками юний, досвідом старий він;

Хоч молодий, а має ум дозрілий;

Коротше (гарні якості його

Затьмарюють усі мої хвали

Своїм яскравим сяйвом), — все він має,

Що прикраша шляхетного синьйора, —

Він досконалий тілом і душеюі

ГЕРЦОГ

Ну що ж, синьйор, як справді він такий,

То вартий він кохання королеви

І королю буть радником достойнимі

То знайте ж, пане, — він до нас приїхав;

Його мені в листах рекомендують

Шановані вельможі. Він — наш гість.

Гадаю, звістка ця не засмутить вас.

ВАЛЕНТИН

Мені тут бракувало лиш його!

ГЕРЦОГ

То привітайте ж гостя, як належить.

Я, Сільвіє, звертаюся до тебе

Й до вас, синьйоре Туріо; а вас

Мені просить не треба, Валентине.

Я йду й пришлю його до вас, панове.

(Виходить)

ВАЛЕНТИН

Це той синьйор, моя ласкава панно,

Що я про нього вам розповідав.

Ми з ним приїхали б сюди удвох,

Коли б його очей не полонив

Красуні-любки погляд кришталевий.

СІЛЬВІЯ

Тепер же в нього очі, мабуть, вільні,

І він покинув їй заставу іншу

В знак незрадливості?

ВАЛЕНТИН

Ні, певен я, —

Вони ще й досі в неї у полоні.

СІЛЬВІЯ

То він осліп; але ж, як він сліпий,

Чи міг би він знайти до вас дорогу?

ВАЛЕНТИН

Кохання має двадцять пар очей.

ТУРІО

А я ось чув, що буцімто кохання

Очей не має зовсім.

ВАЛЕНТИН

Для таких

Коханців, Туріо, як ви. Коли

Потворний хто — кохання мружить очі.

Туріо виходить.

СІЛЬВІЯ

Ну, досить, досить! Ось і той синьйор.

Входить Протей.

ВАЛЕНТИН

Привіт тобі, мій дорогий Протею!

Прошу, синьйоро, ствердіть цей привіт

Ласкавою прихильністю своєю.

СІЛЬВІЯ

Його достойність — запорука в тому.

Що він у нас для всіх бажаний гість,

Якщо це справді друг ваш.

ВАЛЕНТИН

Так, синьйоро.

Володарко моя, дозвольте нам

Віднині з ним вам разом слугувати.

СІЛЬВІЯ

Негідна я таких високих слів.

ПРОТЕЙ

О ні, прекрасна панно, навпаки,

Слуга негоден ваших слів ласкавих.

ВАЛЕНТИН

Покиньте говорить, що хтось негоден.

Прийміть, синьйоро, і його до послуг!

ПРОТЕЙ

Вам вірність — то моя повинність, панно!

СІЛЬВІЯ

За вірність вас чекає щира дяка.

Слугу віта негідна господиня.

ПРОТЕЙ

Якби це інший хто сказав, я вмер би!

СІЛЬВІЯ

Тому, що привітав вас?

ПРОТЕЙ

Ні, тому,

Що ви негідною себе назвали.

Входить Туріо.

ТУРІО

Синьйорино, володар мій, ваш батько, хоче побалакати з вами.

СІЛЬВІЯ

Я йду.

Слуга виходить.

Синьйоре Туріо, прошу вас,

Ходім зі мною. Вас, новий слуго,

Вітаю ще раз я і залишаю,

Щоб побалакати могли ви з другом.

Як скінчите — приходьте, ми ждемо.

ПРОТЕЙ

Обидва ми до послуг синьйорини.

Сільвія, Туріо та Спід виходять.

ВАЛЕНТИН

Розповідай, як там ведеться вдома?

ПРОТЕЙ

Здорові всі, привіт тобі від друзів.

ВАЛЕНТИН

А як твої?

ПРОТЕЙ

Здорові і вони.

ВАЛЕНТИН

А як красуня? Як твоє кохання?

ПРОТЕЙ

Мої сердечні справи? Не для тебе:

Не полюбляв раніш ти цих розмов.

ВАЛЕНТИН

Протею, друже, все тепер змінилось!

Мене кохання тяжко покарало

За те, що зневажав його раніш.

Живу, немов якась душа покутна!

З думок не йде мені моя кохана,

І я не їм, нудьгую, день у день

Нема мені просвітлої години,

А ніч по ночі сльози ллю гіркі.

Помстилося кохання за зневагу,

Забрало сон з подоланих очей, —

Вони стоять на варті і пильнують

Над невгамовним серцем цілу ніч!

