Збірка творів

Входять Петруччо і його слуга Грумйо.

ПЕТРУЧЧО

З Верони я до Падуї приїхав

Провідати своїх тутешніх друзів.

А найлюбіший з них і найвірніший —

Гортензіо. Це дім його, здається.

Ану-бо, стукни, Грумйо. Стукни, чуєш?

ГРУМЙО

Стукнути, пане? Кого це я маю стукнути? Хто тут знедоважив вашу милість?

ПЕТРУЧЧО

Гей, лобуряко, я кажу — стукни мені тут як слід.

ГРУМЙО

Стукнути вас тут, пане? Та хто ж я такий, щоб вас тут, пане, стукати!

ПЕТРУЧЧО

Байстрюче, стукни, я кажу тобі,

А то по лобі схопиш, далебі!

ГРУМЙО

Я бачу, вам побитися кортить!

Я стукну — і мені ж за це влетить.

ПЕТРУЧЧО

То стукнеш ти чи ні?

Не хочеш стукнути — то я скубну,

Тоді ти заспіваєш так, що ну!

(Скубе його за вуха)

ГРУМЙО

Рятуйте, панове! Мій хазяїн сказився!

ПЕТРУЧЧО

Отож стукай, коли тобі звелено, поганцю!

Входить Гортензіо.

ГОРТЕНЗІО

Ти диви, що це тут робиться? Мій давній приятель Грумйо і мій щирий друг Петруччо! Як ви ся маєте там, у Вероні?

ПЕТРУЧЧО

Синьйоре, ви прийшли розборонити нас?

Con tutto il cuore ben trovato.[4] Саме час.

ГОРТЕНЗІО

Alla nostra casa ben venuto,

Molto honorato signor mio Petruchio.[5]

Встань, Грумйо, зараз вас я помирю.

ГРУМЙО

Ет, що мені з вашої латини! Ну скажіть самі, добродію, чи це не законна причина для мене покинути службу в нього? Він мені наказував, щоб я отут стукнув його як слід. Подумайте: чи то годиться слузі так поводитися з хазяїном, хай навіть, як я бачу, в нього в голові перебір — не двадцять одно очко, а двадцять два?

Ну, стукну я, раз так йому кортить,

А потім — чи не Грумйо ж і влетить?

ПЕТРУЧЧО

Безмозкий пень! Гортензіо, мій друже,

Таж я сказав йому, щоб він постукав

До тебе в браму! Ну, а він — нізащо!

ГРУМЙО

У браму? О Господи! Чи ж ви не сказали достоту оцими словами: «Стукни мене отут, та стукни як слід!»? А тепер балакаєте про якусь браму…

ПЕТРУЧЧО

Йди геть або мовчи — добром кажу!

ГОРТЕНЗІО

Петруччо, цить! За Грумйо я ручусь.

Яка-бо прикра сталася незгода

У тебе з давнім, відданим слугою!

Але скажи, який щасливий вітер

Заніс тебе до Падуї з Верони?

ПЕТРУЧЧО

Той вітер, що жене всіх юнаків

Шукати щастя по світах, не вдома,

Бо там багатий досвід не росте.

Коротше, друже мій, діла такі:

Антоніо, мій батько, відійшов

У кращий світ, і я подався в мандри,

Щоб одружитись і на тім розжитись.

Гаман мій повний, дома теж достаток,

Отож і рушив я побачить світа.

ГОРТЕНЗІО

Дозволь, я говоритиму відверто,

Хоча навряд чи заслужу подяки:

Тут є одна відданиця багата,

Ще й дуже, тільки норовлива й клята.

Та ні, своєму щирому друзяці

Не зичу я цю відьму за дружину.

ПЕТРУЧЧО

Синьйоре, поміж друзями такими,

Як ми, дві слові досить. Тож коли

Ти знаєш дівчину, багату вельми,

Яка б мені годилась за дружину

(Адже для мене музика весільна —

То брязкіт грошей), то нехай вона

Бридка, немов Флоренцієва любка,

Стара, немов Сивіла, норовлива

I клята, як Сократова Ксантіппа,

Чи й гірша, це мене не відстрашить

І не притлумить у мені жадання,

Її жадаю я, хоч би вона

Була немов Ядранське море в бурю.

