Збірка творів

Бельмонт. Кімната в домі Порції.

Входять Нерісса, Лоренцо, Джессіка та Балтазар.

ЛОРЕНЦО

Синьйоро, просто в очі вам кажу,

Що ставитесь ви чесно й благородно

До дару Божого в житті, — до дружби.

Як терпите покірно ви розлуку

З дружиною. Проте коли б ви знали,

Кому ви виявили честь таку,

Який то друг чудовий, найвірніший

Дружини вашого, що ви йому

Подати допомогу захотіли, —

Пишалися б ще більше вчинком дим,

Ніж кожним звичним виявом душі

Чутливої своєї.

ПОРЦІЯ

Я готова

Добро чинити завжди, тож тепер

Не пожалкую теж, що так вчинила.

Адже як двоє друзів звикли жить

Не розлучаючись і душі їхні

Несли однакове ярмо любові,

То з’явиться між ними завжди схожість

У їхніх почуттях, думках та звичках,

Ба навіть в рисах; і мені здається,

Що цей Антоніо, найближчий друг

Мого обранця, теж повинен бути

Подібний неодмінно до Бассаньйо.

Від лютості пекельної того,

Хто, мабуть, так точнісінько подібний

До власної душі моєї! Втім,

Занадто вже себе я вихваляю, —

Покиньмо цю розмову. Інше щось

Сказати мушу я. Лоренцо, вам

Я доручаю господарство, дім мій

І справи всі. Обітницю дала я

Смиренно жить в молитві й спогляданні

З Неріссою, далеко від людей,

Аж поки не прибуде мій володар…

Від нас близенько монастир стоїть, —

Лише дві милі звідси. Будем ми

Там забуття шукати. Обіцяйте ж

Все виконать, чого я так у вас

Прошу в ім’я прихильності моєї.

Вам необхідно прислужитись.

ЛОРЕНЦО

Я

Радий від серця щирого, синьйоро,

Усі накази виконати ваші.

ПОРЦІЯ

Челядники мою вже знають волю:

Вони і вам, і Джессіці коритись

Так само будуть, як мені й Бассаньйо.

То прощавайте ж, любі, доки ми

Не стрінемося з вами.

ЛОРЕНЦО

Хай же вас

Не кидають думки веселі!

ДЖЕССІКА

Я

Бажаю вам всіх радощів, синьйоро!

ПОРЦІЯ

Спасибі вам за добрі побажання!

Бажаю щиро вам обом того ж.

Ну, Джессіко, прощайте!

Джессіка й Лоренцо виходять.

Балтазаре,

Твою велику відданість і чесність

Я знаю; доведи мені й тепер

Свою прихильність. Лист оцей візьми

Й вези його до Падуї щодуху —

У руки дай кузенові моєму,

Ученому Белларіо; він дасть

Тобі папери і убрання; все те

Хутчій достав на пристань, що від неї

В Венецію рушають кораблі.

Мене застанеш там. Та не барись!

БАЛТАЗАР

Я докладу всіх сил, щоб це зробить,

Не гаючи й хвилини.

(Виходить)

ПОРЦІЯ

Ну, Неріссо,

Тепер ходім! Я маю щось на думці,

Чого ти ще не знаєш: ми обидві

Побачимо своїх чоловіків

Раніше, ніж про нас вони згадають.

НЕРІССА

А нас вони побачать?

ПОРЦІЯ

Так, Неріссо!

Проте в такім убранні, під яким

Ввижатиметься їм все те, чого

Бракує нам. Б’юсь об заклад, Неріссо:

Коли ми вберемось у чоловіче,

Спритнішою і кращою я буду

З нас двох: носитиму свого кинджала

І вправно, й легко; буду говорить

Хриплявим голосом, який буває

У хлопчаків, коли пора приходить

Зробитись їм мужчинами. Свій крок

Дрібний зміню я вміло на ходу

Широку чоловічу; і про сварки

Розпочинатиму розмови, наче

Хлопчак-бешкетник; вихвалятись буду

Про те, як найвельможніші красуні

Мого кохання домагались; як

Марніли й гинули з того кохання,

Коли на них я не звертав уваги!

«Що я робити мав? Хіба я винен?

Чи ж з усіма упоратись я міг?

О, жаль мені, що їх занапастив!»

І ще хоч двадцять вигадок подібних

Я наплету, щоб кожен міг поклястись,

Що я дванадцять місяців тому

Утік із школи! Пам’ятаю добре

Я сотні витівок таких хвальків

І використаю усе, що зможу!

НЕРІССА

Підшиємось ми під чоловіків?

ПОРЦІЯ

Фе! Не мели дурниць! А що було б,

Якби тебе хтось зрозумів двозначно?

Однак пора! Я розкажу усе!

В кареті, що чека нас біля брами.

Нам треба поспішать! Мерщій відсіль!

Ми маємо проїхать двадцять миль.

Виходять.