О друже мій! Кохання — це тиран,

І я йому скоривсь! Тепер для мене —

Немає мук над муки від кохання,

Немає втіх — над радощі його!

Немає балачок поза коханням.

Кохання — все для мене! В слові цім —

Мій сон, обід, сніданок і вечеря.

ПРОТЕЙ

Спинись! В твоїх очах читаю я

Твою судьбу; а твій кумир, звичайно,

Був зараз тут?

ВАЛЕНТИН

Вона — небесний ангел!

О ні, вона — довершеність земна.

Скажи — божественна!

ПРОТЕЙ

О ні, не хочу

Підлещувати їй.

ВАЛЕНТИН

Ну, то мені.

Підлещуй; таж хвала живить кохання!

ПРОТЕЙ

Коли заслаб я на кохання, ти

Мені давав гіркі пілюлі; зараз

Ті ж самі ліки я даю тобі.

ВАЛЕНТИН

Тоді кажи про неї тільки правду;

Якщо і не богиня, то найвища

Вона з усіх красунь, і на землі

Ніхто їй дорівнятися не може!

ПРОТЕЙ

За винятком коханої моєї.

ВАЛЕНТИН

Без винятків, мій друже, як не хочеш

Образи щонайтяжчої завдати

Моїй коханій.

ПРОТЕЙ

Як? То я не можу

Віддать моїй над нею перевагу?

ВАЛЕНТИН

Я й сам твою звеличу: я вшаную

Твою кохану дозволом носити

Шлейф Сільвії, аби земля низька

Не запишалась тим, що поцілує

Її вбрання і раптом не зреклася

Вирощувати квіти запашні

І літніх днів не обернула в зиму!

ПРОТЕЙ

Це що за хвастощі, мій Валентине?

ВАЛЕНТИН

Пробач! Все, що кажу я, — це ніщо,

Коли із Сільвією порівняти,

Всі вищі досконалості — ніщо!

Її краса сіяє самотою.

ПРОТЕЙ

Хай самотою і живе.

ВАЛЕНТИН

О ні!

Нізащо в світі! Ні! Вона моя!

Владаючи цим скарбом, я багатий,

Як двадцять океанів, хай би в них

Був перлами коштовними пісок,

Прозорі хвилі хай були б нектаром,

А золотом — скелясті береги.

Даруй мені, що я забув про тебе,

Збагни — я ввесь захоплений коханням.

Ось щойно з нею вийшов мій суперник;

На розум небагатий він, але

Багатий він на гроші, й через те

Її отець йому дав перевагу;

Тож мушу я за ними поспішатись.

Адже кохання, — знаєш сам, — ревнивеї

ПРОТЕЙ

Ну, а вона ж тебе кохає?

ВАЛЕНТИН

Так.

Ми заручилися, ба навіть більше:

Уже призначено годину шлюбу,

І склав я хитрий план, як утекти нам;

Я влізу по драбині мотузяній

В її вікно. Я вже обміркував.

Сприятливо все склалось, нам на щастя!

Ходім до мене, любий мій Протею, —

Твоя порада стане нам в пригоді.

ПРОТЕЙ

Іди вперед; а я не забарюсь.

Я мушу йти до гавані по речі,

Які лишилися на кораблі;

Я заберу їх і прийду до тебе.

ВАЛЕНТИН

Повернешся негайно?

ПРОТЕЙ

Так, звичайно.

Валентин виходить.

Як світлом ясним поглинають кволе

Чи клином вибивають інший клин,

Так згадка про мою любов колишню

Зітерлася і зникла, мов туман

Супроти сонця нового. Чому б то?

Чи очі то мої, чи захват друга,

Її краса, а чи моя зрадливість

Мені зненацька розум замутили.

Вона красуня, так, але ж красуня

І Джулія, що я її кохаю.

Кохаю? Ні! Кохав колись, давно.

Моя любов свій загубила образ,

Розтанувши, мов лялька воскова

Перед вогнем. Отож у мене в серці

Від неї вже нічого не лишилось.

Здається, я й до друга охолов,

Враз запалившись до його коханки.

О, як шалено маритиму нею,

Коли я ближче знатиму її,

Бо ж і не знаючи, зміг покохати!

Я щойно бачив тільки вроду панни,

І голову стуманено мені.

Коли ж її засяє досконалість,

Ручусь, вона мені засліпить очі!

Вгамуйсь, моя жаго! Скорись! Забудь!

А ні, — звоюй кохану будь-що-будь!

(Виходить)