Шукаю жінку в Падуї багату

І щастя іншого не хочу знати.

ГРУМЙО

От бачте, добродію, він вам каже відверто, що в нього на думці. Йому аби досить грошей, то він вам одружиться хоч би й з лялькою, чи з олов’яною фігуркою, чи з беззубою старою відьмою, хай навіть у неї хвороб за п’ятдесят дві шкапи. Йому всяка годиться, аби з грішми.

ГОРТЕНЗІО

Ну що ж, Петруччо, вже коли зайшла

Така в нас мова, слухай до кінця

Те, що почав я в жарт. Я б міг тобі

Знайти дружину — молоду, вродливу,

Й багату вельми, й виховану добре,

Так, як годиться благородній панні.

Одна у неї вада, та зате

Велика, страх велика, бо вона

Без міри норовлива, клята, зла,

І сам би я, хоч був би злидарем,

За гору золота б її не взяв.

ПЕТРУЧЧО

Пусте. Іще не знаєш ти, яка

Є сила в золоті. Скажи мені,

Як батька звуть, і все; я враз почну

За нею упадать, хоч би гриміла

Вона, як грім у горобину ніч.

ГОРТЕНЗІО

Баптістою Мінолою зовуть

Його. Він ґречний і достойний пан.

Та Катеріна — так зовуть дочку —

Всій Падуї відома як яга.

ПЕТРУЧЧО

Про батька я чував, та й він також

Мого небіжчика татуся знав.

ГОРТЕНЗІО

Я не засну, аж доки

Дочки тієї врешті не побачу.

Отож даруй, що зараз я тебе

Покину і мерщій піду туди —

Коли ж ти хочеш, то ходім удвох.

ГРУМЙО

Прошу вас, добродію, нехай він іде, поки в такому гуморі. Їй же богу, коли б вона знала його так, як я, то збагнула б, що лайкою з ним багато не втнеш. Ну, узве там його разів з десяток пройдисвітом чи хамлом. Велике діло. От він як почне, то лаятиметься й поміж куплюментами. А хай-но вона спробує огризнутись — він її такими словами вгризне, що їй з тої гризоти білий світ ув очах потемніє. Ви його ще не знаєте!

ГОРТЕНЗІО

Стривай, Петруччо, я піду з тобою —

Баптіста бо заховує ревниво

Мій скарб великий, донечку молодшу,

Чарівну Б’янку: він її тримає

Подалі від зальотників настирних —

Від мене і суперників моїх.

Вважає він за неможливу річ,

Щоб хтось посватав старшу — через вади,

Які тобі я щойно змалював.

Отож Баптіста й вирішив до Б’янки

Не допускать нікого й близько, поки

Не вийде заміж Катеріна Клята.

ГРУМЙО

Як? Катеріна? Клята?

Не заздрять, десь, цій прикладці дівчата.

ГОРТЕНЗІО

Отож, Петруччо, будь такий ласкавий,

Введи мене, перебраного скромно,

У дім Баптісти, ніби я учитель —

Навчати Б’янку музики. Тоді

Хоч завдяки цій хитрості я зможу

Потиху залицятися до Б’янки

І в серце закрадатися до неї.

ГРУМЙО

От спритні паничі! Ти диви, як молоді змовляються між собою, щоб убрати в шори старого!

Входять Гремйо й Люченцо, переодягнений на вчителя Камбйо.

Хазяїне, хазяїне, огляньтеся: хто це йде?

ГОРТЕНЗІО

Тихіше, Грумйо. Це суперник мій.

Петруччо, відійдімо трохи вбік.

ГРУМЙО

Нівроку, молоденький! Ну й джигун!

Відходять убік.

ГРЕМЙО

Ну, добре. Список переглянув я.

Стривайте, ще оправить їх віддам.

Все про кохання, бачу, ці книжки!

Ніяких більше не читайте їй.

Ви зрозуміли? Хоч і не скупий

Синьйор Баптіста, я вам ще додам.

Візьміть свій список, а книжки оці

Звелю я напахати — адже та,

До кого ви понесете їх зараз,

Ще запашніша; ніж самий бальзам.

А що ви будете читати їй?

ЛЮЧЕНЦО

Що б не читав, усе на користь вам.

Мій добродійнику, о, будьте певні,

Немов самі ви будете при нас,

І, може, навіть кращими словами,

Ніж ви дібрали б, якщо ви не вчений.

ГРЕМЙО

О, вченість, що то за чудова річ!

ГРУМЙО (вбік)

О Господи, який же з нього бевзь!

ПЕТРУЧЧО (вбік)

Цить, хлопче!

ГОРТЕНЗІО (вбік)

Цить, Грумйо. (Виходить наперед) Добрий день, синьйоре Гремйо.

ГРЕМЙО

Вітаю вас, Гортензіо, мій друже.

Ви знаете, куди я? До Баптісти.

Я ж обіцяв докладно розпитать

Щодо того учителя для Б’янки,

І ось, на щастя, зразу налетів

На славного цього молодика:

Учений, чемний, саме раз для неї,

Очитаний у віршах, у книжках —

Хороших тільки, я ручуся вам.

ГОРТЕНЗІО

Гаразд: а я ось приятеля стрів,

Що обіцяє другого знайти —

Умілого музику, щоб навчав

Прекрасну Б’янку, нашу даму серця.

Тож я від вас нітрохи не відстав

В служінні тій, котру люблю так палко.

ГРЕМЙО

Це я люблю — і ділом доведу.

ГРУМЙО (вбік)

Не стільки ділом, скільки гаманом.

ГОРТЕНЗІО

Не час нам виголошувать любов.

Як ви до мене, Гремйо, з щирим словом,

То й я скажу вам добру новину.

Оцей ось пан — ми стрілись випадково, —

Коли заплатимо йому не скупо,

Посватать ладен Кляту Катеріну

І взять її, як буде добрий посаг.

ГРЕМЙО

Що ж, добре, хай щастить. А ви йому

Розповіли, які у неї вади?

ПЕТРУЧЧО

Я чув — вона уїдлива й сварлива.

Коли це все, то невелике лихо.

ГРЕМЙО

Ах так, мій друже? Звідки ж родом ви?

ПЕТРУЧЧО

З Верони я. Антоніо, мій батько,

Помер, але добро моє живе

І жде мене щасливий довгий вік.

ГРЕМЙО

З такою жінкою? Не йметься віри.

Та як охоту маєте, то що ж —

В усьому вам я радо поможу.

Але чи ви посватаєте справді

Цю кішку дику?

ПЕТРУЧЧО

Щоб я так живий був!

ГРУМЙО

Чи він її посватає? Ще й як!

ПЕТРУЧЧО

А нащо ж я тоді сюди приїхав?

Невже мене жіночий крик злякає?

Чи я не чув, як рикають леви?

Чи я не чув, як море в люту бурю

Реве, немов бугай скажений, в піні?

Чи я не чув, як на війні гармати

Або громи у хмарах гуркотять?

Чи я в бою не чув гучних команд,

Іржання коней, сурем бойових?

А ви мене жіночим язиком

Страхаєте, хоча тріщить гучніше

Каштан в огні сільського коминка.

Я не дитя, аби лякатись хохи!

ГРУМЙО

Е, він не з тих!

ГРЕМЙО

Гортензіо, кажу вам,

Що цей добродій вчасно нагодився,

Як видно, і собі, і нам на щастя.

ГОРТЕНЗІО

А я уже пообіцяв, що ми

Оплатим кошти сватання йому.

ГРЕМЙО

Хай висвата — оплатимо як слід.

ГРУМЙО

Щоб я так певен був за свій обід!

Входять Траньйо, чепурно вбраний як Люченцо, і Бйонделло.

ТРАНЬЙО

Добридень. Чи дозволите спитати,

Кудою тут найближче нам дійти

До дому, де живе синьйор Мінола.

БЙОНДЕЛЛО

Це той, в котрого гарні дві дочки?

ТРАНЬЙО

Той, той, Бйонделло.

ГРЕМЙО

Вам, може, також свататись приспіло?

ТРАНЬЙО

Хай так, та вам яке до того діло?

ПЕТРУЧЧО

Надіюсь, не сварливу ви обрали?

ТРАНЬЙО

Сварливих не люблю. Ходім, Бйонделло, далі.

ЛЮЧЕНЦО (вбік)

Ну, браво.

ГОРТЕНЗІО

Ні, заждіть: іще скажіть мені,

Ту панну сватать ви збираєтесь чи ні?

ТРАНЬЙО

А як збираюся, то що у тім лихого?

ГРЕМЙО

Коли ви звідси вмить заберетесь — нічого.

ТРАНЬЙО

Чи вже по вулицях не вільно всім ходити?

ГРЕМЙО

Та вільно, лиш її не вільно вам любити.

ТРАНЬЙО

Чому?

ГРЕМЙО

Як вам охота дуже знати —

Бо зволив Гремйо вже її собі обрати.

ГОРТЕНЗІО

Бо вже Гортензіо її бажає мати.

ТРАНЬЙО

Панове, ви ж порядні люди, так?

То звольте мирно вислухать мене.

Синьйор Баптіста — благородний пан,

Йому відомий трохи батько мій.

Якби його дочка була ще краща

І мала навіть більше женихів,

Я б і тоді посватався до неї.

Згадайте: Леди красної дочка

Їх мала цілу тисячу; чого ж

Не може бути в Б’янки ще один?

І буде! Так, Люченцо буде ним,

Хоч став би сам Паріс суперником моїм.

ГРЕМЙО

О, цей панич всіх нас переговорить.

ЛЮЧЕНЦО

Хай, пане, виривається вперед!

Я знаю: він далеко не доскаче.

ПЕТРУЧЧО

Гортензіо, пощо всі ці слова?

ГОРТЕНЗІО

Дозвольте, пане, навпростець спитати:

Ви бачили Баптістину дочку?

ТРАНЬЙО

Ні, пане, тільки чув — їх дві у нього.

Одна лайливим язиком відома,

А друга, менша, — скромністю й красою.

ПЕТРУЧЧО

Та перша — то моя; вам зась до неї.

ГРЕМЙО

Так, цю роботу ви лишіть Гераклу,

Дванадцять подвигів вона затьмарить.

ПЕТРУЧЧО

Добродію, послухайте мене:

Ту меншу, що на неї заздрі ви,

Від женихів хова суворий батько,

І не віддасть її він ні за кого,

Аж поки старшу не засвата хтось.

Тоді і меншій черга, не раніш.

ТРАНЬЙО

Ну що ж, як ви, мій пане, та людина,

Що нам усім поможе — і мені, —

Зламавши кригу тим, що візьме старшу

І волю меншій дасть, котрої ми

Всі домагаємось, то той, котрому

Вона дістанеться, віддячить вам.

ГОРТЕНЗІО

Ви, пане, добре мовите і все

Збагнули. Як і ви за жениха

Себе вважаєте, то й ви повинні

Цього добродія нагородити:

Ми ж перед ним однаково в боргу.

ТРАНЬЙО

Я, пане, не скупий — на знак цього

Запрошую відзначити цей день.

І випити за нашу красну панну,

Мов адвокати, що в суді воюють,

А опісля їдять і п’ють, як друзі.

ГРУМЙО І БЙОНДЕЛЛО

Чудова думка! Тож ходімо всі.

ГОРТЕНЗІО

Так, думка справді добра, тож ходім.

Петруччо, ти мій гість. Прошу у дім.

Виходять.